Кредитні спілки в Україні – Дадашев Б. А. – 2.3. Неприбуткова кооперативна форма кредитних спілок
Кредитні спілки функціонують в Україні понад 10 років і поступово займають своє місце серед суб’єктів фінансового ринку. Але незважаючи на це, серед переважної більшості населення України, представників державних органів, а часто навіть і серед працівників окремих кредитних спілок існує до певної міри неправильне розуміння соціально-економічної природи цих організацій. Причиною цього є недосконале українське законодавство, що регулює діяльність кредитних спілок.
До прийняття Закону “Про кредитні спілки” ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою яких є “фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування”. У податковому законодавстві кредитні спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений статус призводив до виникнення багатьох питань щодо економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі.
Закон України “Про кредитні спілки” надав кредитним спілкам принципово новий юридичний статус неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. При цьому визначив, що кредитна спілка є фінансовою установою, що дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок. Водночас сутність неприбуткової соціально-економічної природи цих організацій була розкрита недостатньо.
Цей закон перетворив кредитну спілку із громадської організації у фінансову установу. І при цьому дуже рідко вживалося визначення “заснованої на кооперативних засадах”. Хоча саме це і є найголовнішою ознакою, яка відрізняє кредитні спілки від інших суб’єктів фінансового ринку і визначає їх неприбуткову природу. На жаль, у чинному українському законодавстві такого поняття як “кооперативні засади” не існує, а в Законі “Про кредитні спілки” воно прописане недостатньо. Після прийняття цього Закону кредитні спілки можна розглядати лише як фінансові установи і не звертати увагу на суспільну складову та соціальну місію їх діяльності. Саме тому з часом може виникнути питання доцільності віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій.
Кредитні спілки в більшості країн світу мають статус фінансового кооперативу. Кооператив – це організація, яка має, крім економічної, ще й громадську природу. Кредитний кооператив для своїх членів є одночасно фінансовою установою і громадською організацією, що і визначає його неприбуткову соціально-економічну кооперативну природу.
Неприбуткова кооперативна природа кредитних спілок має надзвичайно важливе значення для успішного їх розвитку. Не можна допустити виникнення псевдоспілок, щоб не дискредитувати ідею кооперативної фінансової взаємодопомоги населення, яка майже після сімдесяти років забуття почала відроджуватися в Україні.
Зрозуміти неприбутковість діяльності кредитних спілок в сучасних умовах водночас і просто, і складно. Просто, тому що ці організації належать до неприбуткових, адже не мають на меті отримання прибутку, а складно, тому що фактично вони отримують прибуток. Однак є достатньо підстав поставити це твердження під сумнів, бо кошти, які отримує кредитна спілка від своїх членів (власників), важко назвати прибутком. Ці, на перший погляд, взаємовиключні положення відображають особливості зазначених організацій, основою яких є унікальний фінансово-господарський механізм. Завдяки йому кредитні спілки принципово відрізняються від інших суб’єктів господарювання і мають право на отримання неприбуткового статусу. Сприйняття такого неприбуткового економічного механізму в Україні ускладнюється двома важливими факторами. По-перше, це неправильне, деформоване уявлення про кооператив як форму господарювання. Воно виникло тому, що протягом сімдесяти років в економічній системі держави не було справжніх кооперативних організацій, які мають неприбуткову економічну природу. Крім того, кооперативна ідея була дискредитована в період “перебудови”, коли під виглядом кооперативного руху почалося відродження приватного бізнесу. Це підтверджують визначення поняття “кооператив”, які зроблені різними дослідниками кооперативного руху в різний період (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Визначення поняття “кооператив” окремих зарубіжних дослідників
Автори | Визначення |
Кінг | Кооператив, як і товариства допомоги, професійні спілки та ощадні каси, має на меті дати людям можливість уникати деяких із тих незручностей, які вони мають, якщо діють поодинці, і досягати вигод, яких вони не мають |
Штаудінгер | Кооператив – об’єднання з вільним доступом членів, яке засноване на рівних правах та рівній відповідальності осіб, створене для ведення за спільні кошти господарського підприємства, яке повинне забезпечувати членам вигоду не Пропорційно частці внесеного капіталу, а відповідно до того, якою мірою член товариства скористався самим товариством |
Крюгер | Кооператив – об’єднання осіб, на відміну від об’єднання капіталів, для досягнення спільної мети |
Жид ІІІ | Кооперативна асоціація, на відміну від капіталістичного товариства, має суттєву властивість, яка полягає в тому, що вона піклується про задоволення потреб, а не про отримання прибутку |
Зассен | Кооператив – об’єднанням з нефіксованою кількістю членів, яке засноване на принципах самодіяльності і демократичної рівноправності і має на меті допомогу своїм членам шляхом організації спільного виробничого чи розподільчого підприємства |
Лавернь | Кооперативними можна вважати лише ті організації спільного виробництва і спільних закупок, у яких прибуток, який одержаний з клієнтів, або спрямовується до резервного капіталу підприємства чи на загальнокорисні справи, або повертається клієнтам у вигляді премій відповідно до суми куплених ними товарів чи проведених з товариством операцій |
Якоб | Кооперативне товариство являє собою засновану на принципі рівноправності спілку з необмеженою кількістю членів, метою якої є допомога промислу або господарству своїх членів шляхом спільного ведення справ на основі чистої або посиленої державою самодопомоги |
Шульце-Деліч | Кооператив – об’єднання малозабезпечених представників переважно трудових класів, які прагнуть об’єднати малі поодинокі зусилля для досягнення економічних переваг великої сили |
Для кращого розуміння особливостей та ознак неприбуткової діяльності кредитних спілок розглянемо більш детально ці, на перший погляд парадоксальні, твердження [12].
Неприбуткова діяльність – це незбиткова діяльність. Дане положення відповідає на типове запитання: “Як може існувати організація, не отримуючи прибутку на покриття своїх витрат?”. Це питання часто виникає в процесі обговорення проблем неприбуткової діяльності організацій кооперативних форм господарювання в результаті того, що традиційно не розрізняються такі поняття, як “дохід” та “прибуток”. Дохід – це кошти, які отримує організація від своєї діяльності, а прибуток – це перевищення суми доходів організації над її витратами. Отже, джерелом покриття витрат будь-якої організації є дохід, а не прибуток. Організація, яка отримує дохід, може не мати прибутку. Але це не означає, що вона буде мати збитки. Неприбутковість – це не збитковість. Якщо дохід отриманий в таких обсягах, що його вистачить лише на покриття витрат, організація не матиме ні прибутків, ні збитків. При цьому її діяльність в даному періоді буде неприбутковою, незбитковою і самоокупною (самодостатньою).
Неприбуткова діяльність – це не безприбуткова діяльність. Якби будь-яка господарська організація поставила собі за мету спрацювати без прибутків і отримати протягом певного періоду такий дохід, щоб його вистачило лише на покриття понесених витрат (а не навпаки – повністю витратити всі отримані доходи), у ринкових умовах їй цього зробити не вдалося б, тому що неможливо наперед визначити суму доходу, який буде отриманий. У зв’язку з цим навіть при великому бажанні здійснювати неприбуткову господарську діяльність (не отримувати ні прибутку, ні збитків) у певні періоди буде виникати невідповідність між фактично отриманими доходами і понесеними затратами, що призведе до виникнення прибутку (чи збитків). Але цей прибуток у будь-якому випадку буде не метою діяльності, а наслідком неточного розрахунку таких цін за послуги і надання їх в таких обсягах, які б забезпечили відповідність між отриманим доходом і понесеними витратами.
Отже, неприбуткова діяльність не є безприбутковою, а виникнення прибутку в процесі такої діяльності не переводить її в статус прибуткової, тому що отриманий прибуток не є метою. Крім того, прибуток може бути використаний на компенсацію збитків, які можуть виникати в інші періоди, і таким чином забезпечить досягнення кінцевої мети неприбуткової діяльності – ні прибутків, ні збитків.
Неприбуткова діяльність – це не підприємницька діяльність. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється з метою отримання максимального прибутку і його розподілу між власниками пропорційно капіталу, вкладеному в організацію даної господарської діяльності. Отже, метою підприємницької діяльності є отримання винагороди на вкладений в бізнес капітал. При цьому необхідно підкреслити важливу і принципову методологічну ознаку – прибуток отримується із клієнтів, а розподіляється між власниками. Оскільки прибуток є похідною від доходу, а дохід отримується не від власників, а із зовнішнього середовища, обгрунтованим і логічним є оподаткування результатів підприємницької діяльності як форми привласнення коштів одних суб’єктів іншими.
Принциповий методологічний підхід використовується при здійсненні неприбуткової господарської діяльності. Метою цієї діяльності не є винагорода на вкладений капітал, тому вона може здійснюватися й без отримання прибутку. При цьому неприбуткова господарська діяльність має сенс, тому що проводиться з іншою метою, яка пов’язана з отриманням не прибутку, а іншого результату, наприклад, необхідних товарів чи послуг, економії витрат, соціального ефекту тощо. Тому важливим з методологічної точки зору є висновок про те, що господарська діяльність може мати різну мету. В одних випадках – це отримання прибутку на вкладений капітал (підприємницька діяльність), в інших – отримання ефекту, який не пов’язаний із винагородою на вкладений капітал (неприбуткова діяльність). В українському податковому законодавстві існує підхід, згідно з яким будь-яка господарська діяльність ототожнюється з підприємницькою. Такий підхід не досить коректний, адже кожна підприємницька діяльність є господарською, але не кожна господарська діяльність є підприємницькою.
Неприбуткова діяльність – це надання послуг за собівартістю. Здійснення господарської діяльності на неприбуткових засадах є головною метою і ознакою специфічних неприбуткових господарських організацій, які називаються кооперативами. Це досить поширена у більшості країн (у світі членами різних видів кооперативів є майже 800 млн. чол.), але маловідома в Україні специфічна організаційно-правова форма справжнього кооперативу.
Здійснюючи господарську діяльність, кооператив надає послуги за їх собівартістю або максимально наближено до собівартості. На перший погляд абсурдна діяльність відіграє надзвичайно важливу роль в умовах ринкової економіки і є унікальною з методологічної точки зору. Господарська діяльність, яка не приносить прибутку, абсурдна лише в тому випадку, якщо вона за своєю природою підприємницька, тобто її метою є отримання підприємцем прибутку від обслуговування споживачів. У цьому випадку надання послуг за собівартістю є нелогічним, тому що господарська діяльність не досягає кінцевої мети – прибутку на вкладений капітал. Однак господарська діяльність, яка організована з метою самозабезпечення необхідними послугами чи витратами (принцип обслуговування за собівартістю), найбільш логічна. Надання послуг на рівні, який максимально наближений до їх собівартості, для кооперативів – це головне економічне завдання.
Кінцевою метою неприбуткової кооперативної діяльності є надання послуг членам кооперативу, а не отримання прибутку від наданих послуг.
Неприбуткова діяльність – це надання послуг клієнтам-власникам. Будь-який кооператив створюється для забезпечення своїх членів необхідними послугами. Члени кооперативу є одночасно і його рівноправними власниками (користувачами і клієнтами). Вони фінансують діяльність свого кооперативу і користуються його послугами. Члени кооперативу формують пайовий капітал, який необхідний для здійснення неприбуткової господарської діяльності, і оплачують отримані від кооперативу послуги. З точки зору методології слід підкреслити особливу природу паїв у кооперативі. Паї вносяться не для отримання на них прибутку (дивідендів), а для забезпечення фінансування кооперативу і отримання таким чином можливості користуватися його послугами. Тому кількість паїв, як правило, має бути однаковою для кожного члена або пропорційною до планових обсягів користування послугами. Виходячи із специфічної економічної природи паїв, однією із особливостей кооперативної діяльності в багатьох країнах світу стало обмеження розміру нарахувань на паї. Тому тотожність власників і клієнтів кооперативу і спрямування господарської діяльності на надання послуг принципово відрізняє кооператив від різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
Неприбуткова діяльність – це здійснення управління та контролю клієнтами-власниками. Управління будь-якою формою підприємницької діяльності здійснюється власниками, які передбачають основні напрямки та методи ведення бізнесу. При цьому власників бізнесу цікавлять не потреби клієнтів, а прибуток, який вони можуть отримати. Якщо власники капіталу вирішать, що певний вид бізнесу приносить їм недостатні прибутки, вони піднімуть ціни, переорієнтують підприємницьку діяльність на інші сфери чи перенесуть її в інше місце. При цьому не зважатимуть на те, що рівень задоволення потреб клієнтів від цього може суттєво знизитися, а споживачі можуть постраждати.
Такими є закони бізнесу, продиктовані метою підприємницької діяльності – максимізацією прибутку. Однак зі своєї сторони споживачі можуть обмежитися невеликими внесками, сформувати початковий капітал і створити господарську систему, яка на неприбуткових засадах забезпечуватиме їх потреби. Вони будуть не тільки клієнтами, але й повноправними власниками, прийматимуть рішення щодо ціни та якості послуг, які надаватиме їхня організація. Це буде справжній кооператив, в якому клієнти приймають всі важливі управлінські рішення, призначають керівників, мають рівні права незалежно від розміру їх пайового внеску і терміну вступу.
Такі організації, як правило, відкриті для нових членів, мають демократичну структуру і систему управління (один член – один голос) та створюються у сферах чи місцевостях, в яких підприємці не ведуть бізнес або ведуть його на умовах, які не задовольняють споживачів щодо ціни та якості послуг.
Література: 1, 2, 3, 4, 6, 8, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)