Соціологія – Гіденс Ентоні – Cоціалізація та індивідуальна свобода
У середньовічній Європі смерть була набагато більш видимою, ніж тепер. У сучасному світі більшість людей помирає відірваними від родичів та друзів у замкнутому середовищі лікарень. Смерть сьогодні сприймається більшістю людей на Заході як кінець індивідуального життя, а не як частина процесу оновлення поколінь. Ослаблення релігійних вірувань також змінило наше ставлення до смерті. Для нас смерть – це тема, яка не піддається обговоренню. Загально прийнято, що люди бояться вмирати, і тому лікарі та родичі звичайно приховують від безнадійно хворого, що він (або вона) незабаром помре.
Як вважає Елізабет Кюблер-Рос, процес адаптації до неминучості смерті – це стислий процес соціалізації, що включає в себе кілька етапів. Перший – це заперечення, коли індивід відмовляється визнати те, що з ним відбувається. Другий етап – гнів, особливо характерний для тих, хто помирає відносно молодим і відчуває себе несправедливо скривдженим у тому, що йому не дано повністю прожити життя. Після цього настає етап торгів. Індивід укладає оборудку з долею або з Богом; мовляв, він спокійно собі помре, якщо йому буде дозволено дожити до якоїсь важливої події, такої, як одруження дочки або сина або чийсь день народження. Далі індивід здебільшого впадає в стан депресії. І нарешті, якщо йому вдасться подолати цей стан, він (або вона) може перейти у фазу примирення, коли безнадійно хворий заспокоюється і сумирно чекає приходу невідворотної смерті.
Кюблер-Рос зазначає, що коли вона запитує людей, яким читає лекцію, чому смерть уселяє їм такий страх, більшість відповідають, що вони бояться невідомості, болю, розлуки з тими, кого вони люблять, або їм прикро залишати незавершеними якісь свої плани. Згідно з думкою дослідниці, все це тільки верхівка айсберга. Більшість з того, що асоціюється зі смертю, є несвідомим, і ми мусимо вивести його на світло, якщо хочемо зустріти смерть спокійно, повністю змирившись з її неминучістю. Несвідомо люди схильні сприймати свою смерть лише як лиху зловорожу силу, яка приходить їх покарати. Якби вони змогли усвідомити хибність такої асоціації, тобто зрозуміти, що фатальна хвороба – це не кара за якісь провини чи гріхи, то смерть для них стала б легшою (Kubler-Ross, 1987).
У традиційних культурах, де діти, батьки і дід та баба часто живуть у одній оселі, смерть здебільшого вочевидь пов’язується з послідовністю поколінь. Індивіди почувають себе часткою родини і більшої спільноти, що сприймаються безконечними, незалежно від скороминущості особистого існування. За таких обставин на смерть, мабуть, дивляться з меншою тривогою, аніж у вкрай нестабільному, індивідуалістичному соціальному середовищі новітнього світу.
Cоціалізація та індивідуальна свобода
Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємося й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Деякі соціологи, коли пишуть про соціалізацію – і навіть про соціологію взагалі! – дотримуються саме такого погляду, але він в основі своїй хибний. Той факт, що від. народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно, формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі відчуття ІДЕНТИЧНОСТІ та свою спроможність незалежно мислити і діяти.
Цю думку легко проілюструвати на прикладі вивчення мови. Ні хто з нас у дитинстві не винаходить своєї мови, і всі ми обмеження правилами лінгвістичного вжитку. Водночас, проте, розуміння мови – це один з головних чинників, які вможливлюють наше саме усвідомлення та творчі можливості. Без мови ми не були б створінями, які самі себе усвідомлюють, і жили б переважно у сфері туї і-тепер. Володіння мовою необхідне для символічного збагачення людського життя, для усвідомлення наших окремих індивідуальни характеристик і для практичного вміння пристосовуватися до середовища.
Резюме.
1. Поняття культури – одне з найважливіших у соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що складають суспільство. Вона включає в себе мистецтво, літературу та живопис, але її обрії набагато ширші. Іншими складниками культури є, наприклад, те, як люди вдягаються, їхні звичаї, те, як вони організовують свою працю, які релігійні церемонії здійснюють.
2. Культура складає велику частку того, що робить нас людьми. Проте як людські створіння ми маємо також спільну біологічну “спадщину”. Людський рід з’явився внаслідок тривалого процесу біологічної еволюції. Люди як живі істоти належать до груп вищих ссавців, до приматів, із якими вони мають чимало спільних фізіологічних характеристик.
3. Важливість соціобіології передусім пов’язана з тим, що вона глибше розкриває механізми поведінки тварин; ідеї соціобіологів про людське суспільне життя мають в основному спекулятивний характер. Генетичні причини справді впливають на нашу поведінку, але генетичні особливості зумовлюють лише потенційні можливості нашої поведінки, а не реальний зміст нашої діяльності.
4. Люди не наділені інстинктами в сприйнятті складних моделей незнаної поведінки. Набір простих рефлексів у поєднанні з низкою органічних потреб – ось природжені характеристики людського індивіда.
5. Форми поведінки, що можуть бути виявлені в усіх або практично в усіх культурах, називаються культурними універсаліями. Мова, заборона інцесту, інституція шлюбу, родина, релігія і власність – головні типи культурних універсалій, але з огляду змісту цих загальних категорій в різних суспільствах існує чимало варіацій у цінностях та моделях поведінки.
6. Ми засвоюємо характеристики своєї культури через процес соціалізації. Соціалізація – це процес, у якому, через контакт із іншими людьми, безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знаннями людське створіння, обізнане з особливостями даної культури.
7. Праці Зігмунда Фройда побудовані на припущенні, що мала дитина перетворюється на самостійне створіння лише тоді, коли вона навчається зрівноважувати вимоги середовища з наполегливими жаданнями, що виникають несвідомо. Наша спроможність самоусвідомлюватися побудована на болючому приборканні несвідомих спонук.
8. Згідно з поглядами Дж. Г. Міда, дитина досягає розуміння того, що вона є окремою дійовою особою, спостерігаючи, як інші поводяться з нею певним чином у певний спосіб. На пізнішому етапі, беручи участь у організованих іграх, вивчаючи правила гри, дитина починає розуміти “узагальненого іншого”, тобто засвоює загальні цінності та культурні стандарти.
9. Жан Піаже розрізняє кілька головних етапів у розвитку спроможності дитини осмислювати світ. Кожен такий етап включає в себе набуття нових когнітивних здібностей і залежить від успішного освоєння попереднього етапу. Згідно з Піаже, ці етапи когнітивного розвитку є загальними характеристиками соціалізації.
10. Процес соціалізації триває впродовж усього життя. В кожній його окремій фазі людина мусить здійснювати якісь переходи або долати якісь кризи. Сюди входить і неминучість подивитись у вічі смерті, що знаменує кінець персонального існування.
Додаткова література
Philippe Aries, Centuries of Childhood (Harmondsworth: Penguin, 1973), Класична, хоч і суперечлива, дискусія про історичні витоки “дитинства! як окремої фази людського розвитку.
Ruth Benedict, Patterns of Culture (New York: Mentor Books, 1946) Класичне, і досі варте уваги, дослідження культурних відмінностей.
Ralph Fasold, The Sociolinguistics of Language (Oxford: Blackwell, 1991) Корисний підручник, у якому розглядається багато аспектів природі мови та культури.
Elisabeth Kubler-Ross, Living with Death and Dying (London: Souvenir Press 1987). Зворушлива розповідь про ставлення до смерті.
Blly Singer, Childcare and the Psychology of Development (London: Routledge 1992). Міркування про розвиток дитини і проблему звільнення жінок ві; повночасного виконання материнських обов’язків.
Frances C. Waksler, Studying the Social Worlds of Children: Sociological Reo dings (London: Falmer, 1991). Добірка статей про розвиток дитини.
Raymond Williams, Culture (Glasgow: Fontana, 1981). Небезкорисне обговс рення загальних аспектів поняття культури.
Важливі терміни
– еволюція – соціальне “я”
– природний добір – узагальнений інший
– мутація – сенсоромоторний етап – соціобіологія – дооперативний етап
– інстинкт – егоцентризм
– субкультура – конкретний оперативний
– етноцентризм етап
– когнітивні здібності – формальний оперативний
– психоаналіз період
– Едіпів комплекс – життєвий шлях
(1 votes, average: 5,00 out of 5)