Історія України – Коваль М. В. – §17. Радянсько-польська війна

Радянсько-польські відносини

Нова Польська держава народилася восени 1918 р. у вирі революційних подій в Німеччині й Австро-Угорщині. Диктаторську владу “начальника держави” дістав Ю. Пілсудський. За умовами Версальської мирної угоди Німеччина визнавала незалежність тих польських земель у складі дореволюційної Росії, які під час війни були окуповані кайзерівською армією, й віддавала їй частину Верхньої Сілезії. У кордони Польської держави поверталися також польські землі у складі колишньої Австро-Угорщини.

Питання про східні кордони території, на якій Польща мала право запроваджувати свою адміністрацію, розглядалося на Паризькій мирній конференції вже після підписання Версальського миру. Було утворено територіальну комісію. Присутні в комісії царські дипломати (С. Д. Сазонов, В. О. Маклаков та ін.) не мали права голосу, але старалися обмежити східний кордон етнографічними землями, без включення в межі Польщі частково спольщених земель Київської Русі.

8 грудня 1919 р. з’явилася “Декларація Верховної Ради союзних і об’єднаних держав з приводу тимчасового східного кордону Польщі”. Лінія кордону накреслювалася від Гродно на Ялівку, Немирів, Брест-Литовськ, Устилуг, на захід від Рави Руської, на схід від Перемишля до Карпат. Отже, за винятком частково спольщених територій Підляшшя, Посяння, Лемківщини і Холмщини, рекомендована Антантою лінія залишала Польщі землі, населені переважно поляками. Це не влаштовувало польські правлячі кола, які мріяли поновити державу в кордонах Речі Посполитої XVIII ст.- від Балтики до Чорного моря. Вони претендували на всю Литву, Білорусію й Правобережну Україну.

У 1919 р. Пілсудський зайняв основну частину Білорусії й українські землі по Збруч і Горинь. Уряд радянської Росії неодноразово, але безуспішно звертався до польського уряду з пропозиціями мирного розв’язання проблеми кордону. Перешкодити просуванню польських військ він не міг, бо всі сили віддавалися боротьбі з арміями Колчака і Денікіна.

Водночас Пілсудський не просувався надто далеко на схід, і не тільки тому, що не мав достатньої військової сили для повномасштабної війни з більшовицькою Росією. Починати війну він вважав за нерозумне з іншої причини: білогвардійська Росія була для Польщі таким же, якщо не серйознішим противником. У разі перемоги білогвардійців у громадянській війні в Росії Польщі довелося б обмежитися на сході етнографічним кордоном. У випадку перемоги більшовиків Антанта, цілком зрозуміло, не стала б відстоювати вигідний для Росії етнографічний кордон. На словах запевняючи Денікіна у підтримці Польщі, бо цього вимагали уряди Франції і Англії, польський уряд реально не допомагав білогвардійцям і вичікував, хто переможе. Тим часом Пілсудський зосередив наявні в нього збройні сили у Галичині, щоб ліквідувати Західноукраїнську Народну Республіку,

28 січня 1920 р. Раднарком радянської Росії передав по радіо заяву про основи радянської політики щодо Польщі. У заяві, підписаній В. І. Леніним, Л. Д. Троцьким і наркомом іноземних справ Г. В. Чичеріним, польський уряд запевнявся, що червоні війська не переступлять існуючої лінії Західного фронту. Це запевнення можна було зрозуміти так, що лінія фактичного розмежування сил могла б стати основою при визначенні державного кордону в ході мирних переговорів. 6 березня X. Г. Раковський від імені Раднаркому УСРР також запропонував польському урядові укласти мирну угоду. Як у цій, так і в інших нотах Раковського не було згадки про те, що УСРР претендує на західноукраїнські землі.

Адресовані Пілсудському мирні пропозиції з боку радянських республік не перешкодили більшовицькому центру здійснювати інтенсивну підготовку до можливої війни. 27 лютого Ленін запропонував Реввійськраді РСФРР спрямувати всю увагу на Західний фронт і перевести туди все, що можна, з Сибіру та Уралу. 11 березня він поставив завдання перед Кавказьким фронтом щодо “найшвидшого перекидання максимуму військ на Захфронт”.

Водночас за допомогою Комінтерну здійснювалися зусилля по експорту революції. Польське бюро при ЦК РКП (б) дістало великі матеріальні кошти для підтримки комуністичного руху в Польщі. На Західний фронт з усіх фронтів і внутрішніх губерній відряджалися поляки-комуністи. 28 лютого оргбюро ЦК РКП (б) затвердило К. Радека керівником пропагандистської діяльності на Польщу. У відповідній постанові основний напрям цієї діяльності визначався так: “…аби війну з Польщею, що може виникнути, правильно зрозуміли російські і польські маси – як напад імперіалістичної Польщі на догоду Антанті на Радянську Росію, яка бажає миру”.

Фігура Карла Радека досить колоритна. Цей уродженець Польщі, соратник Ф. Дзержинського і Р. Люксембург, у 1918 р. керував відділом Центральної Європи в наркоматі іноземних справ РСФРР. З початком німецької революції нелегально виїхав у Берлін, де взяв активну участь у створенні Комуністичної партії Німеччини і в керівництві її діями. У березні 1920 р. був призначений секретарем Комінтерну.

Коли окреслилася поразка денікінських військ і Червона армія позбавилася найсерйознішого противника, правлячі кола Польщі вдарили на сполох: збройний конфлікт з радянською Росією здався їм неминучим. США і Антанта дали згоду на термінову воєнну допомогу. За першу половину 1920 р. Польща одержала від США понад 200 танків, більше 300 літаків, 20 тис. кулеметів, 3 млн комплектів солдатського обмундирування та інше військове майно на загальну суму в 1,7 млрд доларів. Від Франції Польща дістала 2 тис. гармат, 300літаків, довгострокові кредити на суму понад мільярд франків. Навесні 1920 р. збройні сили Польщі налічували 738 тис. чоловік. Армія її стала однією з найбільших у Європі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія України – Коваль М. В. – §17. Радянсько-польська війна