Закон України “Про судоустрій і статус суддів” – Теліпко В. Е. – Стаття 3. Судова система України
1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.
2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні е Конституційний Суд України.
3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України “Про Конституційний Суд України”.
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади – однієї з гілок державної влади, – віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.
Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.
З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції – американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спеціалізований орган, – Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворення Конституційного Суду України – єдиного органу конституційної юрисдикції.
Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) – рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спеціалізованих судів очолює Верховний Суд України.
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України. До спеціалізованих судів також належить Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.
Виходячи із змісту коментованої статті Закону, можна дійти висновку, що судова система України – це сукупність усіх судів, яка побудована у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями та грунтується на конституційних засадах правосуддя.
Судова система у загальних рисах встановлена Конституцією України, ст. 124 якої визначає, що судочинство здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Отже, судова система складається з двох підсистем.
Однією з підсистем судової системи є суди загальної юрисдикції. Вони самі утворюють велику єдину систему, склад якої визначено у ст. 17 цього Закону.
Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і спеціалізованих судів окремих юрисдикцій.
Загальні суди – це місцеві суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК.
Спеціалізованими судами є господарські і адміністративні суди. Кожний з них – єдина підсистема судів загальної юрисдикції. Господарські суди складаються з місцевих господарських судів (суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних господарських судів у апеляційних округах), Вищого господарського суду. Адміністративні суди складаються з місцевих адміністративних судів у округах, апеляційних адміністративних судів у округах, Вищого адміністративного суду. Спеціалізованим судом також є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції згідно із ст. 125 Конституції України є Верховний Суд України (див. ст. 38 цього Закону).
Відповідно до Конституції України судова система побудована за принципом територіальності – вона пристосована до адміністративно-територіального устрою. Юрисдикція кожного суду судової системи поширюється на відповідну адміністративно-територіальну одиницю.
Уся судова система поділяється на чотири судові ланки. Кожна судова ланка має однакову предметну підсудність по вирішенню судових справ у межах адміністративної території. Суди різних ланок виконують різні функції, пов’язані з вирішенням судових справ у різних стадіях їх розгляду, і залежно від функцій є судами різних інстанцій: першої (місцеві суди), другої (апеляційні суди), третьої (вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України).
Коментована стаття передбачає, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України. Ця норма відповідає положенням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (п. “а” ч. 3 ст. 2), Європейської конвенції про захист прав людини (ст. б).
Доступність правосуддя забезпечується, насамперед, за рахунок реалізації у законі принципу територіальності у побудові судової системи, за яким суди наближені до населення.
Необхідним чинником забезпечення доступності правосуддя є реалізація у процесуальному законодавстві конституційних положень, відповідно до яких права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї (ст. 55, ч. 4 ст. 32 Конституції).
Судове оскарження допускається відносно рішень і діянь, які спричинили порушення закону або перевищення повноважень, або обмежили права. Допускається судове оскарження рішень і діянь будь-якого органу, посадової чи службової особи.
Забезпеченню доступності слугує встановлений ст. 4 і 5 ЦПК порядок звернення до суду для порушення справи про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, встановлення такого порядку судового розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, який забезпечує можливість безпосереднього здійснення процесуальних прав, надання можливості оскарження судових рішень, їх реальне виконання тощо.
Частина 4 статті відтворює положення ст. 125 Конституції України про недопустимість створення надзвичайних та особливих судів.
Усі судові справи вирішуються лише судами судової системи. Підсудність кожної справи визначається виходячи з процесуального законодавства.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він не має підсистем. Основною метою діяльності Конституційного Суду України є гарантія верховенства Конституції України – Основного Закону на всій території держави. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147 Конституції). Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню.
Конституційний Суд України займає відокремлене від інших судів місце. Він не здійснює нагляду ні за яким судовим органом і не переглядає судових рішень, які постановлені судами загальної юрисдикції, хоча його рішення можуть мати істотне значення для усіх судів, а тому й можуть впливати на судову практику судів загальної юрисдикції.
Закон, що коментується, не визначає організацію і діяльність Конституційного Суду України – вони встановлюються розділом XII Конституції України і Законом України “Про Конституційний Суд України”. Крім цього, порядок обрання суддів Конституційного Суду на адміністративні посади в суді, утворення Колегій суддів, постійних і тимчасових комісій, порядок проведення пленарних засідань та інші питання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України визначаються Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим його рішенням від 5 березня 1997 р.
Формування судової системи і регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення і характер котрих обумовлюють той чи інший її вигляд.
Для опанування знаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: суд; склад суду, судові інстанції; гілка судової системи; рівень (ланка) судової системи.
Поняття суд є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Між тим воно має декілька значень, тому що зміст його обумовлений тим, застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодавства) чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цього поняття іноді можливо визначити лише у контексті.
Так, в загальній теорії права та у конституційному праві термін “суд” являє собою переважно узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням щодо реалізації одного з видів державної влади – судової. Тобто, у цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення – який, де, з якою компетенцією тощо.
У другому значенні суд – це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію (районний – міський, загальний – спеціалізований, місцевий – апеляційний).
У третьому значенні поняття “суд” є ідентичним процесуальному поняттю “судове засідання”, тобто процесуальній формі здійснення правосуддя у судових стадіях і судових провадженнях.
Четверте значення слова “суд” щільно пов’язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу. І суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і народних засідателів – всі вони діють як суд.
Вказані значення поняття “суд” не вичерпують всього різноманіття змісту цього слова, але дозволяють при вивченні навчальної дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів” розглянути основні ознаки названої категорії і її функціональне призначення в законодавстві про судоустрій.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)