Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – Тюріна Н. М. – 17.3. Створення та функціонування офшорних та офшорних юрисдикцій
Українське законодавство визначає офшорну зону (від англ. offshore – “поза берегом”) як різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави, або суб’єкту федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб’єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Однак, в іноземній літературі немає такого поняття “офшорна зона”. З урахуванням специфіки процесів, що відбуваються в них, використовуються поняття offshore centre – офшорний центр, tax haven – податкова гавань чи податковий притулок, corporate haven – корпоративна гавань чи корпоративний притулок, bank haven – банківський притулок і т. ін. Усі разом їх поєднують під однією назвою offshore jurisdiction – офшорна юрисдикція.
Таблиця 17.1. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕЗ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Країна | Типові види ВЕЗ | Причини створення | Відмінні риси, система преференційного режиму |
США | Науково-технічні зони: Силіконова долина, Кремнієва Долина, Дослідницький парк “Трикутник” тощо. Зони зовнішньої торгівлі | Стимулювання економічної діяльності у вибраних районах Стимулювання зовнішньоторгової діяльності Зниження рівня безробіття у країні Можливість суттєвого зниження тарифів на імпортовані деталі та компоненти для низки галузей | Спеціально створюють або розвивають середовище, яке стимулює інноваційну та підприємницьку діяльність. Виникали спонтанно на відносно невеликих територіях, де зосереджені високотехнічні галузі, наукові інститути. Зони загального призначення розташовані в районах складування товарів, поблизу доків, промислових парків і аеропортів. Зони підприємств створюються в економічно депресуючих районах більших міст із високим рівнем безробіття |
Японія | Технополіси (найбільший технополіс “Цікуба”) Зона вільного імпорту “Сакаімінато” | Перерозподіл промисловості 3 центру на периферію, переорієнтація промисловості на розвиток наукоємних та енергозберігаючих технологій Розвиток імпорту та залучення інвестицій | Стратегія орієнтувалася на “м’яку інфраструктуру” – розвиток мережі наукових закладів, засобів обміну інформацією та підготовку кадрів Фірмам галузей “високої технології” дозволялось списувати в перший рік 30% вартості обладнання і 15% вартості споруд; держава оплачувала третину витрат на спільне проведення досліджень. Надання середнім і дрібним фірмам позик під низькі відсотки, диференційоване оподаткування, пільгова оплата поставок обладнання, звільнення від податків на землю підприємств обробної промисловості, оптової торгівлі і транспорту |
Європа | Митні склади Вільні митні зони Об’єднані зони Зони, орієнтовані на експорт Особливі економічні зони, Зони пожвавлення, Зони вільної банківської активності Зони вільної страхової активності | Зони є засобом подолання структурної негнучкості економіки та сприяння інтеграції деяких видів їхньої економічної діяльності у світову економіку | Діяльність ВЕЗ знаходиться під контролем уряду. Управляють зонами вільної торгівлі товариства з обмеженою відповідальністю – в трьох зонах та акціонерна компанія – в одній. Спеціальними законами регулюються правила зберігання, сортування, маркування, переробки та експортування товарів |
Китай | ВЕЗ в прибережних містах. Особливі економічні райони Зони науково-технічного розвитку у приморських містах. Зони новітніх техніки та технологій Безмитні зони | Розвиток зовнішньої торгівлі, залучення іноземного капіталу, оволодіння досвідом управління, підготовка національних кадрів, збільшення експортної валютної виручки, стимулювання реформ, ефективне використання природних ресурсів | Розвиваються, головним чином, торгово-збутова мережа, обробна промисловість, а також наукові дослідження Зони високих і нових технологій, або аналоги американських технопарків, на частку яких припадає 4% національного ВВП і 10% сукупної вартості експорту та імпорту, мають стратегічне значення для сучасної економічної економіки. Інструмент – податкові і митні пільги. Іноземні інвестори користуються багатьма митними та податковими пільгами, їм надані великі права і повноваження. |
Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Філіппіни і Тайвань | “Точкові зони” | Прискорення входження до світової торгової системи | Здійснюють через них 90 % експорту товарів країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом |
Російська федерація | Особливі економічні зони трьох типів: техніко – Впроваджувальні, промислово-виробничі та туристсько-рекреаційні | Діє особливий податковий, митний, ліцензійний й візовий режими. Управління покладено на Федеральне агентство з управління ОЕЗ, підвідомче Міністерству економічного розвитку і торгівлі Звільняються від податку на майно та земельного податку. У промислово-виробничих зонах крім цього дозволяється застосовувати підвищений (подвоєний) коефіцієнт по амортизаційних відрахуваннях і без обмежень списувати збитки на майбутній період і витрати на НДДКР. Для техніко-впроваджувальних зон передбачена максимальна ставка ЕСН на рівні 14 відсотків. Поряд з цим регіони і муніципалітети зможуть надавати ще й свої пільги. | |
Ірландія | Експортно-виробнича (Шенон) | Створення додаткових робочих місць | Структура управління ВЕЗ була подібною до структури приватної корпорації Не стягуються податок на прибуток і ПДВ, корпоративний податок становить лише 10%, субсидії надаються на пільгових умовах, встановлюються зменшені податки на землю |
Бразилія | “Промисловий округ вільної зони Манаус” (Амазоніт) | Стимулювання розвитку промислового виробництва | Ядро ВЕЗ склали приблизно ЗО сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв. Інструмент – податкові пільги |
Мексика | Вільні експортно-виробничі зони, які отримали назву “макіладорас” | Залучення іноземних інвестицій | Надання іноземним і національним інвесторам особливих пільгових режимів при виробництві промислової продукції на експорт. У підсумку “макіладорас” стали для Мексики практично основним важелем економічного зростання. |
Гана | Експортні промислові ВЕЗ | Сприяння переробки і виробництва товарів через створення експортних промислових зон та заохочення розвитку комерційного сектора і сектора послуг у районах морських портів і аеропортів | Сектор ОЕЗ Гани є повністю приватним і роль держави тут обмежена регулюванням, коригуванням та полегшенням процедур діяльності в ОЕЗ, а саме: забезпеченням юридичної підтримки та фізичної інфраструктури. Програма ОЕЗ Гани підтримується Світовим Банком. Товари, що пересуваються між вільними зонами і іншими країнами, звільняються від дії законів про імпорт / експорт, а також від прямих і непрямих податків і зборів. Підприємства на 10 років звільняються від сплати податку на прибуток, а після цього гарантується максимальний розмір податку на прибуток не вище 8%, а також власники акцій звільняються від сплати податків на дивіденди. |
Виникнення офшорних зон пов’язане з тим, що після розпаду колоніальних систем деякі країни опинились у ситуації, коли основні фактори виробництва були або практично відсутніми або значно обмеженими. Саме вони почали розвивати новий фактор виробництва – “умови для ведення бізнесу”, що, як показує світова практика, принесло блискучі результати.
Території з пільговим режимом оподаткування, до яких відносимо офшорні зони, стали своєрідним інструментом міжнародної податкової конкуренції та міжнародної економічної діяльності в цілому. Сьогодні офшорний бізнес перетворився на самостійну сферу економіки. [110]
Термін “офшорна зона” загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.
Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм.
Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є розповсюдження зазначеного режиму виключно на суб’єктів господарювання – нерезидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території.
Офшорні зони використовуються підприємцями для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах. Хоча досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань та створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого “відмивання” незаконних доходів. [49]
За оцінками міжнародної організації з боротьби з відмиванням коштів (ГАРТ) реальні обсяги тіньової економіки у високо розвинутих країнах досягають близько 17% від ВВП, у країнах, що розвиваються, – 40%, у країнах з перехідною економікою – 20%. Щодо України, то реальні обсяги іллегального сектору вітчизняної економіки значно перевищують оцінки Міністерства економіки, за даними якого на початок 2010 року внаслідок світової фінансової кризи рівень тінізації економіки зріс до 35% [111].
Характерними ознаками офшорних зон є [49, 140]:
1. Оподаткування.
За цією ознакою офшорні зони поділяються на три групи: класична офшорна зона (країни “податкової гавані”, такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації та вона не має там джерел доходу); зона низького оподаткування (країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги, та висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності); інші зони, які за певних умов створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування (країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності.).
2. Захист комерційної та банківської таємниці.
Наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування здійснюється відповідно до міжнародного договору. Вони відмовляють у порушенні своїх бар’єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. Виходячи з рівня режиму таємності розрізняють офшорні зони, де такий режим не порушуються навіть у випадку його використання у кримінальних цілях, та країни, де таємність не порушується лише стосовно податкових злочинів, при розслідуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.
Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на користь офшорних зон.
3. Валютний контроль.
Офшорні юрисдикції мають, як правило, систему подвійного валютного контролю. В її основу поставлена відмінність між резидентами і нерезидентами, а також між національною і іноземною валютами. Загальне правило: резиденти піддаються валютному контролю, а нерезиденти валютному контролю не піддаються. Проте нерезиденти піддаються звичайному контролю відносно місцевої валюти. З компанією, створеною в офшорній юрисдикції, що належить нерезидентам і здійснює свою діяльність зовні юрисдикції, поводяться як з нерезидентом з погляду валютного контролю. Відповідно іноземна особа може сформувати компанію в країні податкового притулку для здійснення бізнесу в інших юрисдикціях. В цьому випадку компанія не піддаватиметься валютному контролю в податковому притулку, оскільки вона не здійснює операції у валюті інших юрисдикцій і не займається бізнесом у даній офшорній юрисдикції.
4. Комунікації.
Більшість офшорних юрисдикцій мають надійні засоби зв’язку – добрі телефонні, кабельні та телексні послуги зв’язку для з’єднання їх з іншими країнами. Багато хто має також регулярний повітряний зв’язок. Наприклад, є щоденні безпосадочні авіарейси між Каймановими Островами та Майамі та пряма лінія між Х’юстоном і Гранд Кайманом. Використовування англійської мови як основної в карибських юрисдикціях і їх близькість до території США також сприяє їх особливій привабливості для жителів США і Канади.
5. Легкість доступу до зарубіжної банківської системи.
Використовування офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв’язки і можливість відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку. Такий рахунок може використовуватися для безготівкових розрахунків, здійснення інших операцій (перекази, акредитиви, банківські гарантії) або для акумуляції неформальних фундацій коштів як “скарбничка” грошей.
Форумом фінансової стабільності розвитих країн, створеним колишнім президентом “Бундесбанка”, встановлено рейтинг офшорних зон по ступенем їхньої надійності [140]:
Перша група – Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.
Друга група – Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.
Третя група – Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.
Офшорна компанія – це компанія, що користується пільгами у сфері оподаткування, і зареєстрована в офшорній зоні, тобто в країні або на території, що цілеспрямовано привертає міжнародний бізнес шляхом надання йому податкових пільг. Офшорна компанія не веде господарської діяльності в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній – нерезиденти цих країн.
Залежно від напряму діяльності вирізняють наступні офшорні компанії [118]:
1. Інвестиційні компанії та фонди. Будь-яка інвестиційна компанія, яка має власний капітал, може вкласти його на депозитний рахунок в банку в офшорній зоні, або купити на ці гроші облігації. Відсотки, які при цьому компанія отримує, не підлягають оподаткуванню. Інвестиційний фонд, як правило, утворюється у формі відкритого товариства. Вони вкладають свої засоби в портфелі цінних паперів інших інвестиційних структур, спеціалізованих фондів або в інші види діяльності. В більшості випадків інвестиційні компанії та фонди реєструються на Кайманових та Багамських островах, в Гонконгу та Сінгапурі.
2. Холдингові компанії. Головним чином, такі компанії володіють цінними паперами інших компаній, правами власності на патенти, авторськими правами, різними торговими марками тощо. Особливо вигідно для такої компанії реєстрація в офшорній зоні, коли вона має розповсюджену мережу філій. Як сама компанія, так і філії, які їй належать, звільняються від сплати різних прибуткових та корпоративних податкових платежів і у них (а також у філії) з’являється можливість акумулювати додаткові кошти (що є економією на податках) для подальшого розвитку та розширення своєї діяльності, інвестування в різні напрямки діяльності й проекти на майбутнє. Найбільш часто такі компанії реєструються в Швейцарії, Люксембурзі, Ліхтенштейні.
3. Торговельні компанії. Реєстрація таких компаній є найбільш розповсюджена і питома вага їх в загальній реєстрації офшорних зон є найбільшою. Ефективність таких компаній збільшується за рахунок високих оборотів, отримання достатньо високих прибутків та інших доходів, які практично повністю звільняються від оподаткування.
4. Страхові компанії. Для зменшення ризику своєї діяльності або діяльності своїх структурних підрозділів різні компанії користуються послугами страхових компанії, а найбільші з них створюють свої, так звані, “кишенькові страхові компанії” або їх відділення. Утворення останніх дозволяє компанії здійснювати перестрахування своїх ризиків навіть в інших великих страхових компаніях І мати при цьому економію за пільговим оподаткуванням. Більшість таких компаній реєструються на Кайманових та Багамських островах, острові Гарнсі та інших місцях.
5. Транспортні компанії. Реєстрація таких компаній в офшорних зонах дає можливість мати економію на перевезенні вантажів за рахунок звільнення від оподаткування, або отримання суттєвих пільг щодо прямих та непрямих податків. Головним чином ці компанії реєструються в офшорних зонах, які мають порти. До таких зон належать Панама, Ліберія, Кіпр, острів Мен, Гібралтар тощо.
В Україні, як і у багатьох інших державах, існують певні обмеження при укладаннях угод з офшорними компаніями. Зазвичай ці обмеження пов’язані не з забороною, а з підвищеним контролем за такими угодами, або з депонуванням коштів, або з ускладненням віднесення сум на собівартість з метою мінімізації оподаткування.
Українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар’єрів. Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До головних із них належать: тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використовування офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об’єктами в Україні, криміналізація економіки і використовування офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. [140]
В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони. За даними державного комітету статистики України прямі іноземні інвестиції в Україну за 1995-2011 роки склали 44708,0 млн. дол. США, прямі інвестиції з України – 6871,1 млн. дол. США. Прямі інвестиції з України в економіку країн світу розподілились таким чином: 6342,5 млн. дол. США (тобто 92,3% усіх інвестицій) потрапили до Кіпру (відомої офшорної зони). Іншими країнами, куди здійснювалось інвестування були Російська Федерація, Латвія, Польща, Грузія Віргінські Острови, Британські, Казахстан та ін. Разом з тим найбільша кількість інвестицій надійшла в Україну також з Кіпру [111].
Враховуючи особливості українського податкового законодавства, необхідно відзначити декілька моментів, що відносяться до вибору юрисдикції для відкриття офшорної компанії:
1. Якщо передбачається вести бізнес в Україні, то компанія повинна бути зареєстрована в країнах, з якими Україна підписала договори (конвенції) про уникнення подвійного оподаткування.
2. Для імпортерів вкрай важливо також, щоб компанія-посередник була зареєстрована в юрисдикціях, які українські власті ніколи не віднесуть до офшорних (США, Великобританія). Оскільки згідно ст. 18 закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, при покупці продукції у компанії, яка зареєстрована в офшорній зоні, на собівартість відноситься тільки 85% ціни її придбання.
3. Зараз все великої популярності набуває використання офшорної компанії в зв’язці з компанією офшорною. При цьому місцеперебуванням офшорної компанії часто вибирають такі країни як Великобританія і США.
4. Офшори потрібно створювати в різних зонах. Для страхування від різних ризиків краще створювати декілька простих офшорів (у зонах з високим ступенем конфіденційності), а також компанію в престижній юрисдикції.
Проблеми, що породжуються діяльністю офшорних зон, мають масштаби, що не дозволяють їх ігнорувати. Однак, як зазначає Е. А. Іванов, “спроби поставити під контроль діяльність в офшорних зонах зіткнуться з безліччю політичних і міжнародно-правових проблем” [77]. Тим не менш офшорні фінансові центри та їх діяльність привернули увагу різних міжнародних організацій, які в тій чи іншій мірі ведуть систематичну боротьбу з неплатниками податків, укладаючи відповідні міжнародні угоди. Сьогодні у ній активно беруть участь такі міжнародні організації, як ООН, ЄС, ФАТФ тощо. Наприклад:
– Міжнародні угоди по співпраці у сфері збору податків і конфіскації результатів злочинної діяльності наслідують приклад США, які прагнуть зруйнувати суверенітет офшорних юрисдикцій, що є основою конфіденційності, банківської таємниці і захисту активів. Ці угоди створили новий тип організації: міжнародні органи розвідки, які стежать за проходженням фінансових потоків через всі основні офшорні фінансові центри світу.
– Конвенція ОЕСР по взаємній допомозі в податкових питаннях, метою якої є: упевнення в тому, що платник податків не може ухилятися від сплати податків в одній країні шляхом розміщення своїх активів в іншій країні. Конвенція зачіпає всі податки: прибутковий, на приріст капіталу, ПДВ і навіть такі податки, які відсутні в іншій країні. Цей закон також пропонує створення міжнародної податкової організації, яка повинна стежити за сплатою податків жителями країн всього світу і карати винних в несплаті податків шляхом конфіскації їх активів, в якій би країні ці активи не розміщувалися.
– Боротьба з відмиванням злочинних доходів ведеться, в основному, в рамках діяльності таких міжнародних організацій, як ООН, ФАТФ.
Оншор (від англ. onshore) – країна чи територія, у якій зареєстрована компанія, яка підлягає оподаткуванню та зобов’язана вести бухгалтерський облік в країні реєстрації. Часті випадки, коли при збереженні певних умов фірма може сплачувати податки у пониженому розмірі. Оншор є протилежністю офшору. І оншор, і офшор є нерезидентами по відношенню до країни провадження бізнесу та дозоляють вирішувати схожі задачі.
Оншорна компанія – це компанія, яка була зареєстрована в країні, що не вважається податковим раєм. Найбільш популярні місця Кіпру, Великобританії, США, Канада, Ірландія, Мальта, Нідерланди та ін. Оншорні компанії зобов’язані подавати податкову і бухгалтерську звітність у відповідні контролюючі органи. Вони є платниками податків країни, в якій були зареєстровані. Крім цього, для оншорних компаній характерним є принцип відкритості інформації, в той час як для офшору притаманно приховування інформації про справжнього власника. Будь-яка особа може отримати з державного органу дані про структуру оншорної компанії, списки акціонерів і директорів.
Є кілька причин, чому компанії обирають оншорні території:
1. Для ефективної роботи в країні з антиофшорним законодавством. В Україні як і у багатьох інших державах існують певні обмеження при укладаннях угод з офшорними компаніями. Зазвичай ці обмеження пов’язані не з забороною, а з підвищеним контролем за такими угодами, або з депонуванням коштів, або з ускладненням віднесення сум на собівартість.
2. З метою мінімізації оподаткування. Переважна більшість переваг офшору також характерна для оншора і, не дивлячись на наявність оподаткування в оншорі, його використовують аналогічно офшору у бізнесових схемах, попередньо мінімізував оподаткування. Класично неофшорні країни, а навіть такі, що самі борються з офшорами, при провадженні вірного курсу своєї діяльності у них, дозволяють працювати і платити мінімум податків. Це – США, Великобританія, Канада та ін. В цих країнах все відкрито, податки, збори, реєстри директорів та акціонерів. Але існують організаційно-правові форми, що дозволяють спокійно існувати, платити лише фіксований збір.
3. Для зміни статусу бізнесу, зміни ставлення до нього зі сторони держави, ведення діяльності та інших учасників ринку. При потребі, аби бізнес виглядав звичайним іноземним бізнесом, що створює певне маскування при бажанні мінімізувати свою причетність до діяльності або резидента, а також підняти статус власних інвестицій та зробити імідж компанії більш солідним.
Оншорні компанії зазвичай діють в зв’язці з офшорними компаніями.
На сьогодні практично всі юридичні фірми, що працюють в Україні, пропонують використовувати одночасно офшорну і оншорную компанії. Це дозволяє “замаскувати” офшорний бізнес. При цьому компанія, зареєстрована в традиційній офшорній зоні, служить, головним чином, для зберігання засобів; компанія, зареєстрована в престижній не офшорній юрисдикції, відповідає за представницькі функції, через неї проводяться основні операції.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)