Історія України: відповіді на екзаменаційні білети – Лазарович M. B. – 24. Культура України XIV – першої половини XVII ст
У XIV-XVI ст. українські магнати поступово сполонізувалися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиними, хто вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, були міщанство і дрібне боярство. Завдяки їм зросла зацікавленість українців своєю історією, культурою, наукою. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження. їх вели українці, які навчалися в закордонах університетах.
Зокрема, в Краківському університеті вихідці з України студіювали з часу його заснування. Лише в XV-XVI ст. тут здобули освіту 800 українців. Училися вихідці з українських земель у знаменитій паризькій Сорбонні, університетах Німеччини та Італії. Так, у списках Падуанського університету XVII ст. було понад 2 тис. українців.
Здобувши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич (Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав там у 1478-1482 рр. лекції з математики, очолював факультет медицини. Викладачами Краківського університету були Лукаш з Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії, та Павло Русин з Кросна.
Навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Там навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.
Першим вищим навчальним закладом в Україні стала Острозька академія, яку бл. 1576 р. відкрив князь К.-В. Острозький у м. Острог. Цей заклад згодом піднявся до рівня тогочасних європейських академій. У ньому викладали найкращі українські та іноземні вчені.
Культурному піднесенню в Україні наприкін. XVI – на поч. XVII ст., зокрема розвиткові освіти, сприяли братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першу з них відкрили наприкін. 1585 р. у Львові. У братських школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також сироти. Вихованці шкіл мандрували Україною, поширюючи знання.
На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа я групувалися визначні вчені – І. Борецький, який переїхав зі Львова та став ректором, Є. Плетенецький, 3. Конистенськнй, М. Смо-трицький, К. Сакович та ін. Митрополит П. Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У 1632 р. школи було об’єднано в Києво-Могилянській колегіум, що став на рівень західноєвропейських університетів.
Науковими центрами в Україні були Острог, Львів і Київ, де зосереджувалися навчальні заклади. Учені, які групувалися в Острозі, написали низку наукових праць з філософії, мовознавства, астрономії тощо. Професори Києво-Могилянського колегіуму сприяли розвиткові слов’янського мовознавства, української мови, розробляли проблеми філософії, логіки, психології та інших наук. Й. Кононович-Горбацький створив “Підручник логіки”, а І. Гізель написав “Загальний нарис філософії”.
Заслугою членів Львівського братства є започаткування книгодрукування, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкарнею на українських землях стала друкарня, яку заснував у 1573 р. Іван Федорович (Федоров), який переїхав в Україну з Москви. 1574 р. вийшла його перша книжка – “Апостол”. Переїхавши через матеріальну скруту до Острога, І. Федорович заснував там на кошти князя К.-В. Острозького другу друкарню, в якій, серед іншого, видав “Буквар” (1578) та “Острозьку Біблію” (1581). Остання стала першим повним виданням Біблії слов’янською мовою.
Братські друкарні згодом виникли також у Луцьку, Новгороді-Сіверському, Києві, інших містах. Зокрема, важливим осередком книгодрукування на поч. ХУП ст. стала Києво-Печерська лавра, де головним друкарем був Памво Беринда. Йому належить перший друкований український словник.
Найбільше пам’яток зодчества XIV – поч. XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спустошували татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кремінця, Хотина, Кам’янця-Подільського, Хуста, Мукачева, Одеська та ін. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев’яний собор Благовіщення у Ковелі (1505), Богоявленська церква та кругла башта в Острозі (XVI ст.) тощо.
У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів переважала релігійна тематика, в якій яскраво виявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найчастіше зображали в кам’яних, мідних та дерев’яних скульптурах святих, покровителів українського вояцтва – Михайла, Дмитра, Федора, Покрову. Найбільше таких пам’яток дійшло у вигляді дерев’яних хрестів, кам’яних і бронзових рельєфів на кахлях, дверях, фасадах будинків. У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура.
Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними не лише в Україні, а й далеко за її межами. На жаль, на Батьківщині майже не збереглися фрескові шедеври, за винятком фрагментів церкви св. Онуфрія на Львівщині. У кращому стані творіння українських митців уціліли в храмах Любліна, Кракова, Висли ці та ін.
Український живопис XIV-XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієборця, Богородиці, Архангела Михайла, Розпуття Ісуса, Таємної вечері, Різдва, Страшного суду тощо.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)