Загальне землезнавство – Олійник Я. Б. – 6.8. Місцеві вітри
Під місцевими вітрами розуміють вітри, характерні для певних географічних районів. Такими є, наприклад, бризи, бора, фени, гірсько-долинні вітри і деякі інші. Вони можуть бути проявом місцевих циркуляцій повітря або локальних змін течій загальної циркуляції атмосфери під впливом підстилаючої поверхні рельєфу.
Бризи виникають на узбережжі морів, великих озер і навіть в долинах великих рік. Для них характерна періодична добова зміна напряму: вдень вони дмуть з водної поверхні на сушу, вночі – із суші на воду. Така регулярна зміна пояснюється нерівномірністю нагрівання суші і води протягом доби. Вдень повітря над сушею прогрівається сильніше, тому тут створюється зона пониженого тиску, в яку постійно вривається більш холодне морське повітря. Вночі у зв’язку з тим, що суша охолоджується швидше за водну поверхню, напрям циркуляції повітря змінюється на протилежний.
Бризи охоплюють приземний шар висотою кілька сотень метрів. Від берегової лінії бризи поширюються в глибину суші або моря, озера на десятки кілометрів. Морські бризи впливають на погоду в береговій смузі, зумовлюють зниження температури і підвищення відносної вологості.
Гірсько-долинні вітри проявляються в горах. їм також властива добова періодичність: вдень вітри дмуть із більш затінених і холодних долин угору на обігріті сонцем схили. Вночі охолоджене гірське повітря опускається схилами униз в долини, в бік рівнин. Гірсько-долинні вітри формуються в горах при малохмарній погоді. Такі місцеві циркуляції повітря характерні, зокрема, для Карпат, Альп, Кавказу, інших гірських систем.
Фен – сухий і теплий поривчастий вітер, що дме з гір (рис. 19). Цей вітер може виникнути в будь-якій гірській системі, якщо на шляху повітряної течії загальної циркуляції опиняється хребет достатньої висоти. Повітряний потік у такому випадку піднімається гірськими схилами уторуй, опиняючись в умовах все більш низького тиску, охолоджується. На певній висоті повітря охолоджується настільки, що починається конденсація водяної пари, утворюються хмари, а потім і опади. Вологе повітря при піднятті угору охолоджується приблизно на пів градуса кожні 100 м висоти. Переваливши через гірський хребет, тепер уже сухе повітря при опусканні вниз адіабатично нагрівається в середньому на 1° кожні 100 м. Отже, повітря при опусканні нагрівається майже вдвічі швидше, ніж охолоджується при піднятті угору на схилах. Це і є причиною того, що з гір дме значно тепліший сухий вітер. Фени утворюються впродовж усього року, але найчастіше – взимку і весною. Вони спостерігаються в Альпах, Піренеях, Скелястих горах, на Кавказі.
Рис. 19. Фен
Утворення фенів впливає на водний режим річок, зумовлює швидке танення снігу, спонукає масовий схід снігових лавин. За рахунок швидкого підвищення температури повітря і більш раннього сходу снігу в місцях, характерних для виникнення таких вітрів, подовжується тривалість вегетаційного періоду.
Бора – дуже сильний і холодний вітер, який найчастіше дме з низьких гірських хребтів у бік теплішого моря. Відомою е Новоросійська бора. Виникненню ураганної сили вітрів сприяє розташування невисоких гірських хребтів – відрогів Кавказького хребта – на шляху холодних повітряних мас, які переміщуються з півночі через Кубанську низовину до Чорного моря. Холодне повітря концентрується в передгір’ях, внаслідок чого атмосферний тиск тут зростає. А по інший бік хребта, на морі, тиск залишається низьким. Тепле розріджене повітря піднімається над морем, виникає сильна течія, яка “засмоктує” повітря з материка. Поступово потік холодного повітря долає невисокий Мархотський перевал (430 м) і вітер ураганної сили вривається на спустілі вулиці й причали порту. У бухті здіймаються гігантські хвилі. Траплялося, що Новоросійська бора скидала з рейок навантажені вагони, рвала шварти (канати), якими кораблі кріпляться до пірса, й викидала їх на берег. У грудні 1899 р. бора засипала місто снігом, а будинки і пароплави покрилися льодом товщиною до двох метрів. Деякі кораблі, не витримавши такого льодового тягаря, затонули, інші були викинуті бурею на берег.
Менш відомою, але сильнішою є бора на островах Нової Землі. Тут вона найчастіше проявляється взимку. Швидкість вітру доходить до 30-40 м/с, окремих поривів – до 60 м/с.
Велику схожість з борою має сильний вітер на Байкалі, що називається сармою. Подібні вітри в Закавказзі, як і в південно-східній Франції, називаються містралю.
Смерчі – дрібномасштабні вихори з вертикальними “вісями” – виникають в атмосфері над водною поверхнею. Діаметр їх від 1 до 100 м, а швидкість переміщення – 20-30 км/год. Подібні вихори, які утворюються над сушею, називається смерчами або тромбами (в Північній Америці – торнадо). Вони виникають у зимових хмарах. Для них характерне швидке обертання повітря за спіраллю з одночасним підняттям угору.
Смерчі виглядають як темний стовп або хобот слона між хмарою і земною поверхнею, вони розширюються угору або униз. Такі своєрідні обриси пояснюються тим, що вихор втягує хмару зверху або пил (воду) з земної поверхні, оскільки в його середині тиск дуже низький. Вихор переміщується разом із хмарою зі швидкістю 10 м/с (тромб – 50-100 м/с). Час існування вихорів вимірюється хвилинами, тромбів – кількома годинами. .
Тромби спричиняють руйнування будівель, виривають з коренем дерева, переносять тварин. Вони трапляються і в Європі. Кількість торнадо, які виникають у Північній Америці між Скелястими горами і Аппалачами, перевищує 200 на рік.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)