Зовнішньоекономічна діяльність – Рум’янцев А. П. – III. Регулювання зовнішньоторговельних операцій
Зовнішньоторговельні операції суб’єктів ЗЕД регулюються на основі 2-х принципів:
1. Протекціонізм – це політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень в торгівлі.
2. Лібералізація – це державна політика, що націлена на відкритість внутрішнього ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі.
Основні методи регулювання зовнішньоторговельних операцій:
1. Методи тарифного регулювання операцій суб’єктів ЗЕД.
2. Методи нетарифного регулювання операцій суб’єктів ЗЕД. Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється на 2-х рівнях: І Міжнародний рівень – це регулювання зовнішньоторговельних
Операцій суб’єктів ЗЕД на основі рішень міжнародних організацій. Такими організаціями є:
1. ГАТТ/СОТ, в цю організацію входить – 156 країни світового співтовариства. Україна стала членом СОТ у 2008 році. ГАТТ/СОТ приймає рішення щодо тарифних обмежень принципів, норм, правил, заборону демпінгу при здійсненні міжнародних торговельних операцій.
2. Міжнародна торгова палата приймає нормативно-правові документи, які сприяють здійсненню зовнішньої торгівлі суб’єктів ЗЕД.
Наприклад: міжнародні правила по тлумачення торгових термінів “Інкотермс-2000”. Уніфіковані правила про інкасо, Уніфіковані правила та звичаї по документарному акредитиву.
3. ЮНКТАД – комісія ООН з питань торгівлі у Європі – сприяє розвитку міжнародної торгівлі на регіональному рівні.
II. Національний рівень полягає в тому, що зовнішньоторговельні операції суб’єктів ЗЕД регулюються національним митним тарифом кожної країни світу. В Україні зовнішньоторговельні операції суб’єктів ЗЕД здійснюються на основі Закону України “Про єдиний митний тариф України”, який був прийнятий у 1992р.
Нетарифне регулювання зовнішньоторговельних операцій суб’єктів ЗЕД. Воно включає заходи, які діляться на 2 групи:
I група – заходи, які націлені на окреме обмеження експортно-імпортних операцій, їх мета – захист і регулювання розвитку національних галузей економіки.
II група – заходи, які націлені на стимулювання експорту.
Заходи, що обмежують ЗТ:
І. Квотування і ліцензування зовнішньоторговельних операцій суб’єктів ЗЕД.
Квотування – це визначення контингенту (обсягу) товарів, які підлягають експорту, імпорту.
Квота – це кількісне обмеження експорту чи імпорту товарів на певний період часу.
Види квот:
1. Квота глобальна. В ній визначається:
А) товар, який підлягає експорту та імпорту;
Б) обсяг товару;
В) кількісна і якісна характеристика товару.
2. Квота групова. В ній визначається:
А) товар;
Б) його обсяг;
В) його характеристика;
Г) група країн, куди може бути експортований або звідки може бути імпортований.
3. Квота експортна, імпортна. В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) період дії квоти.
4. Квота індивідуальна. В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) країна, куди товар експортується або звідки від імпортується. Рішення про квотування експортно-імпортних суб’єктів ЗЕД здійснюється на практиці шляхом ліцензування.
Ліцензування – це письмовий дозвіл на експорт, імпорт товарів. Ліцензія – це письмовий дозвіл на експорт, імпорт товарів, послуг. Види ліцензій:
1. Відкрита (індивідуальна). В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) термін дії – до одного місяця.
2. Ліцензія генеральна. В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) конкретна країна, країни, куди товар може бути експортований або звідки він може бути імпортований;
Д) термін дії – більше одного місяця.
3. Ліцензія експортно-імпортна. В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) валютні кошти, які використовуються з метою інвестування або кредитування;
Д) термін дії – один рік.
4. Ліцензія разова. В ній визначається:
А) товар;
Б) обсяг товару;
В) характеристика товару;
Г) юридична адреса г найменування суб’єкта ЗЕД;
Д) термін дії – це разовий дозвіл на проведення лише однієї експортно-імпортної операції.
Особливості ліцензування експортно-імпортних операцій в Україні. Ліцензуванню підлягають:
1. Продукція, роботи та послуги, які включені в список товарів державного значення.
2. Товари і послуги, експорт чи імпорт яких є важливим об’єктом зовнішньої політики України.
3. Продукція підприємств, які допускають недобросовісну конкуренцію (демпінг) і наносять тим самим збитки державі.
Динаміка ліцензування товарів, які підлягають експорту, імпорту в Україні:
1992 – 75 товарних позицій.
1993 – 32 товарні позиції.
1994 – 31 товарна позиція.
1995 – 5 товарних позицій.
1998 – 5 товарних позицій (зерно, вугілля, чавун, відходи та лом дорогоцінних металів, відходи та лом чорних металів).
Добровільне обмеження експорту – означає торговельну квоту, яка вводиться на кордоні країни-експортера під загрозою санкції імпортера.
Встановлення мінімальних імпортних цін. Це дотримання експортером рівня цін, які встановлюються країною-імпортером.
Імпортні податки – це прикордонний податок, яким обкладаються товари при перетині митного кордону конкретної країни. До них відносяться митні збори.
Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк в національній чи іноземній валюті (ВКВ) перед купівлею іноземного товару.
Валютні обмеження – це державні обмеження на операції з валютою.
Компенсаційний митний податок, застосовується до товарів при виробництві яких були використані державні субсидії.
Антидемпінговий митний податок – це митний податок, який встановлюється тоді, коли ціна товару нижче цін на аналогічний товар на світовому ринку.
Адміністративні формальності – це національні правила проведення експортно-імпортних операцій.
Технічні бар’єри – це перевірка відповідності продукції, що імпортується міжнародним і національним стандартам.
Система експортного контролю передбачає встановлення контролю, при якому поставки товарів і високих технологій можуть здійснюватися за умови, якщо вони не будуть реекспортуватись в інші країни.
Друга група методів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі суб’єктів ЗЕД. Це заходи по стимулюванню експорту. Вони включають:
1. Експортні субсидії – надаються експортеру, що дозволяє йому значно знизити ціну товару.
2. Експортні кредитні субсидії – це кредити, які надаються на основі субсидій експортеру на пільгових умовах і дозволяють значно знизити ціну товару.
3. Державне кредитування – це надання державних кредитів експортеру по низьким ставкам і на тривалий термін.
4. Державне страхування експортних кредитів – це надання державних гарантій експортеру, які дозволяють йому отримувати пільгові кредити у комерційних банках.
5. Податкові пільги для експортерів – це зниження рівня податків, якими обкладаються суб’єкти експортного виробництва.
6. “Частка національної участі” – це частина продукції, яка експортується, що виконана по державному замовленню.
7. Стимулювання національного виробництва – це умови, які передбачають державні закупки за рахунок товарів, які вироблені всередині країни. Ціна таких товарів може бути більшою, порівняно із вартістю аналогічних імпортних виробів.
8. Організаційно-інформаційне забезпечення – це надання організаційно-інформаційної допомоги (науково-технічної, консультаційної тощо) підприємствам для здійснення їх експортно-імпортної діяльності.