Географія – Гілецький Й. Р. – ГІДРОСФЕРА
Поняття про гідросферу. Світовий кругообіг води
Гідросфера – це водна оболонка Землі, до складу якої входять води Світового океану і води суходолу. Основна частина вод гідросфери (96,5 % загального об’єму) припадає на Світовий океан. Підземні води становлять близько 1,7%, води льодовиків – близько 1,9 % і тільки 0,02 % припадає на поверхневі води материків: річки, озера, болота. Незначна кількість води міститься в атмосфері і живих організмах. Загальні запаси прісних вод, що перебувають у рідкому стані і є доступними для споживання, складають всього 0,6 % (річки, прісні озера і, частково, підземні води).
Усі води на Землі – океанічні, поверхневі та підземні води суходолу – завдяки енергії Сонця здійснюють єдиний кругообіг води в природі. Випарувана волога в атмосфері конденсується, перетворюючись на крапельки води і кристалики льоду. У приземних шарах вони утворюють туман, а піднявшись над поверхнею, – хмари.
Опади з хмар випадають над океаном і над суходолом. Найшвидше повертаються в океан води, що випали у вигляді опадів над поверхнею океану. Вони здійснюють мале коло кругообігу води в природі.
Води з опадів, які випали над суходолом, можуть знову випаруватися, або стікають у річки, просочуються в надра Землі, поповнюючи запаси підземних вод. Підземні води, талі снігові чи льодовикові води живлять річки, які виносять воду у Світовий океан (за винятком річок, що належать до басейну внутрішнього стоку). Таким чином, вода, що випарувалася з океану й потрапи
Ла на суходіл, через якийсь час знову потрапляє в океан. Так завершується велике коло1 кругообігу води в природі.
Найшвидше повертається в океан вода, що потрапила до річок. Вода, яка сконцентрована у льодовиках, безстічних озерах, глибоких водоносних горизонтах, повертається в океан набагато довше.
Географічне положення, особливості рельєфу дна Світового океану
Єдиний Світовий океан розділений на чотири океани: Тихий (50 % площі), Атлантичний (25 %), Індійський (21 %) і Північний Льодовитий (4 %). Межі океанів проводять по береговій лінії материків і островів, а у водних просторах умовно по меридіанах мисів.
Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Учені виділяють у його межах чотири зони.
Підводна окраїна материків утворює першу зону, до якої входить материкова відмілина – шельф, та материковий схил. Шельф має глибини до 200 м. Дно утворене відкладами, які, переважно, принесені із суходолу – піски, гравій, галька та ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо. Материковий схил також є затопленою частиною континенту із земною корою материкового типу до глибини близько 3,5-4 км. Він часто східчастий, розсічений підводними каньйонами.
На стику материкових і океанічних частин літосферних плит виділяється перехідна зона, до якої належать улоговини окраїнних морів, ланцюжки островів переважно вулканічного походження, глибоководні жолоби. У Світовому океані налічується понад ЗО жолобів. Найглибшим із них є Маріанський жолоб – 11 022 м, а найдовшим – Алеутський – 3570 км. Із перехідною зоною пов’язані основні діючі вулкани Землі, а також осередки землетрусів. Найкраще перехідна зона виражена уздовж Тихоокеанського узбережжя Азії.
Третя, основна зона дна Світового океану – ложе океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї зони лежить земна кора океанічного типу. Гряди, плато, височини розділяють ложе на улоговини. Донні відкладення утворені мулами органогенного походження, глиною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)