Землеробство – Гудзь В. П. – 3.2.2. Озимі зернові у сівозмінах
Полісся. У цій зоні високі й сталі врожаї озимі жито та пшениця забезпечують при розміщенні їх після зайнятих парів, багаторічних трав та льону, причому в складі культур зайнятого пару, особливо на легких піщаних та супіщаних грунтах, перевага віддавалась люпину, вирощуваному на зелене добриво й насіння.
Озима пшениця у південному, центральному і західному Поліссі на сірих лісових та дерново-підзолистих супіщаних грунтах забезпечує найбільш стабільні врожаї після люпину на силос, конюшини на один і два укоси, вико-вівсяних сумішок і кукурудзи на зелений корм, льону-довгунця, картоплі ранньої та середньої стиглості. Після кукурудзи, зібраної в молочно-восковій стиглості, і стерньових попередників озиму пшеницю можна висівати тільки вологої осені; за посушливої осені замість неї потрібно сіяти озиме жито, яке в цих умовах дає вищі врожаї зерна. На легких піщаних грунтах північного Полісся озиме жито в усі роки після всіх попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю на 5-7 ц/га. Розміщувати озиме жито потрібно в центральному і південному Поліссі після стерньових попередників, кукурудзи на силос, середньостиглих сортів картоплі і люпину на зерно. У північному Поліссі після люпину на зерно замість озимого жита треба висівати овес або садити картоплю (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).
При врожаї зеленої маси люпину 200-300 ц/га сидеральний пар залишається на Поліссі одним з кращих попередників озимих і його доцільно мати для поліпшення родючості легких поліських грунтів, особливо віддалених масивів, на які органічні добрива возити часто не зовсім вигідно.
Люпин на зелений корм та силос є практично рівноцінними попередниками озимих культур. Цінність люпину на зерно як попередника озимих залежить від того, заорюється його солома чи ні. У більшості випадків дослідники приходять до висновку, що солому можна використовувати як добриво, але заорювати її треба заздалегідь до сівби, щоб вона частково мінералізувалася, краще під зернобобові та просапні культури і неглибоко, особливо на важких грунтах (10-12 см), збільшуючи при цьому норми внесення азотних добрив.
Одним з поширених попередників озимих на родючіших зв’язних грунтах Полісся є багаторічні трави – конюшина та її сумішки із злаковими. Багаторічні спостереження показали, що водозабезпеченість озимих як під час сівби, так і протягом вегетації після багаторічних трав у цьому регіоні країни не гірша, ніж після інших попередників, а режим живлення рослин, особливо забезпеченість їх азотом, навіть кращі, що нерідко має вирішальне значення не тільки для врожаю, а й для його якості.
Добрим попередником озимих на Поліссі є також льон-довгунець, де його сіють після багаторічних трав, особливо в Житомирській області, застосовують мінеральні добрива, ретельний догляд за посівами, що впливає на врожай наступних культур.
Крім того, льон-довгунець порівняно рано достигає, що дає змогу своєчасно підготувати поле під озимі й посіяти їх у кращі строки. Але як попередник озимих культур льон останнім часом втрачає своє значення. Завдяки механізації виробничих процесів тепер солому його для вилежування залишають на місці вирощування і збирають, коли упущені кращі строки для сівби пшениці, а нерідко й жита.
Значні площі озимих культур на Поліссі розміщують після кукурудзи на силос молочно-воскової стиглості, причому цей попередник озимих культур набуває все більшої вагомості. Після кукурудзи на силос у поліських районах сіють 15-20% озимих.
Проте кукурудза на силос – не з кращих попередників для озимого жита, а тим більше для пшениці, яка вибагливіша до строків сівби. У лісостепових і степових районах це пояснюється головним чином недостатнім після кукурудзи запасом води в грунті, що негативно впливає на схожість озимих, а в районах достатнього зволоження – погіршенням режиму живлення.
Недостатнє азотне живлення та пізні строки сівби після кукурудзи на силос негативно впливають на ріст і розвиток рослин, які слабко кущаться, входять у зиму недорозвинутими і в результаті погано перезимовують, а часто й гинуть, особливо озима пшениця. Тому врожай озимої пшениці після кукурудзи на силос, як правило, нижчий, ніж після багаторічних трав та бобових попередників. Погана і якість зерна в результаті ослабленого азотного живлення.
Отже, на Поліссі поле під озиму пшеницю від кукурудзи доцільно звільняти, коли вона досягає молочно-воскової, а в північних районах – навіть молочної стиглості. При запізненні із збиранням кукурудзи на силос після неї потрібно насамперед сіяти озиме жито.
Ефективним після кукурудзи на силос, особливо пізніх строків збирання, на чистих від бур’янів полях і в посушливих умовах є поверхневий обробіток грунту під озимі.
До добрих попередників озимих культур належить також картопля ранніх сортів, особливо коли під неї вносять органічні добрива та старанно доглядають посіви. Але ранні сорти її в господарствах займають обмежені площі й не відіграють істотної ролі як попередники пшениці та жита. На більшу увагу заслуговує використання під озимі полів з-під середньостиглих, а в посушливі роки і при передчасному достиганні пізньостиглих сортів картоплі за високоорганізованого своєчасного збирання її врожаю. Дослідження показують, що з урожаєм бульб картоплі з поля виноситься значно менше азоту, ніж з урожаєм зернових культур чи кукурудзи. Тому внесені під картоплю добрива проявляють значну післядію, що позитивно впливає на врожай наступних культур. Крім того, після картоплі пшениця менше уражується кореневими гнилями.
На родючіших грунтах і особливо після кращих попередників продуктивність озимої пшениці більша, ніж порівняно ще малопродуктивних сортів озимого жита. Але на грунтах, легких за гранулометричним складом і з невеликою потенційною родючістю, після стерньових попередників та культур, що пізно звільняють поле, озиме жито за врожайністю часто не поступається пшениці.
За дослідними даними, у структурі зернових озимі – пшениця та жито мають становити 50-60%, причому на кращих грунтах та після добрих попередників, у південному й центральному Поліссі перевагу доцільно віддавати озимій пшениці, а на легких грунтах і в північних районах – житу.
Поряд з озимою пшеницею та житом у західних районах, де порівняно тепліша зима, господарства на значних площах вирощують також озимий ячмінь, який за врожайністю не поступається ярому. У сівозмінах цю культуру доцільно розміщувати після удобрених картоплі і кукурудзи на силос та зерно.
Лісостеп. У районах достатнього зволоження можливий широкий вибір попередників для озимої пшениці, бо врожай її однаковий після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної сумішки, гороху на зерно, а також кукурудзи на зелений корм і ранній силос.
Ризикованим попередником для озимої пшениці в підзоні достатнього зволоження є соя, оскільки ця культура дуже чутлива до теплового і водного режимів грунту в період вегетації, і за значних відхилень від оптимальних параметрів цих режимів спостерігається навіть повна загибель посівів сої (С. М. Рижук та ін., 2002).
Для реалізації переваг кращих попередників потрібно вживати заходи, спрямовані проти вилягання: інтенсивні сорти, препарат тур, оптимальні норми і строки внесення азотних добрив тощо.
У районах достатнього зволоження з великою часткою цукрових буряків (2030%) оптимальна межа насичення 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пшеницею досягає 30% при розміщенні її після багаторічних трав, однорічних культур на зелений корм і ранній силос, гороху на зерно.
Залежно від спеціалізації господарств щодо виробництва продукції тваринництва можливе впровадження 10-пільних зернопросапних сівозмін з часткою зернових 50-80%, цукрових буряків – 20-30% і кормових культур – до 30%.
Насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею до 30% при двох-трьох полях цукрових буряків не супроводжується зниженням її урожаїв.
Збільшення частки озимої пшениці в 10-пільній сівозміні понад 30% часто зумовлює необхідність розміщення її після пшениці повторно, що, в свою чергу, призводить до зменшення врожаїв.
У 9-пільній сівозміні з двома полями цукрових буряків необхідність розміщення цієї культури в повторних посівах виникає вже при трьох полях її (33,3%), що також призводить до зниження врожайності.
За даними Хмельницької дослідної станції (1983-1991), при поверненні через рік на попереднє місце вирощування урожайність озимої пшениці знижується на 13-25%, при повторному вирощуванні – на 30%, а при вирощуванні три роки підряд на одному й тому самому полі – майже на 50% (більше половини рослин пошкоджується кореневими гнилями, посіви зріджуються, поширюються озимі бур’яни). Найменший період повернення, який не знижує врожайності цієї культури, 2 роки (С. М. Рижук та ін., 2002).
Щоб запобігти порушенню чергування культур у сівозмінах у роки з несприятливими погодними умовами в осінньо-весняний період, озимі, що загинули, Є. М. Лебідь і П. І. Бойко (2000) рекомендують пересівати ячменем або ярою пшеницею, а на полях, не визначених на наступний рік під сівбу цукрових буряків, – кукурудзою і просом; зріджені посіви пшениці – підсівати ячменем.
У районах нестійкого, на відміну від районів достатнього зволоження, високі та сталі врожаї озимої пшениці можна одержати лише після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, багаторічних трав на один укіс, гороху.
Збільшення часу використання багаторічних трав від року на один укіс до двох років на два укоси незначною мірою впливає на врожай наступної озимої пшениці.
У південних районах нестійкого зволоження розміщення озимої пшениці після зайнятих парів, гороху і особливо кукурудзи на силос зумовлює істотніше зниження її врожаю порівняно з урожаєм при розміщенні по чорному пару. До значного зниження продуктивності озимої пшениці призводить розміщення її повторно після пшениці або інших стерньових попередників.
Негативний вплив насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею понад 30% зумовлений, як і в районах достатнього зволоження, повторною сівбою пшениці в одному з чотирьох полів, де урожай її, як зазначалося вище, значно нижчий, ніж після інших попередників.
У районах недостатнього зволоження найбільші та сталі врожаї озимої пшениці збирають по чорних удобрених парах.
Насичення типової 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пшеницею понад 30%, як і в інших підзонах Лісостепу, зумовлює зниження її врожайності.
Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці в Лісостепу створюються після чистих і зайнятих парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими виявляється лише в південно-східній частині зони. Після кукурудзи на силос у молочно-восковій стиглості та інших непаро-вих попередників добрі врожаї озима пшениця дає лише в роки із сприятливим за зволоженням осіннім періодом. За посушливої осені після цих попередників замість озимої пшениці в центральному і східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному – озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Урожайність зерна в такому разі підвищується на 4-10 ц/га, тому що зріджена озима пшениця дає нижчий урожай зерна, ніж посіяні навесні по зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, просо, горох. При цьому найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці і кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, потім озима пшениця, горох і найменше – овес (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).
Отже можна зробити висновок, що в районах достатнього зволоження озиму пшеницю треба розміщувати після багаторічних трав на один укіс, однорічних злаково-бобових сумішок, гороху на зерно, кукурудзи на зелений корм і ранній силос, а також після багаторічних трав на два укоси при застосуванні заходів, спрямованих проти вилягання.
У районах нестійкого зволоження склад попередників озимої пшениці треба обмежувати однорічними культурами на зелений корм, багаторічними травами на один укіс і горохом на зерно, а в південно-східних районах поряд із зайнятими парами потрібно мати і чорний пар. Кукурудзу на силос можна включати до складу попередників озимої пшениці тільки тоді, коли збирають її не пізніше першої декади серпня.
У районах недостатнього зволоження озиму пшеницю в сівозмінах доцільно розміщувати насамперед по чорних та ранніх зайнятих парах, після багаторічних трав на один укіс і зернобобових.
Серед зернових колосових культур найстійкішим проти вирощування в монокультурі вважається озиме жито. Проте сталі й високі врожаї воно забезпечує лише при правильному його розміщенні в сівозмінах. Як і інші зернові, озиме жито забезпечує найвищі врожаї при розміщенні після кращих попередників. Проте, як правило, кращі попередники відводять під озиму пшеницю, а озиме жито розміщують після менш цінних. У Лісостепу його вирощують по парах, зайнятих вико-горохо-вівсяними сумішками, багаторічними травами, а також після озимої пшениці, озимого ячменю, ярих зернових, кукурудзи на зелений корм і силос.
Останніми роками серед посівів озимих культур значне місце посідає тритикале. Найбільшу цінність воно має як фуражна культура, оскільки в зерні міститься протеїну значно більше, ніж у зерні інших культур – кукурудзи, ячменю, пшениці. Високий урожай зеленої маси; триваліший, ніж у жита та пшениці, період використання; добра поживність корму – усе це сприяє поширенню його в господарствах різних зон. Сорти тритикале мають високу агроекологічну пластичність до різних грунтово-кліматичних умов вирощування, своєю зимостійкістю вони перевищують сорти озимої пшениці. Тритикале стійкіше проти льодової кірки і перепадів температури в зимовий період, навесні швидше і краще відростає, має підвищену регенераційну здатність. Характерна властивість його – це висока стійкість проти ураження збудниками хвороб і пошкодження шкідниками.
Тритикале менш вибагливе до попередників, ніж озима пшениця, проте сталі й високі врожаї воно забезпечує при правильному розміщенні в сівозмінах. У районах достатнього та нестійкого зволоження правобережної частини Лісостепу кращими попередниками тритикале є пари, зайняті багаторічними і однорічними травами, озиминою та кукурудзою на зелений корм, картоплею ранніх сортів, горохом на зерно. До гірших попередників належать зернові колосові культури та кукурудза на силос, зібрана в молочно-восковій стиглості, особливо за посушливого літньо-осіннього періоду.
У районах нестійкого та недостатнього зволоження лівобережного Лісостепу кращими попередниками тритикале є чисті й зайняті ранні пари, багаторічні трави на один укіс, зернобобові та картопля ранніх сортів. За високої культури землеробства добрим попередником є також кукурудза на силос при збиранні її на початку молочно-воскової стиглості.
У Лісостепу тритикале вирощують переважно після непарових попередників, насамперед після кукурудзи на силос і стерньових. За даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва УААН, тритикале після цих попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю і частково поступається озимому житу.
Степ. У цій зоні врожаї сільськогосподарських культур і насамперед озимих в основному зумовлюються запасами води в грунті.
Тільки чорні пари в Степу, де в передпосівний і посівний періоди стоїть суха погода, завжди забезпечують достатні запаси в грунті води для одержання дружних і повних сходів озимини, доброго розвитку рослин і глибокого (до 120-150 см) укорінення їх восени.
Утримання грунту в чистому розпушеному стані при достатніх запасах води сприяє очищенню його від бур’янів, посиленню мікробіологічної діяльності, внаслідок чого в грунті збільшується вміст поживних речовин у доступних для рослин формах.
Неоцінима роль чорних парів у стабілізації виробництва рослинницької продукції в південних районах, де забезпеченість водою найменша і різко посушлива друга половина літа та осінь (південні райони Одеської, Миколаївської і Запорізької областей, Херсонська область і степова частина Автономної Республіки Крим).
У Степу вода в грунті нагромаджується насамперед за рахунок пізньоосінніх та зимових опадів. Тому чорний і ранньовесняний пари не можна вважати рівноцінними. Кращий час оранки під чистий пар є тільки осінь.
Ефективність зайнятих парів у різних грунтово-кліматичних районах Степу неоднакова. У північних і північно-західних районах вони за продуктивністю озимої пшениці близькі до чорних, а в південних поступаються їм. Кращими з парозаймаю-чих культур є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс. Економічна ефективність парів, зайнятих еспарцетом на один укіс, дуже висока, а за збором перетравного протеїну з 1 га посіву вони займають перше місце. Такий пар, за даними дослідних станцій, забезпечує не менше ніж 85% врожаю озимої пшениці від урожаю по чорному пару, а в окремих регіонах і більше.
Цінною властивістю еспарцету як парозаймаючої культури є й те, що вирощене після нього зерно озимої пшениці за вмістом білка близьке до того, яке одержують по чорному пару.
Після багаторічних трав дворічного використання врожаї зерна озимої пшениці зменшуються.
При спеціалізації землеробства на виробництві товарного зерна сильних озимих пшениць у господарствах зони оптимальне насичення 10-пільних сівозмін озимою пшеницею знаходиться на рівні 30%. Із збільшенням частки її до 40-50% треба особливу увагу звертати на поліпшення складу попередників для неї. У таких випадках необхідно не менше ніж 75% її посівів розміщувати після кращих попередників, а в сівозмінах з 50% – мати два поля чорного пару.
Озиме жито менш вибагливе до попередників та родючості грунтів. На супіщаних, піщаних та змитих грунтах воно за врожаями перевищує пшеницю. Розміщувати його доцільно після таких самих попередників, як і озиму пшеницю.
Для озимого ячменю кращими попередниками є зернобобові, баштанні, картопля та кукурудза. За своєчасної підготовки грунту озимий ячмінь дає високі врожаї також і на площах після озимих по пару.
У південному Степу непарові попередники залишають у грунті недостатню кількість вологи і не завжди забезпечують одержання сходів озимих і добрий їх розвиток восени, що призводить до зниження урожайності. Частку озимої пшениці й озимого ячменю в озимому клині необхідно змінювати залежно від погодних умов восени: за сприятливих умов перевагу віддають пшениці, за несприятливих – озимому ячменю. Гірші умови для озимих культур складаються при сівбі їх після колосових хлібів. Після цього попередника краще розміщувати озимий ячмінь, який забезпечує вищу продуктивність (Гармашов В. Н. та ін., 1989).
Треба зазначити, що в південній частині Степу озимий ячмінь за продуктивністю значно перевищує повторну озиму пшеницю. Продуктивність ярого ячменю порівняно з озимим на півдні Степу, як правило, менша на 8-15 ц/га. Це треба враховувати при визначенні структури зернових культур.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)