Землеробство – Гудзь В. П. – 2. БУР’ЯНИ ТА ЗАХОДИ ЗАХИСТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ВІД НИХ
2.1. Поняття про бур’яни та їх походження
Історія землеробства налічує близько 14-15 тисячоліть. Уже з початку виникнення землеробства рослинність була розподілена на культурну, яку вирощують для одержання урожаю, і дику, яка добре використовує екологічні умови і не використовується людиною. Таким чином, бур’яни є компонентом агроценозів.
Бур’яни – це дикорослі рослини, що засмічують сільськогосподарські угіддя, знижують продуктивність та якість урожаю вирощуваних культур. Культурні рослини, які засмічують посіви інших культур, називають засмічувачами. За місцем поширення всі бур’яни поділяють на сегетальні, які засмічують польові угіддя, та рудеральні, які поширені на смітниках. Окремо виділяють групу карантинних видів – особливо шкідливі бур’яни, яких немає або вони обмежено поширені на території України.
В ході еволюції види бур’янів набули особливих властивостей і виживають тільки в певних агрофітоценозах. Ці види називають спеціалізованими бур’янами. Серед них особливо виділяються важковідокремлювані бур’яни, насіння або плоди яких за морфологічними, фізичними та іншими ознаками схожі з насінням основної культури і відокремлюються від нього тільки спеціальними засобами.
Щодо видового складу бур’янів, то на нього в кожному грунтово-кліматичному регіоні мали вплив особливості грунту, метеорологічних умов, властивості культурних рослин, а також технології їх вирощування.
Відомо, що жито і овес були бур’янами пшениці. Із групи бур’янів людина відібрала в культуру також сою, лялеманцію. Водночас припинилися вирощувати щирицю, лободу, гірчицю польову, які раніше застосовувалися в культурі. Окремі види бур’янів походять від культурних. Так, просо волосотеподібне з’явилося в результаті відбору з культурного проса.
У сучасній практиці відомо до 500 тисяч видів вищих рослин, що ростуть у різних частинах планети. Серед цього розмаїття видів майже 20 тисяч вирощується в культурі і близько 30 тисяч – це бур’яни.
В Україні зареєстровано близько 4 тисяч квіткових рослин, серед них виділяють понад 200 культурних видів, а до бур’янів відносять 700 видів. На конкретному полі буває всього кілька десятків видів бур’янів.
Географічними центрами походження багатьох видів бур’янів вважають стародавні центри зародження і розвитку землеробства. Так, основні види бур’янової флори Середньої і Східної Європи сформувалися в Стародавньому Придніпров’ї та Середземномор’ї, де в давнину зароджувалися вогнища землеробства (Оріяна, Єгипет, Палестина, Ірак, Іран, Середня Азія).
З названих територій походять кукіль, вівсюг, пажитниця, стоколос житній, сокирки польові, гірчак виткий, гірчиця польова, редька дика, волошка синя, мак-самосійка та деякі ін. На Європейському континенті трапляються також бур’яни американського походження: пушняк канадський, триреберник непахучий, галінсога дрібноквіткова.
Як зазначалося, залежно від ареалу поширення та місця походження бур’яни поділяють на посівні та пустирні (рудеральні). Серед посівних бур’янів виділяють спеціалізовані види, антропоходи, що трапляються тільки в культурних посівах: кукіль, волошка синя, вівсюг, пажитниця, рижій, шпергель льоновий, гречка татарська. Інші посівні бур’яни належать до анофітів, тобто можуть засмічувати посіви, але не втратили зв’язку з природними фітоценозами і ростуть на луках, у степу та в лісах. До них належать пирій повзучий, спориш, тонконіг, хвощ польовий, щавель, осот.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)