Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 3.3.2. Кооперативи
Під кооперативом (від лат. cooperatio – співробітництво) розуміють організаційно-правову форму підприємства, що має такі ознаки:
– кооператив створюється фізичними особами (громадянами), яких повинно бути не менше трьох осіб;
– засновники кооперативу зобов’язані самі працювати в цьому кооперативі;
– засновники і члени кооперативу несуть підвищену, матеріальну відповідальність за фінансово-господарську діяльність кооперативу – у межах усього майна кооперативу і свого особистого майна в розмірі не менше одного річного заробітку;
– існують деякі обмеження по найму робітників тощо. Кооперативи як добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях. За родом діяльності кооперативи поділяються на виробничі, споживчі, збутові, постачальницькі, кредитні, житлово-будівельні та інші. Кошти кооперативу складаються з пайових і членських внесків, а також прибутку від господарської діяльності. В умовах ринкової економіки кооперативи являють собою колективні підприємства, проте відрізняються від інших колективних підприємств (акціонерних та інших товариств) тим, що основною метою їх діяльності є не досягнення максимальних прибутків, а забезпечення споживчих, виробничих та інших економічних потреб своїх членів. Кооперативи на відміну від акціонерних товариств, що об’єднують капітали, є об’єднаннями осіб, що користуються їхніми послугами або беруть участь у їхній діяльності. Кооперативам притаманний більш демократичний характер управління і господарювання. Незалежно від кількості паїв діє принцип один член – один голос.
У багатьох країнах держава допомагає окремим видам кооперативів, наприклад сільськогосподарським, надаючи їм кредити на вигідніших умовах, ніж комерційні банки. Широкого розповсюдження набули споживчі кооперативи, що вперше з’явилися в Англії наприкінці XVIII століття. В даний час на частку споживчої кооперації в Англії, Норвегії, Данії, Швейцарії припадає 8-11% від загальної суми роздрібного товарообігу, у Швеції – 14%, в Ісландії – 30%, у Фінляндії – 36%.
Розквіт кооперативного руху в Україні прийшовся на кінець 80-х – початок 90-х років XX століття. Саме кооперативи стали авангардом на шляху переходу до нової системи господарювання. Проте з прийняттям нових законів, що значно розширили можливості для здійснення підприємницької діяльності, кооперативи втратили своє лідируюче положення.
3.3.3. Малі підприємства
Нині в Україні існує поняття малого підприємництва. Суб’єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також малі підприємства.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за – середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
До суб’єктів малого підприємництва не відносять довірчі товариства, страхові компанії, банки та інші кредитно-фінансові і небанківські фінансові установи.
Для суб’єктів малого підприємництва може застосовуватися спрощена система оподатковування, обліку і звітності.
Спрощена система оподатковування передбачає:
– заміну сплати встановлених законодавством податків і обов’язкових платежів сплатою єдиного податку, – так званий фіксований податок;
– сплату фізичними особами – підприємцями замість податків і обов’язкових платежів вартості патенту на заняття певним видом діяльності;
– застосування спрощеної системи ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Спрощена система може застосовуватися нарівні із загальною системою оподатковування, обліку і звітності, передбаченою законодавством, за вибором суб’єкта малого підприємництва.
Права і законні інтереси суб’єктів малого підприємництва забезпечуються шляхом здійснення підприємницької діяльності без одержання будь-яких дозволів, крім випадків, передбачених законодавством. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього. Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Державним комітетом України з питань підприємництва, а також іншими органами виконавчої влади.
На Заході малому підприємництву відповідає поняття малий бізнес. Там існують і процвітають мільйони малих сімейних фірм. Сфера їх діяльності – виробництво, сервіс, торгівля. У кожної – чіткий стимул: заробити кошти для своєї сім’ї, підняти свій добробут. І не менш чітка суспільна корисність – по суті з нічого робити потрібне, необхідне. При цьому держава не вкладає жодної копійки і нічим не ризикує. Навпаки, вона справно одержує податки. Сьогодні в Японії 50% продукції випускають малі фірми. Виготовлені ними деталі – у продукції всесвітньо відомих корпорацій “Toyota”, “Honda”, “Sony”, “Hitachi”, не говорячи вже про сотні і тисячі продовольчих і промислових товарів, різноманітні кафе, ательє тощо. У США малих – в основному сімейних – фірм близько 11 мільйонів. І це не враховуючи фермерів. Малі фірми підняли економіку Іспанії, Сінгапуру, Тайваню та інших недавніх аутсайдерів.
Згідно зі статистикою Спілки малих підприємств України, малий бізнес у 1995 році представляли понад 1000 структур. І хоча їх приріст різко загальмувався, сьогодні тут працюють близько 2 мільйонів осіб, що становить 10% працюючого населення. З них у сфері торгівлі, послуг і посередницької діяльності – 42%, промисловості – 16%, будівництві – 42%. Більшість малих підприємств зареєстровано в Донецькій, Київській і Харківській областях. У переліку задекларованих намірів – надання побутових, юридичних, аудиторських послуг, маркетингові дослідження, операції з цінними паперами тощо. Є і характерний нюанс. Майже всі підприємства передбачають в установчих документах торговельні операції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)