Кримінальний процес України – Молдован А. В. – 64. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні
65. Обов’язок доказування
КПК зобов’язує прокурора, слідчого, в деяких випадках потерпілого вжити всіх передбачених законом заходів до покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Слід мати на увазі, що право визначити кримінальне покарання вказаним особам є прерогативою правосуддя і належить виключно суду (ст. 124 Конституції України). Тому лише відносно суду зміст обов’язку, що розглядається, слід розуміти як діяльність по визначенню виду і міри кримінального покарання. Щодо прокурора, слідчого, потерпілого зміст цього обов’язку полягає у необхідності встановлення і відповідного процесуального закріплення всіх об’єктивних і суб’єктивних обставин справи, що дасть змогу суду визначити злочинцю обгрунтовану і справедливу міру покарання.
Підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники процесу можуть брати участь в процесі доказування. Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх надає.
Збирання і оцінка доказів
У відповідності зі ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.
Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому КПК. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Показання
Відповідно до ст. 95 КПК показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.
Свідок, експерт, потерпілий (за виключенням потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення) зобов’язані давати показання слідчому, прокурору та показання слідчому суді, суду в установленому КПК порядку.
Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих у порядку, передбаченому КПК. Суд не вправі обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених КПК.
Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і грунтуються на спеціальних знаннях.
Якщо суд визнав доказом показання особи, яке містить висновок або думку, що грунтується на спеціальних знаннях, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.
Сторони, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.
Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке грунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Суд зобов’язаний ураховувати:
Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:
– відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;
– відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване статтею 63 Конституції України право, або не підкоряючись вимозі суду дати показання;
– не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;
– перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.
Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.
Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами ст. 97 КПК.
У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)