Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Інвестиційні банки
Для нормального функціонування ринків цінних паперів, на яких торгують облігаціями або акціями, потрібно декілька фінансових інститутів, включаючи брокерів і ділерів з операцій з цінними паперами, інвестиційними банками і організованими біржами. Жоден з цих інститутів не був занесений до нашого списку фінансових посередників, оскільки вони не виконують посередницьких функцій мобілізації коштів шляхом випуску зобов’язань і, в свою чергу, не використовують коштів для набуття фінансових активів. Та все ж вони мають важливе значення для спрямування коштів від заощадників до тих, що володіють продуктивними інвестиційними можливостями. Насамперед потрібно пригадати відмінності між первинними і вторинними ринками цінних паперів, які розглядалися в розділі 3.
На первинному ринку новий випуск цінних паперів реалізується корпорацією або урядовою установою, що позичають кошти у початкових покупців. На вторинному ринку торгують цінними паперами, які попередньо продали на первинному ринку (і, таким чином, ці цінні папери є уживані). Інвестиційні банки – це фірми, які допомагають початковому продажу цінних паперів на первинному ринку, в той час як брокери і ділери з операцій з цінними паперами беруть участь у торгівлі цінними паперами на вторинних ринках. Деякі з вторинних ринків функціонують як біржі.
Інвестиційні банки
Коли корпорації потрібно отримати (мобілізувати) кошти, то вона, як правило, користується послугами інвестиційного банку, який допомагає продати її цінні папери. (Незважаючи на назву, інвестиційний банк не є банком у звичайному розумінні цього слова, тобто він не виконує роль фінансового посередника, який приймає депозити і надає позики). Добре відомими інвестиційними банківськими фірмами США є “Morgan Stanley”, “Merrill Lynch”, “Salomon Brothers”, “First Boston Corporation” та “Goldman, Sachs”.
Інвестиційні банкіри допомагають продажу цінних паперів таким чином. По-перше, рекомендують корпораціям випускати облігації чи акції. При цьому, якщо варто випускати облігації, то інвестиційні банки радять, які саме. Вони пропонують, якими мають бути строк дії та проценти з облігацій. Коли корпорація вирішує, який вид фінансових інструментів випускати, то вона заручається підтримкою інвестиційного банку, який гарантує корпорації ціну цінних паперів, після чого продає їх населенню. Якщо розмір випуску невеликий, то андерайтинг випуску здійснює тільки один інвестиційний банк (звичайно це – інвестиційна банківська фірма, яку найняли для консультацій з випуску цінних паперів). Якщо випуск великий, то декілька інвестиційних банківських фірм утворюють синдикат, щоб здійснювати андерайтинг випуску спільно, отже, обмежуючи ризик, на який наражався будь-який окремий інвестиційний банк. Андерайтери продають цінні папери покупцям, безпосередньо контактуючи з можливими покупцями, такими, як банки і страхові компанії, розміщуючи рекламні повідомлення в газетах, зокрема у “Wall Street Journal” (графік 12.1). За останні роки особливі суперечки викликала діяльність інвестиційних банків щодо гарантування та розміщення “облігацій нижчої якості” (вставка 12.3).
Діяльність інвестиційних банків та функціонування первинних ринків суворо регулює Комісія з цінних паперів та бірж, яка була створена за Законом про цінні папери та біржі від 1933 і 1934 pp., щоб гарантувати, що відповідна інформація досягне майбутніх інвесторів.
Графік 12.1. Реклама нового випуску цінного паперів.
Три найважливіші інвестиційні банки (перелічені в нижній частині рекламного листка) залучені до андерайтингу цих цінних паперів для UAL Corporation, материнської корпорації повітряних ліній США. Як можна бачити з нижньої частини рекламного листка, певна кількість акцій продається за кордоном, що дедалі підтверджує процеси інтернаціоналізації фінансових ринків.
Емітенти нових цінних паперів на загальний ринок (для кількостей, що перевищують суму 1,5 млн. дол. на рік, зі строком погашення довшим, ніж 270 днів) повинні подати документ про реєстрацію цінних паперів у Комісію з цінних паперів та бірж і забезпечити потенційних інвесторів проспектом про новий випуск цінних паперів, що містить всю необхідну інформацію про ці цінні папери. Емітент повинен почекати двадцять днів після того, як документ про реєстрацію цінних паперів поданий у Комісію з цінних паперів та бірж, перш ніж він
Вставка 12.3. Облігації нижчої якості та зліт і падіння Майкла Мілкена та “Drexel Burnham”
До 1980-х років інвестиційні банки здійснювали андерайтинг облігацій лише тих корпорацій, що мали інвестиційний рейтинг облігацій Ваа і вище Окремі фірми, що переживали важкі часи, так звані “занепалі ангели”, володіли облігаціями корпорацій з рейтингом нижче Ваа. Ці облігації були принизливо названі “ганчір’яними облігаціями”. В 1977 р. Майкл Мілкен з “Drexel Burnham”, інвестиційної банківської фірми, першим розробив концепцію продажу нового випуску ганчір’яних облігацій, але не для “занепалих ангелів”, а для компаній, що ще не досягнули певного інвестиційного статусу. Ганчір’яні облігації стали важливим фактором на ринку облігацій корпорацій із вагомою сумою, що перевищувала 200 млрд. дол. наприкінці 1980 р.
Андерайтинг фірмою “Drexel Burnham” ганчір’яних облігацій перемістив її з рівня третьорозрядної інвестиційної банківської фірми на другу позицію найбільшої в галузі (після “Goldman, Sachs”), і водночас це зробило Майкл а Мілкена неймовірно багатим. Тільки в 1987 р. його доход від “Drexel” становив 550 млн. дол. Але добрі часи тривали недовго. Діяльність Мілкена та фірми “Drexel”, пов’язана з ганчір’яними облігаціями, була глибоко суперечливою, бо сприяла поглинанню та процесу залученого викупу у 1980-і роки (проаналізовано в додатку до розділу 8). У вересні 1988 р. Комісія з цінних паперів та бірж звинуватила Мілкена та інших осіб з “Drexel” в інсаидерних торговельних операціях, а також в інших порушеннях законодавства про цінні папери. В березні 1989 р. Мілкена було обвинувачено по 98 пунктах у здійсненні бандитизму та шахрайства з податками і цінними паперами. В грудні 1988 р. “Drexel” захищалася по шести кримінальних обвинуваченнях, і, щоб уникнути обвинувачень в бандитизмі, вона погодилася виплатити 650 млн. дол. штрафу. Мілкен захищався по шести обвинуваченнях, і в квітні 1989 р. його було засуджено до 10-річного ув’язнення та виплати штрафу в 600 млн. дол Одночасно з падінням цін на ганчір’яні облігації в 1989 р. настав кінець і для “Drexel”. 13 лютого 1990 р. “Drexel Burnham” оголосила про своє банкрутство і припинила діяльність. Ось коментар одного із службовців “Drexel”: “Це нагадує фільм Гемфрі Богарта “Скарби Сьєрра Мадри”. Ми пішли в гори, працювали як собаки і видобули чимало золота. Потім ми втратили все і впали до межі, з якої починали”.
Зможе продати будь-який з цих цінних паперів. Якщо після 20-денного строку Комісія з цінних паперів та бірж не опротестовує документ про реєстрацію, то цінні папери нарешті можна продавати.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)