Історія України – Гарін В. Б – Скіфи
На початку VII ст. до н. е. в степи українського Причорномор’я вдерлися кочові племена скіфів. Ці іраномовні племена вийшли з глибин Азії, спустошливим маршем пройшли по країнах Близького Сходу й осіли у південних областях України. Пам’ять про перебування скіфів на Близькому Сході збережена в одній із книг Старого Завіту: “Ось, йде народ від країни північної, і народ великий піднімається від країв землі; тримають у руках лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, як море, і мчать на конях, вишикувані, як одна людина.”. Самоназва цього народу – “сколоти”, скіфами ж їх називали греки, і саме ця назва увійшла до історії.
До кінця VII ст. скіфи створили своє державне об’єднання – Скіфію. Близько 450 р. до н. е. у Причорномор’ї побував грецький історик Геродот, який і залишив нам опис давньої Скіфії. Крім того, про скіфів стало багато відомо після розкопок скіфських поховань – курганів.
Скіфи ділилися на кілька племен, основними серед них були такі: царські скіфи (жили між Дніпром і Доном), скіфи-кочовики (мешкали у причорноморських степах), скіфи-землероби (проживали в лісостепу на лівому березі Дніпра) і скіфи-орачі (заселяли землі над Бугом).
Панівне положення було у царських скіфів, що займалися в основному військовими походами. Це були природжені воїни, відмінні наїзники, все життя яких було підпорядковане військовим законам. Звичайне озброєння скіфів: складаний лук зі стрілами, короткий меч (“акінак”), спис, дротики та щит. За деякими даними скіфська стріла могла пролетіти понад 500 м., що свідчить про високу техніку виготовлення луків і стріл. Скіфи здійснювали часті й небезуспішні грабіжницькі походи до Малої Азії та придунайських земель. У 512 р. до н. е. їм вдалося завдати поразки і вигнати зі своїх володінь перську армію Дарія І, яка необачно вторглася до Скіфії.
Скіфи-кочовики, які займалися скотарством, скіфи-землероби і скіфи-орачі, що займалися землеробством, платили данину царським скіфам і знаходилися в політичній залежності від них. Безумовно, у скіфському суспільстві існувала соціальна і майнова нерівність, про що, крім усього іншого, говорить і наявність у скіфів рабів.
У скіфів були розвинені різні ремесла і промисли. Вони досягли помітних успіхів в обробці чорних і кольорових металів, а також бронзи. Скіфи виготовляли посуд на гончарному крузі, обробляли шкіри, шили одяг. Ювелірні вироби скіфських майстрів стоять в одному ряду з кращими світовими зразками і до теперішнього часу приголомшують своєю витонченістю й оригінальним стилем. Усе мистецтво скіфів пронизане так званим “звіриним” стилем. Найчастіше скіфи змальовували оленів, коней, баранів, кішок, левів і фантастичних грифонів.
У IV ст. до н. е. скіфи розширили свою експансію в задунайських областях. Здійснивши спробу завоювання Фракії, вони зіткнулися тут з македонцями. Вирішальна битва сталася в 339 р. до н. е., коли армія македонського царя Філіппа (батька Олександра Македонського) ущент розбила скіфські війська. У цій битві загинув 90-річний скіфський цар Атей. Після цього розгрому Скіфія почала поступово занепадати.
Починаючи з III ст. до н. е. на територію Причорномор’я постійно вдираються все нові та нові хвилі кочовиків з Азії, з якими скіфи були вимушені вести вперту боротьбу. На рубежі ПІ і П ст. до н. е. останнього удару по Скіфії завдали сармати. Частина скіфів була підкорена і асимільована прибульцями, а частина сховалася в Криму, де створила нову скіфську державу на чолі з царем Скілуром зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). Ця держава проіснувала до III ст. н. е., після чого була розгромлена племенами готів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)