Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар – Тацій В. Я. – Стаття 36. Прокурор

Стаття 36. Прокурор

1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

7) скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;

8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

11) повідомляти особі про підозру;

12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, переданий кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;

17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;

21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними або прокурорами нижчого рівня.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня.

5. Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

6. Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.

1. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. З КПК та ст. 56 ЗУ “Про прокуратуру” прокурор – Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

У частині 1 цієї статті містяться принципи самостійності і заборони втручання у процесуальну діяльність прокурора осіб, що не мають на те законних повноважень.

Відповідно до ст. 7 ЗУ “Про прокуратуру” втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Коментована стаття встановлює обов’язок для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та інших фізичних осіб виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора. У статті 8 ЗУ “Про прокуратуру” закріплено, що законні вимоги прокурора є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Щодо визначення поняття “процесуальні рішення” див. коментар до ст. 110 КПК.

2. Частиною 2 ст. 36 КПК визначаються повноваження прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Процесуальне керівництво прокурора – організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення додержання у процесі розслідування вимог законів України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Під час кримінального провадження прокурор уповноважений:

– починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК (див. коментар до ст. 214 КПК);

– мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування (про матеріали, документи та інші відомості, що стосуються досудового розслідування, див. коментар до статей 84,99 КПК);

– доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування. Органи досудового розслідування визначені у ст. 38 КПК; статус керівника таких органів – у ст. 39 КПК; повноваження слідчого органу досудового розслідування – у ст. 40 КПК. Підслідність органів досудового розслідування встановлено ст. 216 КПК (див. коментар до статей 38-40,216 КПК);

– доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом (див. коментар до глав 20-21 КПК).

Письмове доручення прокурора – це процесуальний акт, який скеровує хід розслідування і його результати. Кожне доручення прокурора, яких би питань воно не стосувалося, має бути законним та обгрунтованим. За загальним правилом доручення прокурора органам досудового розслідування, надані у порядку, передбаченому законом, є для цих органів обов’язковими. Перелік слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій та підстави їх проведення містяться в главах 20,21,43 КПК;

– доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК);

– призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. При цьому прокурор може залучати спеціалістів (див. коментар до ст. 71 КПК);

– скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих. Прокурор може самостійно скасувати рішення, яке передбачене п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК і оскаржується в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Частиною 5 ст. 284 КПК передбачено, що копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необгрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

У частині 2 ст. 305 КПК зазначено, що слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пл. 1,2,5 і 6 ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою;

– ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування.

Правовий статус керівника органу досудового розслідування визначений у п. 8 ч. 1 ст. З та ст. 39 КПК. Він зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які подаються у письмовій формі. їх невиконання тягне за собою передбачену законом відповідальність;

– приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених КПК (див. коментар до статей 219,284, 294 КПК);

– погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання (див. коментар до глав 20-21 КПК);

– повідомляти особі про підозру (див. коментар до статей 276-279 КПК). Так, відповідно до ст. 278 КПК прокурор або слідчий зобов’язані вручити особі письмове повідомлення про підозру у день його складення, а затриманій особі – не пізніше 24 годин з моменту и затримання. Крім того, в окремих випадках, а саме щодо осіб, до яких застосовується окремий порядок кримінального провадження (ст. 480 КПК), письмове повідомлення про підозру здійснюється виключно прокурором (див. коментар до ст. 481 КПК);

– пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому КПК та законом (див. коментар до ст. 128 КПК);

– затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання (див. коментар до статей 291-292 КПК);

– звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Перед складанням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру за умови, що слідчий визнає зібрані під час досудового розслідування докази достатніми, прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Крім того, до складання обвинувального акта сторона захисту за запитом прокурора зобов’язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони перебувають у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Обвинувальний акт, складений слідчим, затверджується прокурором. Якщо прокурор не згоден з актом, який було складено слідчим, він складає новий обвинувальний акт. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру мають відповідати вимогам ст. 291 КПК.

Разом з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор повинен під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (див. коментар до статей 290-293 КПК);

– підтримувати державне обвинувачення в суці, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання обвинуваченому.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, прокурор має право змінити обвинувачення. При цьому після виконання вимог ст. 341 КПК він складає обвинувальний акт, у якому формулює змінене обвинувачення та викладає обгрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.

Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується (див. коментар до статей 337-341 КПК).

Якщо отримано відомості про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалося і яке тісно пов’язане з первісним, та їх окремий розгляд неможливий, то прокурор після виконання вимог ст. 341 КПК має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

У разі задоволення такого клопотання прокурора суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК, але не більше ніж на чотирнадцять днів. Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони захисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до захисту.

Після закінчення встановленого судом строку судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності (див. коментар до ст. 339 КПК);

– погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням у порядку, встановленому КПК (див. коментар до статей 548,551, 600 КПК);

– доручати органу досудового розслідування виконання залиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні (див. коментар до статей 554, 598 КПК);

– перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР України, чи законам України. Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених КПК та відповідними міжнародними договорами України. Форма, зміст клопотання та додатки до нього передбачені ст. 575 КПК;

– доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави.

Процесуальний порядок оформлення та подання запитів регулюється статтями 573-575 КПК, у яких, зокрема, зазначається, що запит має містити назву органу, що звертається з проханням, предмет і причину прохання; відомості про особу та її громадянство (якщо це можливо); прізвище й адресу особи; інформацію про обставини вчинення злочину чи проступку та їх кваліфікацію; дані про причетних осіб і їх процесуальний статус; чіткий перелік слідчих та інших процесуальних дій, які належить провести, з обгрунтуванням зв’язку між необхідною допомогою та предметом розслідування у кримінальному провадженні;

– оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом. Пункт 20 ч. 2 ст. 36 КПК передбачає право на оскарження прокурором судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, право подавати заяви про перегляд судових рішень, які набрали законної сили ВСУ та перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (статті 393,425,446,460 КПК).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені прокурором судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.

Подача апеляційної скарги прокурором є підставою для відкриття апеляційного провадження.

Обов’язок подати апеляційну скаргу покладено законом на прокурора, який здійснює повноваження від початку до завершення кримінального провадження. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури.

Статтею 37 ЗУ “Про прокуратуру” встановлено, що право внесення апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення ВСУ на судові рішення у кримінальних справах надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх першим заступникам і заступникам.

Касаційна скарга вноситься прокурором до В ССУ на вироки та ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також на судові рішення сулу апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції (див. коментар до статей 424,425 КПК).

Право на подання апеляційної чи касаційної скарги мають незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори та їх заступники;

– здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

3. Участь прокурора в суді є обов’язковою крім випадків, передбачених КПК (див. п. 4 ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 34 КПК). Зокрема, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст. 34] КПК повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.

Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, має всі права сторони обвинувачення під час судового розгляду.

У випадку, передбаченому ч. 3 ст. 340 КПК, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом в інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням (див. коментар до ст. 340 КПК).

4. Частиною 4 коментованої статті встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення ВСУ, чи за нововиявленими обставинами. Такими особами є: прокурори, які брали участь у судовому провадженні та незалежно від участі службові особи органів прокуратури вищого рівня, а саме: Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Відмова прокурора від апеляційної чи касаційної скарги вноситься до закінчення апеляційного чи касаційного розгляду, а заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами – до початку судового розгляду. Крім того, до початку розгляду справи прокурор, який подав апеляційну чи касаційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її (див. коментар до статей 403,432,465 КПК).

Змінити, доповнити, відмовитися від апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення ВСУ має право прокурор, який їх вніс, або прокурор вищого рівня, його перший заступник чи заступник.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, ВСУ або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня, зокрема Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

5. Доручення на проведення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу надається Генеральним прокурором України, його заступником, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняними до них прокурорами у разі неефективного досудового розслідування. При цьому прокурор виносить відповідну вмотивовану постанову, направляє її безпосередньо іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, для здійснення повного, всебічного, неупередженого розслідування будь-якого кримінального правопорушення.

У постанові прокурора наводяться обставини кримінального провадження в обсязі, необхідному для найбільш повного виконання досудового розслідування. До постанови додаються також документи (або їхні копії), які можуть бути потрібні слідчому під час проведення досудового розслідування.

Доручення органу досудового розслідування є обов’язковим для виконання у визначені процесуальні строки (див. коментар до статей 114, 115 КПК).

При цьому в розумінні ч. 5 ст. 36 КПК не може бути предметом такого доручення виконання окремих слідчих дій органом досудового розслідування чи отримання різного роду довідок – про судимість, про час роботи підозрюваного у тій чи іншій організації, установі, на підприємстві, розмір заробітної плати, довідки про психічний стан здоров’я, а також копій вироків тощо. Такі запити повинні направлятись до відповідних установ органом досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування.

6. Частина 6 коментованої статті передбачає вичерпний перелік прокурорів, наділених правом при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів. До таких осіб КПК віднесено: Генерального прокурора України, першого заступника, заступників Генерального прокурора України, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурорів міст і районів, районів у містах, міжрайонних та спеціалізованих прокурорів, їх перших заступників і заступників. Крім того, встановлюються строки скасування таких постанов (див. коментар до ст. 219 КПК).

Про скасування постанови повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Відповідні повноваження прокурора визначені розподілом обов’язків, який закріплює здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)