Західноєвропейський банківський бізнес – Кравець В. М. – 2.2.2. Державні банки
У другій половині IV ст. до н. е. за адміністрації Лікурга в Афінах з’явилися нові типи банківського закладу. Створені державною владою та керовані магістратами, вони були відомі під назвою де моськах трапез (demosiai trapezai, від “демос” – народ) – державні банки. В еллінську епоху їх можна знайти на острові Делосі, у Теносі та Косі, Іліоні та Мілеті, пізніше – в Птолемейському та Римському Єгипті, Палестині. Ці банки, які не мали монополії на обмінні операції, з технічних причин з’являлися за ініціативою полісів. Деякі міста, зокрема Афіни та Делос, використовували приватні банки для різних видів платежів, оскільки державна скарбниця чи храми, які також зберігали публічні фонди, не були доступні, за винятком якогось часу та за присутності кількох магістратів. Однак завжди був ризик того, що ввірені трапезитам фонди можуть зникнути під час банкрутства. Більш того, банкіри могли отримати прибуток від цих фондів, зберігаючи їх як депозити.
Інститут, організований на зразок приватних банків, проте все ще під повним контролем держави, був дуже привабливим. Місто не несе ризиків своїми коштами в разі банкрутства; воно саме могло визначати норми безпеки для своїх інвестицій та отримувати прибутки, а також створювати сприятливі умови для касирів, бюджет яких був вичерпаний; платежі та готівкові розрахунки, що здійснювали магістрати, які мали фінансову компетенцію, могли бути централізовані в державному банку, де вони мали рахунок. Більш того, ці банки управляли капіталом організацій, які належали державі. Такі випадки були в Іліоні та Мілеті. Інвестований капітал приносив прибуток, який становив 10 %. У деяких випадках державні банки також управляли певними урядовими коштами.
З кількох тисяч банківських документів, грецьких та демотичних папірусів та остраків, що були знайдені в пісках долини Нілу, можна отримати інформацію про функціонування державних банків в Греко-Римському Єгипті. Вони стосуються отримання коштів, рахунків, листів, платіжних доручень тощо. В Птолемейську еру ці банки існували під назвою базиликських трапез (basilikai trapezai, царські банки), їх можна було знайти в кожному місті і навіть селі; у сукупності вони утворювали більш чи менш ієрархічну систему. Отже, банки у Птолемаїді та Арсіної залежали від царського банку в Крокодилополісі. Головною місією цих банків була інкасація коштів царю: різні податки, патенти, надходження від релігійних установ, незалежний продаж та той, що здійснювався монополіями, наданими в оренду царем, гарантії, штрафи тощо. Банкіри, які призначалися для цього відповідними компетентними органами, також здійснювали платежі для різних цілей від імені царя: заробітна плата, витрати на утримання царських володінь, покупки з царського рахунку, суспільні роботи, позики царя. Рахунки царських банків контролювалися економами (oikonomos), яким це право надавав діекет (dioiketes), службовець, відповідальний за фінанси царства.
Державні банки приймали депозити, від приватних осіб, здійснювали платежі на їх рахунки та надавали їм позики. Щодо банків у грецьких полісах та Римському Єгипті, то доказів про цю останню функцію немає, оскільки існувало багато приватних банків. Проте це не стосується Птолемейської ери, коли в Єгипті існувала державна монополія на банківську справу. Державні банки в Греко-Римському Єгипті ще більше відрізнялися від демоських трапез у полісах тим, що вони відігравали більш значну роль в стягненні податків. Ця функція забезпечувалася митними службовцями, які переказували податки на рахунок у державному банку. Однак платники податків, якщо вони цього бажали, могли особисто сплачувати податки у банк. Система явно надавала переваги і платникам податків, і тим, хто їх стягував; перші могли сплачувати податки у найбільш сприятливий для них термін або подрібнювати платіж на кілька частин, тоді як податківці позбавлялися стягнення податків безпосередньо з платників. Ця практика, що розпочалася в Птолемейському періоді, залишалася і за часів римського домінування. Отже, існує багато державних розписок, що підтверджують надходження податків. Для Фів, наприклад, є більш як 650 таких розписок, що датуються Римським періодом, 400 з яких написані грецькою мовою, а 250 – демотичною. В них можна ідентифікувати імена 109 трапезитів, які в більшості випадків працювали в І ст. н. е. В цьому місті, з 67 по 83 p., банки були особливо активними у фіскальній сфері, а розписки підписували від 6 до 8 працівників. Загалом жителі міста сплачували не менш як 68 різноманітних податків через посередництво банка. Єгипетські банки припинили фіскальну діяльність у 107 р. н. е., коли Траян створив новий інститут податківців, практори аргирікон (praktores argyrikon, одержувачі доходів срібними грошима). Практори мали збирати їх та переводити на рахунок у державному банку.
Фактично не в усіх державних банках було однакове управління. В Афінах та Делосі, наприклад, управління здійснювалося трапезитом, який обирався на один рік; у Теносі він обіймав посаду тільки шість місяців. В Косі, швидше за все, для кожного демосу (адміністративно-територіальної одиниці), яка загалом становила сім магістратів, існував банкір. В Іліоні, Мілеті та Теносі державним банком керувала колегія трапезитів, у Теносі до її складу входило 4 особи. В Єгипті кількість банкірів варіювалась. У Птолемейський період управління банком, як правило, ввірялося одному трапезиту, але в певні роки (а саме з 134 по 132 р. до н. е.) їх було два чи навіть три. В Римську епоху їх кількість сягала восьми. Термін служби в Єгипті був необмежений, й іноді трапезити роками працювали в одній і тій самій банківській установі. В Птолемейський період відомий один трапезит, який керував державним банком протягом ЗО років. В інших випадках цей термін становив 17, 12, 18 та 8 років. У Римський період ситуація була аналогічною: кар’єра в одному закладі могла тривати 45, 38, 33, 21,19,15,10, 9 чи 8 років, тоді як в інших установах терміни були набагато коротшими.
В грецьких полісах посада директора державного банку була дуже важливою у магістраті. В Делосі, наприклад, вона була надана громадянину Афін, який до цього вже обіймав кілька високих посад, таких як архон (archon) чи епімелет (epimelete) в Шреї чи Делосі. В Теносі трапезити також посідали дуже високі місця в соціальній ієрархії, а в Єгипті до 113 р. н. е. магістрат не керував банками. Ця функція була покладена на службовців, яких не приваблював престиж. В ієрархії державних посад вони посідали восьмий ступінь, після трьох начальників поліції, секретарів адміністративних одиниць, топархій чи сел та начальника сховища зернових. Ситуація значно відрізнялася від тієї, яка спостерігалась у II ст. н. е. Керівництво демоських трапез у той час здійснювалося колегією з трьох магістратів, що призначалися на трирічний термін. Вони походили з вищих класів та могли вважатися метрополітанською знаттю. Серед них були архієпископи, колишні сенатори та інші поважні особи. Це були громадяни, які у майбутньому чи нещодавно посідали найвищі посади в магістратах метрополій. З II ст. н. е. статус державного банкіра в Римському Єгипті наблизився до трапе-зита, що можна знайти в полісах в еллінську епоху. З 350 р. н. е. в грецькому світі вже не існувало державних банків. Вони не виконували функцій суто банківських інститутів, крім Птолемейського Єгипту, де вони (під захистом держави) мали справу з приватною клієнтурою. В Греції ці інститути мали назву трапези (trapezai, банки), але фактично були частиною державної скарбниці, що займалися всіма банківськими операціями, пов’язаними з фінансовим управлінням полісами чи державою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)