Філософія культури – Гатальська C. M

“Якщо філософії культури вдасться схопити і виявити… певні загальні й типові характеристики процесу формотворення…, то можна буде вважати, що вона виконала своє завдання – у множинності виявів духу знайти єдність його сутності” (Е. Касирер)

Коли йдеться про розвиток філософії культури, про розмаїття поглядів і концепцій, які створювалися, щоб визначити сутність феномену культури, слід зазначити, що дисциплінарні межі філософії культури широкі й розпливчасті, як просторі та розмиті наші уявлення

“Культура в засаді своїй є форма, або модель, або образ” (А. Л. Крьобер і К. Клакхон) “Конкретні духовні форми – ось що пізнають науки про культуру” (П. Флоренськии) Філософія культури має своїм об’єктом культуру

Визначення типу культури і співвідношення понять “культура” та “цивілізація” в діахронному й синхронному аспекті – визначна, але й досить дискусійна проблема. Визнати, що культура систематична, означає допустити, окрім іншого; аспект синхронії (одночасності) може бути

Тип культури визначається типом особистості й фіксується у типові світосприйняття та мислення кожного “сина свого сторіччя”. І хоча набір засадничих чинників людської психології, зокрема психології інтелекту, за всіх часів, мабуть, той самий, для культурфілософа,

Певна річ, розглядати культурно-історичний процес на зразок сталої й стабільної величини було б безсумнівною помилкою. Висловлюючись мовою математики, він є залежною змінною засобів його розгляду. Одна справа аналізувати культуру в аспекті систематики, коли йдеться

“Культура належить до об’єктів і є феномен світу… Об’єкт культури є ним до тієй міри, до якої він є довговічний” (Г. Арендт) Переведемо погляд від ознаки та симптому до сутності, від морфологічної строкатості до

Статус традиції, писав А. Вайтхед, не просто інша назва успадкованого змісту, що іманентно властивий кожному життєвому прояву людини. Отже, в найширшому значенні традицію можна визнати як соціальну форму передавання людського досвіду, без якого немислиме

Щоб реконструювати “ситуацію Постмодерну”, звернімося до однієї з класифікацій домінантних нині “шкіл мислення”, які пропонують різні погляди на становище людини в ситуації сучасної культури. Р. Федема (38) розрізняє чотири таких школи: класичний модернізм, рефлексивний

“Культура може розвиватися лише в горизонті, окресленому міфом” (Ф. Ніцше) В есеї, присвяченому поняттю авторитету, Г. Арендт нагадує, що авторитет (який розглядається як найдавніший складник триєдності “релігія – традиція – авторитет” і є найважливішим

Засадничий принцип міфу, як доводить Е. Касирер, – це священне на противагу буденному. Міф розпочинає своє існування внесенням певних диференціацій у “нерозділену реальність”, утворюючи різні сфери значення в ній. Він також надає форми й

“Культура – це клас явищ і предметів, існування якого залежить від символізації.. Уся культура була створена і відтворена завдяки символізації (Л. А. Байт) Культура та життя сутнісно дані в дусі, що є єднанням і

Відомий голландський культуролог Й. Гейзінга в праці “Осінь Середньовіччя” змальовує всеохопну систему символічного мислення. Він закликає до шанобливого вивчення символізму як етапу розвитку культури, де символічний спосіб мислення (як певний світогляд) домінує над причинно-по-роджувальним

“Людський вчинок є потенційний текст і його можна зрозуміти тільки в діалогічному контексті…” (М. М. Бахтін) Здійснивши поділ цілісності культури на тат універсальні модуси її буттєвості, як архетипно-традиційне, міфічне та символічне, ми перейдемо в

Культура, як зазначав К. Ясперс, за своїм первинним смислом є діалогічна. Не випадково діалог і комунікація стають центральними поняттями не лише етики, аксіології й гносеології Ясперса, а й усього його світорозуміння; вони підносяться в

“Під кутом зору вивчення культури існують лише ті повідомлення, які є текстами. Всі інші начебто не існують і в часі дослідження не беруться до уваги. У цьому сенсі можна сказати, що культура є сукупність

Якщо окреслити проблемне поле гуманітарного знання кінця 90-х років XX ст., то серед найхарактерніших і найцікавіших з погляду філософської рефлексії культури слід назвати такі фундаментальні риси: – переважна увага до проблем мови; – аналіз