Соціологія – Гіденс Ентоні – УРБАНІЗАЦІЯ В КРАЇНАХ “ТРЕТЬОГО СВІТУ”
Міські райони, що нині бурхливо розвиваються в країнах “третього світу”, істотно відрізняються від міст індустріалізованих країн. Люди в країнах “третього світу” тягнуться до міст через розпад їхньої традиційної системи аграрного виробництва або з огляду на можливість здобути в міській зоні високооплачувану роботу. Іноді вони мігрують до міста на відносно короткий час, мріючи повернутися до своїх сіл, заробивши достатньо грошей. Дехто справді повертається, проте більшість, з тієї чи іншої причини втративши своє становище в попередній громаді, вимушені залишитися. Мігранти поповнюють населення зон скватерів (осіб, які оселяються на незайнятій землі. – Прим, перекл.), що густо обліплюють околиці міст. У міських кварталах країн Заходу новоприбульці найчастіше оселяються ближче до центральних частин міста, однак у країнах “третього світу” все навпаки – мігранти осідають на території, яка дістала назву “санітарного кордону” міста. Багато людей проживає в умовах, майже неймовірних для тих, хто звик до західних стандартів життя, навіть жителів найзанедбаніших кварталів.
Як приклад візьмімо міста Індії та Латинської Америки. Населення Індії й досі зростає швидкими темпами, багато людей не може знайти роботу в рамках традиційної економіки аграрних районів. Темпи міграції до міст, навіть за мірками “третього світу”, винятково високі. Столиця країни, Делі, зростає найшвидше, проте і Калькутта, і Бомбей, і Мадрас налічують по кілька мільйонів жителів.
Ці міста надзвичайно перенаселені. У багатьох районах безліч волоцюг тиняються протягом дня, а вночі там же і сплять. Вони бездомні.
Інші животіють в обшарпаних, зроблених із мішковини або картону халупах на околицях міста, де є бодай якийсь вільний клаптик землі. Навіть якщо хтось із іммігрантів і знаходить роботу, темпи міської імміграції надто високі, щоб мати постійне житло. Мешканці халуп в індійських містах практично не мають жодного майна, там часто існують високорозвинуті форми колективізму та самодопомогових організацій.
Мегаполіс сьогодні: Джакарта
Нові міста Азії не мають нічого спільного з європейським ідеалом мальовничих гористих містечок Тоскані? чи то паризьких бульварів. Вони густонаселені, вульгарні, хаотичні й неосяжні. Тут е мереживо торгових вуличок та хмарочосів, аеропортів і ділових районів. Проте всі ці вже знайомі нам прикмети перетворилися на щось відмінне від їхніх західних оригіналів. Місцеві архітектори полюбляють
Блискучий білий кахель, дзеркальне скло і хром. Тут бракує місць відпочинку, великомасштабного планування та мальовничих обріїв.
Європа забула, що значить жити в місті, де населення подвоюється і зростає вчетверо протягом життя одного покоління, де тринога геодезиста з кілочками та мотузкою на вільній площі постає на тлі хмарочосів, так нагадуючи моментальну фотографію. Але саме це спостерігається на тихоокеанському узбережжі – бум будівництва, небачений, відколи в XIX столітті Лондон і Париж перетворилися на найбільші міста світу. Тож сьогоднішні турботи європейців про зелені насадження та занепокоєння щодо занепаду центрів міст видаються прозаїчними.
Делі
Щоб продемонструвати, як форми організації громади відрізняються від аналогічних форм на Заході, розгляньмо приклад Делі, столиці Індії. Міська зона Делі охоплює “старе місто” та Нью-Делі – збудований набагато пізніше масив, де зосереджені будівлі уряду. Як і в інших великих індійських містах, у деяких районах у порівняно невеликих кварталах скупчується багато людей, тоді як в інших районах густота населення досить незначна. Старе місто – це заплутаний лабіринт невеликих вуличок, тимчасом як у сусідніх кварталах пролягають широкі проспекти. Більшість населення пересувається радше пішки або на велосипедах, ніж на моторизованому транспорті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)