Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – Шкурупій О. В. – 2.7. Теорема Столпера-Семюелсона (Stolper – Samuelson theorem)
Теорема Столпера – Семюелсона показує як розподіляються доходи від зовнішньої торгівлі між власниками факторів виробництва. Послідовний вплив взаємопов’язаних економічних ефектів є таким: зростання світових цін на експортний товар зумовлює збільшення його пропозиції на зовнішньому ринку, це стимулює виробництво. Зростання ж обсягів готової продукції потребує більшого залучення ресурсів; на внутрішньому ринку підвищується попит на ресурсоінтенсивний фактор, а разом з тим і ціни на нього. Така ситуація веде до збільшення доходів власників відповідного (ресурсоінтенсивнго фактора) і одночасно зменшує доходи власників інших факторів виробництва. Отже, підвищення світових цін створює переваги у доходах власників інтенсивних факторів виробництва і, навпаки, погіршує стан власників інших факторів виробництва.
Визначальне положення теореми виведеної В. Столпером (W. Stolper) і П. Семюелсоном (P. Samuelson) можна сформулювати так: якщо відсутнє спільне виробництво, а економіка характеризується досконалою конкуренцією (тобто ціна кінцевого продукту дорівнює сумі цін факторів виробництва), то ціна продукту змінюється на стільки, наскільки в середньому змінюється ціна факторів виробництва.
За умов здійснення зовнішньої торгівлі, наприклад, праценадлиш-ковою країною, ціна праці має зростати більшою мірою порівняно з ціною товару для того, щоб було компенсовано зменшення ціни капіталу. Таке випереджальне збільшення ціни праці у зіставленні з ціною товару, що реалізується на зовнішньому ринку, має назву Ефект підсилення (magnification effect).
Порівнюючи виробництво працемісткого товару і капіталомісткого, необхідно зазначити таке: оскільки зростання відносних витрат на виробництво працемісткого товару супроводжується збільшенням відношення ціни праці до ціни капіталу, тоді ціна послуг праці зростає стосовно обох товарів, а ціна послуг капіталу – знижується. Відповідно реальна винагорода власників праці зростає, а власників капіталу – знижується.
2.8. Парадокс Леонтьєва (Leontief paradox)
В. Леонтьєв здійснив емпіричну перевірку основних положень теорії Хекшера – Оліна і дійшов парадоксальних висновків. Використовуючи модель міжгалузевого балансу “витрати-випуск”, В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважають не капіталомісткі товари, як виходило з теорії Хекшера – Оліна, а трудомісткі. Отже, імпорт був представлений здебільшого капіталомісткими товарами.
Подальший науковий пошук, який мав за мету пояснення парадоксу Леонтьєва, привів до думки щодо необхідності введення розширеного тлумачення теорії Хекшера – Оліна. Сутність розширеного підходу полягає у тому, що, визначаючи місце країни у міжнародній торгівлі і здійснюючи аналіз її зовнішньоторговельних потоків, слід враховувати щонайменше три додаткові обставини: 1) неоднорідність ресурсів; 2) використання у виробничих процесах природних ресурсів, беручи до уваги масштаби вкладення капіталу; 3) залежність місця країни у міжнародному поділі праці від впливу зовнішньоторговельної політики держави.
1. Неоднорідність ресурсів обгрунтована на основі більш докладної (чотирифакторної) моделі факторів виробництва, яка дістала назву “модель кваліфікації робочої сили”. Така модель відображає відносні ціни чотирьох факторів: капіталу, землі, кваліфікованої і некваліфікованої праці, і стала основою вирішення парадоксу Леонтьєва. Саме рівень кваліфікації робочої сили став причиною того, що в американському експорті виявилась відносна надлишковість праці як економічного ресурсу, а в експорті країн, що розвиваються, була представлена продукція, що потребувала значних витрат некваліфікованої праці.
Результатом подальшого поглиблення досліджень парадоксу Леонтьєва стало Нове уявлення про капітал: виокремились такі складові, як фізичний капітал, людський капітал і капітал знань. Крім того, до факторів виробництва почали застосовувати ієрархічні принципи, що передбачає виділення: а) базисних факторів (пов’язаних з природними ресурсами, кліматичними умовами, географічним положенням країни) і б) розвинених факторів, тобто тих факторів виробництва, які є продуктом економічного розвитку (нові технології, кваліфікована робоча сила, сучасна інфраструктура). У диференційований аналіз факторів виробництва включений також Аспект мобільності ресурсів: чим вища мобільність ресурсу, тим більше можливостей щодо здійснення зовнішньоекономічної експансії.
2. Положення про Використання у виробничих процесах природних ресурсів, враховуючи масштаби вкладення капіталу, дозволило пояснити капіталомісткість експорту країн, що розвиваються (багатих природними ресурсами) на фоні того, що капітал у цих країнах не є відносно надлишковим фактором виробництва.
3. Вплив зовнішньоторговельної політики держави як фактора, що суттєво визначає місце країни у міжнародному поділі праці, є об’єктивно зумовленим, враховуючи роль державного регулювання в системі ринкових відносин сучасного типу. Наприклад, зовнішньоторговельна політика може стимулювати вітчизняне виробництво таких товарів і послуг, які передбачають використання стосовно дефіцитних факторів виробництва або будь-що інше.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)