Загальна психологія: Хрестоматія – Скрипченко О. В. – А. А. Смирнов. Внесок ш. сеченова у розвиток наукової психології в Росії
Суттєвий внесок у розвиток російської матеріалістичної психологічної думки зроблений працями І. М. Сеченова “Рефлекси головного мозку”, “Кому і як розробляти психологію” та “Елементи думки”.
Як відомо, принцип рефлексу (без використання самого терміну “рефлекс”) був вперше сформульований ще в ХVІІ ст. Декартом. Лише з часом (в роботах фізіологів) з’являється і сам термін “рефлекс”.
Рефлекс не трактувався так, як він був зрозумілий Сеченовим: як складний акт взаємодії організму Із середовищем. Психічна діяльність і вся свідома діяльність людини, пояснювалась як рефлекторна за типом, т. б. не відокремлена ні від впливів зовнішнього середовища на організм, ні від центральної частини рефлексу – нервових процесів, які відбуваються в корі головного мозку, ні від зворотних рухів організму, його реакцій на дію зовнішніх подразників. “Будь-які без виключення психологічні акти, – пише Сеченов, – не ускладнені емоційними елементами, … розвиваються шляхом рефлексу”.
Це означає перш за все, що всі вони своїм джерелом мають зовнішні подразники. Будь-який психічний процес викликається дією ззовні на “чуттєві заряди” – органи чуття. Зовнішнім впливом є і будь-яка дія людини, її поведінка. “Першочергова причина будь-якого вчинку, – писав Сеченов, – полягає завжди в зовнішньому чуттєвому збудженні, тому, що без нього ніяка думка не можлива”. “Перша причина будь-якої людської дії, – уточнює Сеченов цю ж думку, – лежить поза ним”.
Викликані зовнішніми чинниками, психічні процеси, і перш за все сприймання предметів оточуючого світу людини, зовсім не представляють собою будь-які лише супроводжуючі дії причин цих явищ. Вони орієнтують людину в тому, що впливає, чи навіть тільки буде впливати на неї, тобто виконують сигнальну функцію. І. Сеченов з впевненістю говорив про “сигнальну частину заряду, який дає різні ступені і форми чутливості”, а “сприймаючу поверхню” пропонував називати сигнальною. Саме від Сеченова і бере початок концепція сигнальної функції психічного – перш за все відчуття і сприймання.
Оскільки психічні процеси рефлекторні за своїм типом, то вони тісно пов’язані не лише з початком, але й з кінцем рефлекторного акту – з діями, вчинками, поведінкою людини, вся різноманітність яких зводиться, відповідно Сеченову, до мускульних рухів.
Поряд з ефектами чи результатами збудження органів чуття зовнішніми подразниками (світлом, звуком, запахом), які є складовими, слухання, бачення, нюхання, потрібно розрізняти рухові реакції, які беруть участь у сприйманні: бачення, слухання, нюхання, смакування, як активні сторони вказаних процесів і як різноманітність видів діяльності.
Кожна із цих реакцій нерозривно пов’язана з мускульним відчуттям, яке сигналізує про те, як саме здійснюється та чи інша дія.
Виступаючи кінцевим ланцюжком рефлексу, рух повинен бути узгоджений з чуттям, яким представлено те, чим викликається даний рефлекс (зовнішнім впливом), і те, що повинно бути досягнуто виконанням дії, І те, що фактично досягається в процесі його виконання.”
Відчуття, таким чином, трактуються як орієнтуючі суб’єкта в результаті виконання ним рухів, у тому, наскільки в результаті досягнуто те, що повинно було буди досягнуто, при цьому таке орієнтування, чи сигналізація, здійснюється не тільки по закінченню дії, але й в ході її виконання. Це дає можливість суб’єкту вносити поправки у виконувану дію в самому процесі її здійснення, регулювати і коректувати її.
Зовнішній вплив є впливом об’єктивного, незалежного від нас існуючого світу, предметною діяльністю, пізнання якої своїм кінцевим джерелом має діяльність органів чуття. “Світ, – пише Сеченов, – дійсно існує, поза межами людини, І живе самобутнім життям, але пізнання його людиною, без органів чуття, неможливе, тому, що продукти діяльності органів чуття є змістом усієї психічної діяльності”.
Зовнішні подразники, хоч і виступають початком рефлекторної діяльності, іще не визначають зміст і характер цієї діяльності. Спрямовуючу роль відіграють і внутрішні умови. “Завжди і всюди, – писав Сеченов, – життя складається із кооперації двох факторів – визначеної, але змінної організації і зовнішнього впливу”.
Не можна, відповідно Сеченову, відокремлювати зовнішні умови і від розумових та моральних рис особистості, оскільки вони діють не інакше, як за посередництва останніх.
“Розумність думки, – писав Сеченов, – починається тільки з того моменту, коли вона стає керівником дії, т. б. коли пізнаване відношення кладеться в основу
Дії”.
“Усі розумові і моральні данні особистості, як і всі зовнішні умови,…відіграють роль збудників до дії в тому чи іншому напрямку. Вибір же дії належить волі як верховній інстанції, яка знаходиться поза ареною “воюючих” збудників, і тому за своєю суттю є вільною, незалежною”.
При цьому Сеченов розглядає усі розумові і моральні дані особистості та зовнішні умови, що передують вчинку, не тільки як збудники, але й як визначальними дії. Разом з цим усі збудники до вчинку “резюмують” усю особистість в дану хвилину. Будь-який душевний рух, відповідно Сеченову, є результатом всього попереднього і теперішнього розвитку людини.
Але, не кожен вплив викликає, як адекватну йому зворотну реакцію, виявлений зовні рух. Поряд з закінченими, повними рефлексами існують і такі рефлекси, в яких відбувається “затримка”, гальмування останнього його члена – руху. У таких випадках психічна діяльність, як вказує Сеченов, залишається “без зовнішнього вираження, у формі думки, намірів, бажань”. У думці є початок рефлексу (зовнішнє чуттєве збудження) та його продовження (власне мислительний процес), але немає закінчення його – руху. “Думка, – пише Сеченов, – це перші дві третини психічного рефлексу”. А отже і “зусилля волі до придушення невільних рухів мало або навіть зовсім не виражаються зовні яким-небудь побічним рухом; людина, яка залишається за таких умов зовсім спокійною і нерухомою, вважається більш сильною”.
На відміну від загальмованих рефлексів Існують і зворотні їм явища: рефлекси з підсиленим завершенням, які спостерігаються при емоційному переживанні. Емоційне переживання, вказує Сеченов, належить до розряду підсилених рефлексів. Переляк, страх, інші емоційні переживання порушують відповідність між силою подразника і його ефектом – рух, підсилює подразник.
Стійке ядро вражень, яке виникає по мірі їх повторення І завдячуючи збереженню в пам’яті слідів кожного з них, утворюють враження, що викликаються цим предметом. Необхідною умовою виникнення цього явища е діяльність пам’яті. Пам’ять Сеченов справедливо називає “наріжним каменем психічного розвитку”. “Розумове багатство” дорослої людини розміщується у її пам’яті, приблизно так, як розміщуються книги в добре упорядкованій бібліотеці, т. б. “не як-небудь, а в певному порядку”, відповідно різним рубрикам”.
“В галузі знань, – пише Сеченов, – відтвореним може бути тільки засвоєне, і тільки те, що зрозуміло. Фотографічність відтворення стоїть на задньому плані, головне – зміст почутого”. Умовою ж розуміння, в кінцевому рахунку, є особистий досвід. “Будь-яка думка, якою б абстрактною чи відстороненою вона не була, є відголоском Існуючого або ж можливого…. Тому кожна думка може бути засвоєна чи зрозуміла тільки тією людиною, у якої вона входить ланцюгом у склад її особистого досвіду”.
“Головні риси мислительної діяльності людини і її здатності відчувати залишаються незмінними в різні епохи історичного Існування, не залежачи ні від раси, ні від географічного положення, ні від рівня культури. Тільки при цьому стає зрозумілим усвідомлення моральної І розумової спорідненості між усіма людьми земної кулі, до якої б раси вони не належали; лише за такої умови стає для нас можливим розуміння думок, почуттів, вчинків наших пращурів у окремі епохи”.
Смирнов A. A. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР. – М.: “Педагогика”, 1975,352 с. – С. 51-65.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)