Дитяча психологія – Павелків Р. В. – Вплив соціальних умов життя на психічний розвиток дитини
Серед зовнішніх факторів, які впливають на розвиток дитини, важливу роль відіграє навколишнє середовище, тобто загальна ситуація, в якій вона розвивається, особливо соціальні, екологічні, культурні умови життя. Ілюстрацією цього впливу можуть бути описані випадки (Бельгія, Угорщина, Німеччина, Голландія, Індія), коли розвиток маленьких дітей відбувався не в людському суспільстві, а серед диких звірів. їх поведінка, попри специфічну людську організацію, нагадувала поведінку тварин. Вони, як правило, чудово лазили і стрибали, рачкували, видавали невиразні звуки, їли, як звірі. Далеко не всі з них навіть після тривалих занять навчилися говорити.
Соціальне середовище діє не тільки як обставина, умова розвитку, а як його джерело, оскільки в ньому є все, чим повинна оволодіти дитина. Воно складається не тільки з безпосереднього оточення дитини, а становить єдність макросередовища (суспільство як певна соціально-економічна, соціально-політична та ідеологічна система), мезосередовища (національно-культурні, соціальні особливості регіону), мікросередовища (безпосереднє середовище життєдіяльності: сім’я, сусіди, групи однолітків, культурні, навчально-виховні заклади). У різні періоди дитинства компоненти соціального середовища по-своєму впливають на психічний розвиток особистості.
Макросередовище впливає на розвиток дитини, та найвідчутнішим є вплив елементів середовища, з якими дитина активно взаємодіє. Саме мікросередовище пов’язує дитину з її макросередовищем. На вибір найближчого середовища впливають індивідуальні і вікові особливості дитини, ставлення до неї дорослих, товаришів, їх значення для дитини, специфіка виховання. Від того, які люди утворюють мікросередовище дитини, як вони з нею спілкуються і які вона має з ними стосунки, залежить, які властивості особистості в неї переважатимуть.
Мікросередовище діє на дитину з перших днів її життя. Це означає, що від піклування дорослих значною мірою залежить її психічний розвиток. Про це свідчать дослідження, спостереження за розвитком дітей у різних сім’ях.
Важливим досягненням немовлячого періоду є поява в дитини потреби у спілкуванні В Людьми, що спонукає її шукати контакти з дорослими, робить її чутливою до стосунків дорослих, готовою перебудувати свою поведінку відповідно до їх підказок, оволодіти специфічними людськими діями. Позбавлені спілкування діти не виявляють інтересу до навколишнього світу, перебувають у напівсонному стані, пасивно реагують на зовнішні первинні стимули. У них запізнілий розвиток рухів, вони відстають в оволодінні мовою, піддатливіші за своїх ровесників хворобам. Ця патологія дитячого розвитку охарактеризована як госпіталізм.
Госпіталізм – Глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя дитини внаслідок дефіциту виховання.
Причиною госпіталізму є обмеженість мікросередовища, недостатність спілкування дітей з дорослими. Як засвідчили спеціальні дослідження, цей дефіцит можна подолати цілеспрямованими індивідуальними заняттями.
На формування особистісних якостей дитини значною мірою впливає атмосфера в її сім’ї: чи займають батьки однакову позицію; виявляють до неї переважно суворість і вимогливість чи ніжність і вимогливість; наскільки теплі дружні стосунки в сім’ї тощо. Життєвим досвідом і наукою доведено, що діти, які виховуються в доброзичливій, демократичній атмосфері, мають багато переваг у своєму психічному розвитку.
Із вступом до дошкільного закладу у мікросередовище дитини включається дуже важливий дорослий – вихователь. Від спілкування з ним, його поведінки теж залежить психічний розвиток, стосунки, формування самосвідомості дошкільників.
Загалом мікросередовище за своєю соціально-психологічною сутністю є контактною малою групою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)