Землеробство – Гудзь В. П. – 2.4. Класифікація бур’янів
Відповідно до єдиної ботанічної класифікації бур’яни належать до певних класів, порядків, родин, видів та підвидів. Поділ на класи одно – і двосім’ядольних рослин, виділення окремих родин рослин має певне значення для системи захисту посівів від бур’янів, а також при застосуванні гербіцидів. Проте в практиці сільськогосподарського виробництва користуються класифікацією, за якою рослини поділяють на групи залежно від місця оселення, характеру живлення, тривалості життя, способу розмноження тощо (рис. 7).
За місцем оселення бур’яни належать до посівних (сегетальних) і смітникових (рудеральних). Посівні бур’яни ростуть на полях, городах, луках і пасовищах, у садах, а смітникові – поблизу помешкань людей, тваринницьких приміщень, по узбіччях доріг, на пустирях тощо. Багато бур’янів біологічно пристосувалися до життя і способів вирощування певних культур і є типовими й специфічними їх засмічувачами. Так, специфічний засмічувач льону – пажитниця льонова, кукіль звичайний, проса – мишій сизий і зелений, плоскуха звичайна, а озимих – метлюг звичайний, підмаренник чіпкий, сокирки польові та ін.
За характером живлення бур’яни поділяють на три групи.
Бур’яни-паразити (незелені рослини), що нездатні до самостійного синтезу органічних речовин, оскільки не мають хлорофілу. Вони не мають коренів, а використовують поживні речовини рослин-живителів. Бур’яни-паразити за місцем паразитування на рослинах поділяють на стеблові (повитиця) й кореневі (вовчки) (рис. 8).
Рослини-напівпаразити (дзвінець великий, перестріч польовий, кравник пізній, омела біла) приростають до коріння або стебел інших рослин і використовують їхні поживні речовини, але в них є зелені листки і вони засвоюють вуглекислоту з повітря; ці рослини здатні до фотосинтезу.
Зелені рослини – це найбільш чисельна група бур’янів. Вони мають хлорофіл, зелені листки, асимілюють, завдяки кореневій системі використовують поживні речовини і воду з грунту.
За тривалістю періоду життя бур’яни поділяють на малорічні й багаторічні. Ма-лорічні бур’яни поділяють на ефемери, однорічні й дворічні, а однорічні – на ярі, зимуючі й озимі. Багаторічні залежно від способу вегетативного розмноження поділяють на кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, цибулинні, повзучі та ін.
У малорічних бур’янів повний цикл розвитку триває один – два роки. Розмножуються вони тільки насінням, яке протягом життя утворюють один раз і після цього відмирають.
До малорічних бур’янів належать ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур’яни. Мало-річні бур’яни з дуже коротким періодом вегетації здатні за сезон дати 2-3 покоління. Їх називають ефемери, до яких належать мокриця, або зірочник середній, що росте на городах, у садах та на зволожених землях. Ці бур’яни дають з однієї рослини до 25 тис. насінин, яке може зберігати життєздатність у грунті до 30 років.
Ярі бур’яни (рис. 9) за часом проростання насіння поділяють на ранні та пізні. Якщо сходи цієї групи бур’янів з’являються восени, то вони гинуть після перших заморозків. До ранніх ярих належать такі бур’яни: вівсюг звичайний, лобода біла, гречка розлога, редька дика, гречка татарська, підмаренник чіпкий та ін.
Рис. 7. Класифікація бур’янів
Рис. 8а. Бур’яни-паразити – вовчок соняшниковий
Рис. 8б. Бур’яни-паразити – повитиця польова
Рис. 9а. Ярі бур’яни – вівсюг звичайний
Рис. 9б. Ярі бур’яни – щириця звичайна
Рис. 9в. Ярі бур’яни – гречка березкоподібна
Ярі пізні бур’яни – рослини короткого дня. Їх насіння проростає при підвищеній температурі (6-8°С і вищій), а сходи з’являються в кінці весни – на початку літа. Вони особливо засмічують просапні та овочеві культури. До них належать мишій сизий, плоскуха звичайна, або куряче просо, щириця звичайна, курай, амброзія полинолиста, паслін колючий.
Зимуючі бур’яни – рослини, для яких умови перезимівлі не обов’язкові. Якщо ж сходи з’являються восени, тоді вони перезимовують і продовжують розвиток навесні. Якщо насіння зимуючих бур’янів проросло навесні, тоді вони розвиваються як ярі. До них належать волошка синя, сокирки польові, триреберник непахучий, ярутка польова та ін.
Озимі бур’яни з перших етапів розвитку потребують подовженого періоду з поступовим зниженням температур. Тому для них умови перезимівлі обов’язкові. Якщо сходи з’являються навесні, тоді плодоносні стебла не утворюються. Вони часто трапляються в посівах озимої пшениці і жита. До них належать бромус житній, метлюг, вика озима. Обсіменяються вони, як правило, під час збирання врожаю озимих.
Дворічні бур’яни ростуть два роки, розмножуються лише насінням, яке утворюють на другий рік. Сходи з’являються навесні, протягом першого літа розвивається коренева система й утворюється прикоренева розетка листків, і лише на другий рік – квітконосні пагони й насіння. До них належать буркун білий і жовтий, будяк пониклий, блекота чорна, морква дика, болиголов плямистий.
Багаторічні бур’яни – це численна група бур’янів, які розмножуються як насінням, так і вегетативними органами (кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами). За способом вегетативного розмноження їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, цибулинні, повзучі, гронокореневі та ін. (рис. 10). До них належать пирій повзучий, хвощ польовий, гострець, свинорий, гумай та ін.
Коренепаросткові, як і кореневищні, бур’яни розмножуються насінням, а також кореневими паростками, що розвиваються з бруньок, які є на корінні. Головними, найбільш поширеними і дуже шкідливими з цієї групи бур’янів, є осот рожевий, або будяк польовий, осот жовтий, або польовий, гірчак повзучий, березка польова, щавель гороб’ячий, або малий та ін.
У стрижнекореневих бур’янів бруньки утворюються в кореневій шийці (полин звичайний, кульбаба, петрові батоги) і з одного кореня в наступному році виростає кілька рослин.
Цибулинні розмножуються цибулинами, що залишаються в грунті після відмирання надземної частини (цибуля виноградна).
Повзучі розмножуються надземними стеблами, які стеляться по землі, утворюючи коріння та розетки листків. Після вкорінення зв’язок з материнською рослиною втрачається, і молоді рослини ростуть самостійно (жовтець повзучий, гусяча лапка).
Карантинні бур’яни. До цієї групи належать окремі рослини з різних біологічних груп, які не мають значного поширення, але завдають великої шкоди сільському господарству. Щоб запобігти поширенню і повністю ліквідувати їх, здійснюють спеціальні заходи, в тому числі й адміністративні. Наприклад, заборонено висівати насіння, засмічене карантинними бур’янами, а також вивозити грубі корми з районів, де вони поширені, тощо. Розрізняють бур’яни внутрішнього карантину (вони є на території України) і завнішнього (їх немає, але вони можуть бути завезені з-за кордону).
До бур’янів внутрішнього карантину належать амброзія багаторічна, трироздільна і полинолиста, паслін колючий, каролінський і триквітковий, гірчак рожевий, а до зовнішнього – амброзія приморська, бузинник пазушний, стрига (всі види), деякі види дикого соняшнику.
Рис. 10а. Багаторічні бур’яни – пирій повзучий
Рис. 10б. Багаторічні бур’яни – осот рожевий
(1 votes, average: 5,00 out of 5)