Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Лізинг та доручення
Поряд з кваліфікацією лізингу як специфічного різновиду оренди, в юридичній літературі поширений погляд на нього як на специфічний різновид купівлі-продажу в розстрочку (в кредит). Прибічники цієї концепції обгрунтовують її наявністю у договорі лізингу опціону на купівлю предмета лізингу. Для співвідношення лізингу та купівлі-продажу в розстрочку притаманні вищезазначені відмінності, що мають місце і у випадку зі співвідношенням лізингу та оренди (найму). Крім того, у разі укладення договору продажу товару в кредит покупець відразу отримує право власності на предмет цього договору. Виходячи з цього лізингоодержувач як покупець з моменту укладення такого договору чи передачі товару мав би отримати, ораво власності на предмет договору лізингу. Проте цього не відбувається, оскільки право. власності на предмет договору лізингу належить лізингодавцю (ч. 1 ст. 770 ЦК України, ч. 6 ст. 292 ГК України та ч. 1 ст. 8 Закону про ФЛ). Покупець згідно з договором купівлі-продажу товару в кредит має право розпоряджатися отриманим у власність майном (у тому числі продати його іншій особі) за умови отримання на це згоди продавця, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 586 ЦК України). Лізингоодержувач не має права розпоряджатися предметом лізингу, оскільки він не є його власником.
Новелою ЦК України є врегулювання ним відносин найму-продажу, згідно з яким до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару. Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 705 ЦК України). Порівняння цього різновиду зобов’язань роздрібної купівлі-продажу з лізинговими зобов’язаннями виявляє між ними такі відмінності: 1) предметом договору найму-продажу, на відміну від договору лізингу, може бути майно, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 698 та ст. 807 ЦК України, ст. 292 ГК України та ст. З Закону про ФЛ); 2) на відміну від договору лізингу, правовою метою договору найму-продажу є перехід права власності до покупця.
Кредитні відносини та лізинг
Досить поширеною є концепція визнання лізингу різновидом кредитних відносин, яка базується на твердженні, що цим відносинам притаманні принципи строковості, платності та повернення. В обгрунтування зазначеної концепції її прибічники наводять такі аргументи: 1) основний обов’язок лізингодавця полягає у фінансуванні лізингоодержувача для отримання ним у користування певного майна і надання йому через таке фінансування майнового кредиту; 2) кредитний характер лізингу також проявляється в обов’язку лізингоодержувача сплачувати лізингодавцю лізингові платежі незалежно від придатності до використання предмета лізингу.
У цілому погоджуючись з тим, що наведені ознаки кредитності є притаманними лізингу (при цьому деякі з них, як-то обов’язок лізингодавця профінансувати придбання предмета лізингу, є визначальною правовою ознакою лізингу), водночас важко погодитися з концепцією лізингу як різновиду кредиту з таких міркувань: і) предметом лізингу можуть бути лише речі, відзначені індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 807 ЦК України та ч. 1 ст. З Закону про ФЛ). Натомість предметом кредитного договору (договору позики) можуть бути лише грошові кошти або речі, відзначені родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України); 2) позичальник отримує право власності на надані йому грошові кошти або речі (ч. І ст. 1046 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України), у той час як лізингоодержувач отримує право володіння та користування предметом лізингу; при цьому лізингодавець залишається власником предмета лізингу (ч. 1 ст. 806 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України та ч. 2 ст. 1 Закону про ФЛ); 3) згідно з ч. 1 ст. 1056 ЦК України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. У свою чергу, лізингодавець зобов’язаний в будь-якому разі забезпечити передачу предмета лізингу лізингоодержувачу особисто або через постачальника; 4) відмінності між кредитом і лізингом також криються у колі суб’єктів цих відносин. Зокрема, стороною за кредитним договором на боці кредитодавця мають право виступати виключно банки та інші фінансові установи (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Натомість брати участь у лізингових зобов’язаннях в якості лізингодавця мають право будь-які юридичні особи (ст. 4 Закону про ФЛ).
Лізинг та доручення
“Сутність цієї теорії, в якій розглядаються взаємовідносини між трьома учасниками лізингу, зводиться до такого: користувач доручає спеціалізованій компанії придбати майно, яке в наступному слугуватиме предметом договору між ними. Це доручення лізингова компанія виконує шляхом укладення договору купівлі-продажу з виробником. Після цього користувач і майбутній лізингодавець ніби міняються ролями: тепер останній доручає користувачу отримати обладнання, а також уповноважує його пред’являти початковому власнику всі претензії у зв’язку з неналежною якістю обладнання”.
З огляду на законодавче визначення поняття “доручення”2 можемо назвати такі відмінні риси між зазначеними договірними конструкціями: 1) повірений зобов’язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя. Стосовно лізингових відносин це виглядало б так, що лізингодавець придбаває предмет лізингу за кошти лізингоодержувача. Проте це суперечить конструкції лізингу, оскільки предмет лізингу лізингодавець придбаває, як правило, за рахунок власних джерел (власні кошти, кредити, емісія цінних паперів тощо); 2) укладення повіреним договору купівлі-продажу предмета лізингу створювало б право власності на нього довірителю. Тобто лізингодавець, придбавши предмет лізингу, не ставав би його власником, оскільки право власності автоматично отримував лізингоодержувач, що жодним чином не відповідає сутності лізингових відносин і нормативно-правовим приписам, згідно з якими лізингодавець залишається власником предмета лізингу; 3) у разі передачі лізингоодержувачу прана на пред’явлення продавцю (постачальнику обладнання) претензій щодо якості обладнання лізингоодержувач: а) пред’являє претензії від свого імені, а не від імені лізингодавця; б) не отримує від останнього жодного відшкодування витрат, які у нього можуть виникнути в процесі вирішення цього спору.
Вищевикладене наочно демонструє наявність багатьох спільних рис у лізингових та інших договірних зобов’язань. Проте можна також помітити ще більшу кількість концептуальних відмінностей між ними. Тому, ведучи мову про місце лізингових зобов’язань у системі договірних зобов’язань1, можемо дійти висновку, що економічна сутність опосередковуваних ними майнових відносин і цивільно-правова природа цих зобов’язань дають підстави стверджувати про самостійне місце лізингових зобов’язань у доктринально обгрунтованій та законодавчо закріпленій системі цивільно-правових договірних зобов’язань у складі договірного права України.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)