Закон України “Про судоустрій і статус суддів” – Теліпко В. Е. – Стаття 14. Право на оскарження судового рішення
1. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Установлення такого важливого принципу судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.
Зміст цього принципу полягає у праві на апеляційне й касаційне оскарження судового рішення заінтересованою особою. За наявності бажання учасники судового розгляду та інші особи у випадках І порядку, передбачених процесуальним законодавством, подають до вищого суду апеляційну або касаційну скаргу (подання), а відповідний суд зобов’язується розглянути скаргу й перевірити законність, обгрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.
Розглянувши судову справу за апеляцією чи касацією, суд апеляційної або касаційної інстанції вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни. Підстави для скасування чи зміни судового рішення передбачені процесуальним законодавством.
Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало законної сили), а також за виключними обставинами.
Стаття відтворює конституційну засаду забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ст. 129 Конституції). Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при провадженні у справі., гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, цивільному, господарському судочинстві. Водночас право на оскарження судового рішення є засобом судового нагляду з боку апеляційної і касаційної інстанцій за діяльністю судів нижчого рівня.
Апеляційне і касаційне оскарження полягає у подачі відповідно апеляційної або касаційної скарги чи подання прокурора до апеляційного суду.
Реалізація учасниками судового процесу та іншими особами у випадках і порядку, передбачених процесуальним законодавством (КПК, ЦПК, ГПК), своїх прав на оскарження судового рішення залежить від їх волевиявлення. Подача апеляційної і касаційної скарги з додержанням правил, що встановлені процесуальним законодавством, зобов’язує апеляційний і касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обгрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.
Коло осіб, які мають право на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржену встановлені процесуальним законодавством (КПК, ІЦЖ, ГПК).
У кримінальному процесі апеляційні скарги учасників процесу і апеляційні подання прокурора (далі апеляції) можуть бути подані на вироки, постанови, ухвали місцевих судів, які не набрали законної сили, а саме: на вироки всіх судів; постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру; ухвали (постанови) про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; окремі ухвали (постанови) – протягом п’ятнадцяти діб; на інші постанови у випадках, передбачених у нормах КХЖ, якими врегульовано процесуальний порядок постановления суддею ухвали (постанови) з конкретних питань, віднесених до його повноважень, та порядок і строки подачі апеляції (наприклад, постанови про обрання або відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; про продовження строку тримання під вартою; про відмову в порушенні кримінальної справи; про закриття кримінальної справи в досудовому провадженні та ін.) – протягом строку, вказаного у цих нормах.
Апеляції у кримінальних справах вправі подавати: засуджений, виправданий, обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування або закрито, їх законний представник і захисник;
Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники;
Прокурор, який брав участь у справі, а також прокурор, який затверджував обвинувальний висновок.
У кримінальних справах право касаційного оскарження надано:
Засудженому, виправданому і їх законним представникам та захисникам;
Потерпілому, його представнику;
Цивільному позивачу, цивільному відповідачу, їх представникам; прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральному прокурору України, прокурору області і прирівняному до нього прокурору та їх заступникам.
Касації у кримінальних справах можуть бути подані: на вироки, ухвали, постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції та в апеляційному порядку, а також на вироки та постанови місцевих судів, що як були, так і не були предметом апеляційної перевірки.
Безпосередньо зумовленим необхідністю забезпечити конституційне право на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень, що передбачено Основним Законом (п. 8 ч. з ст. 129) і коментованою статтею цього Закону, є принцип інстанційності судової влади. Під інстанційністю розуміють організацію судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Судовий порядок розв’язання спорів є найбільш складним і тривалим. Формалізованість судового процесу є виправданою, наскільки це потрібно для створення гарантій ухвалення правосудного судового рішення. В умовах ускладнення суспільних відносин, а отже, і їх правового регулювання навіть з досягненням реальної незалежності суду не можна говорити про непогрішність судових рішень. Інстанційна побудова судової системи дає можливість невдоволеній судовим рішенням стороні звернутися до вищої судової інстанції з вимогою про його перегляд.
Інстанційна система має особливе значення, оскільки вона є гарантією високої якості судочинства, що дозволяє суддям вищої інстанції з більшим досвідом, авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції.
Моделі інстанційної побудови судової системи різняться відповідно до національних традицій певної країни. Однак міжнародні стандарти в цій сфері (п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.; ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) наполягають на необхідності створення принаймні двох інстанцій: першої, яка розглядає справи по суті, і другої, яка переглядає рішення першої в іншому процесуальному режимі. Українське законодавство йде далі й передбачає дві інстанції з перегляду рішення суду першої інстанції – апеляційну і касаційну. Апеляційна інстанція наділена повноваженнями перевіряти правильність застосування нижчим судом закону, а також повноту й об’єктивність установлення фактичних обставин справи. Касаційна інстанція обмежена лише переглядом питань права.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)