Історія України – Світлична В. В. – Спроби реформування економіки
Після усунення М. Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом – “стабілізація”, яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, як зазначають дослідники цього періоду, відразу проводячи жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна – страх перед репресіями, з усуненням Хрущова – ентузіазм і романтичну віру.
Спроби реформування економіки
У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.
Сільське господарство
Реформа в сільському господарстві передбачала:
O підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
– встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;
– перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;
– заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.
Однак, істотних змін в аграрній політиці не відбулося – реформа лише дещо “обновила” колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створення достатку продовольства і сировини для промисловості.
Для забезпечення населення продовольством держава була змушена закуповувати хліб за кордоном.
До цього слід додати безгосподарське використання земель: відведення найродючіших фунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.
Промисловість
Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:
– переведення підприємств на госпрозрахунок;
– оцінку діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією;
– створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т. ін.
Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.
На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п’ятирічку (1966-1970 рр.) “золотою”. В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід – на 30%.
Проте вже на поч. 70-х рр. з’явилися перші симптоми краху реформи.
Посилення кризових явищ
Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:
– реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не змінювала структурної, інвестиційної політики;
– партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовлятися від звичних методів управління економікою.
З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні становили відповідно:
– у 1966-1970 рр. – 6,7 і 7,8%;
– у 1971-1975 рр. – по 5,6%;
– у 1976-1980 рр.-3,4 і 4,3%;
– у 1981-1985 рр. – 3,5 і 3,6%.
Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання від розвинених країн Заходу в науково-технічному і технологічному прогресі. Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із основних причин економічного спаду. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості – у 2 рази, у сільському господарстві – у 5 разів!
Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли вищої категорії якості.
Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%. Консервативні правлячі кола боялися змін, бачили в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З’являється “культ сірості” в управлінні державою.
Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і “тіньова” економіка.
Таким чином, у 70-80-ті рр. народне господарство вступило у смугу кризи.
В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше).
Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.
Рівень життя народу
Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати.
Проте цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х рр. знаходилася серед країн, які займали 50-60-ті місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу.
До того ж відносний добробут народу в 60-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств – нафти, газу, вугілля, лісу.
Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації народного господарства в цілому, для істотного покращення соціально-культурної сфери, а просто “проїдалися”.
Населення не знало справжньої ціни свого “достатку”, того, що він має нездоровий і тимчасовий характер.
Нафтовий “бум” 70-х рр. минув, і в бюджеті СРСР почали з’являтися багатомільярдні дефіцити.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)