Загальна соціологія – Примуш М. В. – § 9.3 Концепція суспільства в індивідуалізмі. Індивідуалістичні теорії соціальної взаємодії

Розв’язання останньої проблеми, зафіксованої критиками функціоналізму, узяли на себе представники методології індивідуалізму

Дж. Хом а не, Дж. Лінд, Г. Блумер та ін. Основна ідея методології індивідуалізму зводиться до наступного: усяке соціальне явище, у тому числі й громадське життя, може бути пояснене через сукупність індивідуальних дій. Отже, завдання соціологічної науки складається, насамперед, у поясненні, що таке індивідуальна дія і що таке сукупність індивідуальних дій.

З погляду представників індивідуалізму, схема дії містить у собі наступні елементи:

– діюча особа, тобто індивіда чи групу;

– залученість до ситуації, яка характеризується наявністю визначеної частки примусу;

– переслідування будь-якої мети через дію;

– маніпулювання ресурсами для досягнення мети;

– більш-менш чітко визначена поведінка.

Що ж таке сукупність індивідуальних дій? Пояснення цьому явищу пропонує ряд теорій соціальної взаємодії. Однією з таких теорій є теорія соціального обміну американського соціолога Дж. Хоманса. Джордж Хоманс звертає увагу на вплив на поведінку людей винагород і витрат. Він сформулював наступні положення своєї теорії:

1) Чим частіше учинок винагороджується, тим частіше він повторюється.

2) Якщо в минулому одержання винагороди відбувалося у визначеній ситуації, то люди прагнуть створити таку ж ситуацію.

3) Якщо винагорода велика, то люди, щоб її одержати, готові платити більше, ніж при малій винагороді.

4) Коли потреби людини майже цілком задоволені, вона у меншій мері прагне прикладати зусилля для їхнього задоволення.

Модифікацією теорії обміну Дж. Хоманса є теорія справедливого обміну Дж. Адамса, Дж. Уолстера та ін. Ця теорія сформульована також у вигляді системи постулатів:

1) Індивіди завжди прагнуть до максималізації особистих вигод, яка випливає з егоїстичної природи людини.

2) Групи збільшують колективні вигоди, обмежуючи індивідів і домагаючись “справедливих” відносин.

3) Індивіди, що виявляють свою участь у “несправедливих” відносинах, відчувають психологічний дискомфорт.

4) Чим сильніше сприймається “несправедливість”, тим сильний дискомфорт і інтенсивніші спроби відновити “справедливі” відносини.

Таким чином, центральне місце в цій теорії займає категорія “справедливе відношення”, обумовлена як пропорційність внесків і результатів учасників взаємодії. Досягнення соціальної справедливості підноситься прихильниками цієї теорії як головний стимул дії індивідів і груп. Іншою теорією, яка базується на методології індивідуалізму, є символічний інтеракціонізм (англ., interaction – взаємодія). Найбільш видні представники символічного інтеракціонізму – Джордж Мід та Герберт Блумер. Дж. Мід стверджував, що поведінка індивіда – це реакція на поведінку іншого індивіда. Людські істоти живуть у світі значимих об’єктів. Значення виникають тільки в процесі соціальної взаємодії. Різні соціальні групи виробляють різні світи, і ці світи міняються, коли складові їхні об’єкти змінюють своє значення.

Відповідно до символічного інтеракціонізму, взаємодія між індивідами є безупинним діалогом, у процесі якого люди просліджують, інтерпретують наміри один одного і реагують на них. Інтерпретація стимулів полягає у встановленні зв’язку, стимулу із символом і виборі відповідної реакції на основі осмислення цього символу. Установлення соціального зв’язку, комунікація стають можливими завдяки тому, що люди надають те саме значення даному символу. За Дж. Мідом, соціальне “Я” містить у собі два моменти: власне “Я” і “Ми”. Власне “Я” – це індивідуальна свідомість. “Ми” – це індивідуальна свідомість в очах інших, чи, інакше кажучи, завдання, поставлене через “Я” іншим “Я”. “Я” – це завжди діалог “Я” і “Ми”. “Я” оцінює свої дії через внутрішнє освоєння “Ми”. Таким чином, суспільство виявляється як би усередині “Я”. Соціальне “Я” стверджується в сукупності процесів міжіндивідуальної взаємодії.

Багатство і своєрідність закладених у тій чи іншій особистості реакцій, способів діяльності, символічних змістів залежить від розмаїтості І широти систем взаємодії, у яких вона присутня.

Таким чином, у поясненні питання, що таке суспільство, які механізми його утворення і функціонування, соціологія розташовує поруч методологічних підходи, які нерідко погоджуються один з одним, але можуть вступати й у протиріччя. Однак усі концепції суспільства надають найважливішого значення у формуванні його як цілісної системи ролі культури.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Суспільство і природа. Поняття суспільства.

2. Соціальний детермінізм і функціоналізм.

3. Індивідуалістичні теорії соціальної взаємодії.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Соціологічні проблеми удосконалення взаємовідносин природи та суспільства.

2. Системність і суспільство.

3. Комунікація як соціальне явище.

Додаткова література з теми

1. Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М., 1980.

2. Бендикс Р. Современное общество. – М., 1992.

3. Дудчеко О. Н. Социальная идентификация и адаптация личности // СОЦИС. -1995. -№6.

4. Луман Н. Понятие общества. Проблемы теоретической социологии. – СПб., 1994.

5. Мостовая И. В. Что такое общество? – Ростов Н/Д., 1995.

6. Рудкевич М. П. Общество как система. // Вопросы философии. – 2001.-№ 12.

7. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

8. Туров Н. С. Общество как социальная система // Социально-политический журнал. – 1994. – №7-8.

9. Устич С. І. Системне дослідження суспільства. – Львів., 1992.



Загальна соціологія – Примуш М. В. – § 9.3 Концепція суспільства в індивідуалізмі. Індивідуалістичні теорії соціальної взаємодії