Кримінальне право України – Вереша Р. В. – § 2. Мета покарання
Мета покарання – це той кінцевий наслідок, до якого прагне держава, щодо ресоціалізації засудженого та запобігання вчиненню злочинів.
Закон (ч. 2 ст. 50 КК) за мету покарання визнає: 1) кару за вчинений злочин; 2) виправлення засуджених; 3) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Зазначені види мети покарання органічно пов’язані між собою і зумовлюють одна одну. При цьому один із різновидів мети покарання в одному випадку є головною, а в другому – підпорядкованою властивістю покарання.
Такі різновиди мети покарання, як кара, з одного боку, і виправлення засуджених – з іншого, виявляються по-різному, залежно від тяжкості вчиненого злочину та особистих властивостей того, хто вчинив злочин. Щодо вчинення злочину, то тут діє таке правило: чим тяжчий злочин, тим повніше має зазнати кару злочинець. Але це правило діє не само по собі, а в органічній єдності з іншим – урахуванням особистих властивостей злочинця.
Зазначимо, що загальний принцип каральної діяльності щодо всіх категорій злочинців залишається незмінним – це примушування до правомірної поведінки через будь-яке покарання. Щодо видового примушування, то воно, залежно від особистих властивостей злочинця, має різні відтінки. Це може бути випадковий злочинець, який, наприклад, за слабкістю свого характеру або гнітючою нужденністю чи у стресовому стані вчинив злочин, що є одиничним епізодом його життя. Тут головною метою є не кара злочинця, а виправлення його через покарання.
Якщо ж злочин вчинено людиною, схильною до злочинної діяльності (злочини вона вчиняла не раз), то тут мета кари має діяти разом з метою виправлення. Якщо ж злочин вчинила людина з певними властивостями злочинця, зокрема, злочини вчиняла за злочинною “професією”, тут мета кари злочинця має бути виявлена у граничних строках позбавлення волі.
1. Кара за злочин – це примушування особи з боку держави до покори (закону) відповідно до виду та розміру призначеного покарання за вчинений злочин, з одного боку, та спокута засудженого перед окремими людьми, суспільством та державою і його розплата за злочин своїми особистими благами та правами – з другого.
Кара є не лише метою покарання, а й засобом для досягнення виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Мета кари знаходить своє початкове виявлення у призначеному судом конкретному вигляді і розмірі покарання злочинця. Це, в свою чергу, зумовлює можливість здійснення у процесі виконання вироку наступної мети покарання – виправлення засудженого та запобігання злочинам. Кара завдає певних, іноді дуже суворих психологічних та духовних страждань злочинцеві, особливо при засудженні його до тривалого строку позбавлення волі або довічного позбавлення волі.
2. Мета виправлення засуджених. Виправлення засуджених як мета покарання передбачає досягнення певних зміну їхній особистій поведінці стосовно утримання від вчинення нових злочинів. Для цього використовується передбачений Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими правовими нормами комплекс різних заходів впливу на внутрішній світ та вчинки засуджених, спрямований на зміну їхньої поведінки щодо додержання норм закону, поваги до людей і суспільства, вироблення потреби в праці; все це має спонукати засуджених змінити або переглянути властиві їм погляди та переконання. Головним у процесі виправлення засуджених є виключення кожним з них зі своїх вчинків суспільно небезпечної поведінки та свідома відмова від вчинення нових злочинів.
Покарання (ч. 3 ст. 50 КК) не має за мету завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Положення ч. 3 ст. 50 є складовою принципу правового гуманізму, за яким кримінальний закон не допускає жорстоких, болісних та тілесних покарань і не має на меті помститися або спричинити фізичні страждання особі, яка засуджена за вчинений злочин.
Засуджений злочинець залишається людиною, і тому його тілесна недоторканність, права і свободи, за винятком обмежених або тимчасово анульованих призначеною мірою покарання, зберігаються за ним і охороняються у місцях відбування покарання. Забороняється позбавляти засудженого засобів його існування, нанесення йому побоїв, тілесних ушкоджень, знущання тощо. В ч. 2 ст. 28 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого “ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню”.
3. Метою покарання є також Запобігання вчиненню злочинів. Держава запобігає вчиненню злочинів, з одного боку, погрозою покарання, а з другого – шляхом виконання покарання. У зв’язку з цим у теорії кримінального права запобігання вчиненню злочинів (превенцію) прийнято поділяти на два види – загальне і спеціальне. Загальне запобігання злочинам полягає в тому, що воно впливає на все суспільство, загрожуючи його членам покаранням у разі скоєння будь-ким з них злочину. Цей вплив грунтується не лише і не стільки на одній суворості кари за вчинений злочин, а головним чином на принципі невідворотності і неминучості покарання, тобто осуду судом від імені держави самого злочину й кожного, хто його вчинив.
Спеціальне запобігання злочинам – це запобігання можливості вчинення засудженим нових злочинів і досягається шляхом створення для засуджених таких умов, які виключають або значно обмежують можливість злочинної діяльності, що й утримує засуджених від вчинення нових злочинів. Разом з тим на засуджених діє погроза більш суворим покаранням за вчинення нового злочину особою, яка раніше була засуджена за вчинений злочин.
Зазначимо, що успіх запобігання вчиненню злочинів залежить переважно від поваги громадян до закону, від їхньої правослухняності, від умов їхнього соціального життя.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)