Основи психології – Киричук О. В. – Вивчення літературно-історичних джерел
У практиці історико-психологічного дослідження, психології творчості, дослідженні життєвого шляху людини широко застосовується метод вивчення літературно-історичних джерел. Як засіб наукового пізнання він поєднує в собі цикл дослідницьких та аналітичних процедур, спрямованих на розпізнавання, формалізацію, тлумачення та прогноз особистісно орієнтованих характеристик або психологічних ознак історичних етапів, періодів, епох в літературно-історичних джерелах: авторських текстах, мемуарній літературі, документальних свідченнях тощо.
Предметом дослідницьких процедур методу є текст, який сприймається психологом-дослідником як самостійне багатомірне та ба-гатозмістовне явище, здатне вміщувати та виявляти: а) простір індивідуального й професійного буття автора через зміст обраних проблем індивідуального пізнання та перетворення змістових тлумачень цих проблем; б) рух змістового та функціонального досвіду автора протягом індивідуальної історії його життя через формальну та змістову динаміку пізнавальних дій автора щодо предмета своєї активності, через цілісність і завершеність перетворюючих впливів на реальність та дійсність предмета, що пізнається; в) час культурно-історичного буття автора, освоєний ним на шляху поєднання свого індивідуального буття з культурно-історичним процесом як таким крізь продукти свого пізнавального та перетворюючого діяння.
Методи тлумачення літературно-історичних джерел завжди синтезовані за змістом, оскільки поєднують в собі елементи культурологічного, психологічного, лінгвістичного, естетичного й іншого трактування та пізнання явищ світу в цілому, текстів (синтезованих за змістом явищ) – зокрема. Виділяють тексти авторські та тексти-свідчення. Відповідно використовуються ті чи інші засоби тлумачення.
Процес тлумачення авторських текстів спрямований на виявлення “прихованого” та ствердження “наявного” змісту авторства – тієї особливої якості, якої набуває особистість, розгортаючи, са-мостворюючи своє культурно-історичне “Я”. В історико-психоло-гічному дослідженні можна виділити декілька підходів у тлумаченні текстів: 1) порівняльно-описовий; 2) історико-документальний; 3) онтологічно орієнтований та ін. Кожний з них має свій дослідницький потенціал і здатний розкрити предмет дослідження відповідно до цього потенціалу.
Змістовним результатом застосування порівняльно-описового підходу є констатація фактів через “порівняння”, “перенесення” та “пояснення” (використаних засобів тлумачення) конкретних історико-психологічних даних. Історико-документальний підхід дає можливість диференціювати прямі та додаткові свідчення в тексті; оцінити складові тексту (“ідеальний” та рефлексивний компоненти) за шкалою “сучасне – минуле”; побудувати так звану “модель народження знання”, яка являє собою синтез отриманих даних у процесі дослідження та структурне поєднання формально-логічних і структурних компонентів відносин взаємопроникнення двох учасників творчого процесу – особистості-творця й історичної епохи, її культурно-історичних характеристик. Онтологічно орієнтований підхід, застосовуючи екзистенціальні, феноменологічні, засоби інтуїтивізму, філософської критики та інші засоби тлумачення текстів, дає можливість: дослідити глибинний процес взаємопроникнення індивідуальної сутності автора, історичного періоду його творчості та твору; визначити й оцінити культурно-історичний потенціал автора як виразника наукових, або культурних, або духовних та інших ідей своєї епохи; виявити складові професійної та духовної обдарованості особистості автора; простежити процес становлення його таланту в часі особистого життя та в часі історії.
Процес вивчення літературно-історичних джерел організовується з привнесенням в його процедуру професійних та пізнавальних орієнтацій дослідника, забезпечується системою прямих (аналізу, тлумачення) та допоміжних засобів і прийомів (моделювання, типо-логізація, аналіз продуктів діяльності тощо).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)