Загальна психологія – Павелків Р. В. – 5.2. Види діяльності
Виникнення та розвиток різних видів діяльності в людини є складним і тривалим процесом. Найчастіше виокремлюють три види діяльності, які генетично змінюють одна одну: гру, учіння і працю. Вони розрізняються за кінцевим результатом (продуктом діяльності), за організацією, за особливостями мотивації.
Гра. У перші роки життя в дитини складаються передумови для оволодіння найпростішими формами діяльності. Першою з них є гра.
Гра виявилася досить серйозною і складною проблемою для психології, що й відбилося в існуванні різних теорій дитячої гри.
Гра – це насамперед осмислена діяльність, іншими словами – сукупність осмислених дій, об’єднаних єдністю мотиву. Тобто гра як діяльність є виявом певного ставлення особистості до навколишньої дійсності. Так, С. Л. Рубінштейн вважає, що гра-це породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює дійсність і змінює світ. Сутність людської гри – у здатності не лише відображувати, але й перетворювати світ. Уперше з’являючись у грі, ця людська здатність у грі й формується. Уперше в грі формується і виявляється потреба дитини впливати на світ – саме в цьому полягає головне, центральне значення гри.
Гра суттєво відрізняється від праці. Головна відмінність ігрової діяльності від трудової полягає в різниці між загальним ставленням до своєї діяльності. Працюючи, людина робить не тільки те, у чому вона відчуває безпосередню потребу або інтерес; часто вона робить те, що їй не хочеться робити, але до чого її змушує практична необхідність. Хід та характер ігрової діяльності безпосередньо не залежить від того, що диктує практична необхідність або суспільний обов’язок. Так, учитель учить дітей тому, що цього вимагає його професійний обов’язок; дитина, граючись у вчителя, “учить” оточуючих тільки тому, що її це приваблює. У грі виявляється безпосереднє ставлення до життя, вона виходить з безпосередніх спонукань – інтересів і потреб.
Ці безпосередні спонукання виходять не з глибини індивіда, а породжуються з його контакту зі світом і опосередковані всіма людськими взаємовідносинами, до яких з самого початку включається дитина. Вона бачить численні дії оточуючих її людей, і вони стають для неї привабливими ще до того, як вона сама зможе оволодіти ними. У контакті з навколишнім світом у дитини зароджуються численні внутрішні спонукання, які своєю безпосередньою привабливістю стимулюють її до дії. Ігрова дія – це дія, що здійснюється через безпосередній інтерес, а не через її специфічний утилітарний ефект, як у діяльності дорослих.
Сутність гри полягає, по-перше, у тому, що мотиви гри визначаються не утилітарним ефектом і матеріальним результатом, як це буває у випадку трудової діяльності, а численними переживаннями, значущими для дитини сторонами дійсності. Гра мотивується ставленням до значущих для індивіда цілей. Але на відміну від діяльності дорослих, мотиви ігрової діяльності відображають безпосереднє ставлення особистості до навколишнього світу. В ігровій діяльності відсутнє розходження між мотивом і прямою метою дії суб’єкта, що існує в практичній діяльності дорослого. У грі здійснюються лише дії, цілі яких значущі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. Саме в цьому полягає головна особливість ігрової діяльності.
Інша характерна особливість гри полягає в тому, що ігрова дія реалізує різноманітні мотиви специфічно людської діяльності, але вони не зв’язані з тими цілями та засобами і умовами дії, за допомогою яких ці дії здійснюються в неігровому, практичному плані. В ігровій діяльності дії повинні виразити смисл, який міститься у спонуканні, тим самим реалізувати цю мету в матеріальному результаті. У цьому полягає функція, призначення ігрової дії. Саме завдяки існуванню цієї особливості гра є діяльністю, у якій припускається суперечність між швидким ростом потреб і запитів дитини, які визначають мотивацію її діяльності, і обмеженістю її можливостей. Гра – це спосіб реалізації потреб та запитів дитини в межах її можливостей.
Виходячи з особливостей гри, одні предмети в ігровій діяльності можуть замінюватися іншими. Ці особливості гри зумовлюють її перехід у внутрішній плащ в уявну ситуацію, коли дитина виявляється здатною мисленнєво, в уяві, діяти з предметами та перетворювати дійсність. На початкових стадіях розвитку гри ця здатність ще не розвинена, але гра у специфічному значенні цього слова починається з мисленнєвого перетворення реальної ситуації в уявну. Але це зовсім не означає відходу гри від дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікаючись від одних сторін дійсності з тим, щоб глибше виявити інші. При цьому дитина відчуває справжні почуття, бажання, хоча деякі дії можуть бути уявними.
Виконуючи ту чи іншу роль, дитина розширює, збагачує, поглиблює свої знання про світ, а також свою власну особистість. Тому гра має велике значення для розвитку в дитини уяви, мислення, волі, особистості загалом.
Гра тісно пов’язана з оволодінням мовою. Якщо дитина 1 -2 років не здатна виконувати дії при відсутності предмета, то такі дії стають можливими в міру розвитку мови. У 4 роки з’являється реальна можливість заміни дій з предметами діями мовними. Замість детального відтворення всіх етапів дій, деякі дії, які повторюються та які важко виконати реально, пропускаються. Так, дитина вже може замінити процес уживання їжі у грі словами “Ми нібито поїли”, сон – словами “Ми нібито поспали” тощо.
Завдяки розвитку самосвідомості дитина починає виокремлювати своє “Я” з навколишнього світу. Дитина починає “програвати” різні функції дорослих. Виникає сюжетно-рольова гра, теми та сюжети якої розширюються в міру накопичення соціального досвіду: від побутової тематики (сімейні теми) до виробничої та суспільно-політичної тематики (магазин, зіркові війни). При цьому зміст гри від простого відтворення предметних дій усе більше переключається на “програвання” людських стосунків.
Наступний етап розвитку гри – гра за правилами. Він характеризується тим, що тепер дії регулюються не уявленнями дитини про ролі дорослого, а зовнішніми вимогами і правилами. Мета гри поступово зміщується на результат, який соціально підкріплюється – виграш. Ця риса зближує гру з трудовою діяльністю.
Таким чином, гра займає важливе місце в розвитку дитини. Вона тренує усвідомлення значень предметів і явищ, розвиває вміння в оволодінні різними діями та операціями, розширює самосвідомість від сприймання себе як суб’єкта дій до сприймання себе як суб’єкта людських стосунків.
Учіння. У психологічній літературі зустрічаються два терміни, якими позначається вид діяльності, пов’язаний із засвоєнням знань та досвіду попередніх поколінь. Традиційним для педагогічної психології було вживання терміну “навчання” та відповідно “навчальна діяльність”, але, як виявилося, акцент при цьому робився більше на діяльності педагога, а саме на процесі передачі знань та досвіду і на організації цього процесу. З іншого боку, навчальна діяльність передбачала участь у процесі як мінімум двох сторін: з одного боку – педагога, з іншого – суб’єкта засвоєння знань. Іншим терміном є термін “учіння” і відповідно “учбова діяльність”, який зосереджує увагу саме на діяльності того, хто засвоює знання та досвід. Вважаємо, що саме термін “учіння” найкращим чином описує вид діяльності, який ми розглядаємо.
У процесі історичного розвитку форми праці вдосконалювалися й ускладнювалися. Внаслідок цього набагато складнішим був процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками, необхідними для трудової діяльності. Тому з метою підготовки людини до трудової діяльності необхідно було виокремити особливий її вид – учіння, сутність якого полягала б у засвоєнні узагальнених результатів попередньої праці інших людей. Людство виокремило для цього особливий період у житті підростаючого покоління і створило спеціальні форми існування, за яких учіння стає окремим видом діяльності.
Учіння слідує за грою і передує праці, при цьому суттєво відрізняється від гри і наближається до праці за загальною установкою: в учінні, як і в праці, треба виконувати завдання, дотримуватися дисципліни, виконувати певні обов’язки. Таким чином, головна мета учіння – це підготовка до майбутньої самостійної діяльності, а головний засіб – засвоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людей.
Учіння складається з таких елементів: засвоєння інформації про властивості навколишніх предметів та явищ (знання); прийомів та операцій, з яких складаються основні види діяльності (навички); оволодіння способами використання вказаної інформації для правильного вибору прийомів та операцій відповідно до цілей і умов діяльності (уміння).
Таким чином, про уміння можна говорити лише тоді, коли дія людини керується свідомою метою – засвоїти певні знання, уміння та навички. Наявність свідомих мотивів є важливою передумовою навчальної діяльності. Носіями суспільного впливу на розвиток дитини виступають дорослі. Цей активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільного досвіду людства називають учінням. Узятий з точки зору його впливу на розвиток особистості дитини цей процес називають вихованням.
Праця. Праця є історично першим видом людської діяльності. За своїми головними суспільними закономірностями праця є предметом суспільних наук. Предметом психології є вивчення психологічних компонентів трудової діяльності.
За своєю об’єктивною суспільною сутністю праця є діяльністю, спрямованою на створення суспільно корисного продукту. Специфіка характеру мотивації трудової діяльності визначається тією обставиною, що в трудовій діяльності всі її ланки підпорядковані кінцевому результату. Тому мета діяльності лежить не в ній самій, а в її продукті. Через суспільний поділ праці жодна людина не виробляє всіх предметів, потрібних їй для задоволення її потреб. Мотивом діяльності людини стає не продукт її діяльності, а продукт діяльності інших людей та суспільної діяльності.
Істотну роль у праці відіграє не тільки техніка праці, а й ставлення людини до праці. Саме в ньому містяться головні мотиви трудової діяльності людини. Це суб’єктивне ставлення людини до праці зумовлене об’єктивними суспільними відносинами, які відображаються у свідомості людей. Праця є нагальною потребою людини, а працювати-означає виявляти себе в діяльності. Адже праця передбачає участь тією чи іншою мірою всіх сторін і виявів особистості. У кожному виді праці використовується техніка, якою необхідно оволодіти. Тому праця передбачає наявність певних знань, умінь та навичок.
Кожен вид діяльності є характерним для певних вікових етапів розвитку особистості. Поточний вид діяльності готує підгрунтя для наступного, оскільки в ньому розвиваються відповідні потреби, пізнавальні можливості та особливості поведінки. У зв’язку з цим у психології існує поняття провідного виду діяльності. І хоча в кожному віці співіснують усі три види діяльності, у різні періоди потреба в них різна і наповнена конкретним змістом. Провідним називається той вид діяльності, який на даному віковому етапі зумовлює головні, найважливіші зміни в психіці дитини, у її психічних процесах і психічних властивостях особистості, а не той, яким займається дитина.
Для дошкільника провідною діяльністю є гра, хоча дошкільники посильно займаються і навчальною, і трудовою діяльністю. У молодших школярів провідну роль відіграє учіння, хоча першокласники дуже люблять гратися. З віком підвищується роль трудової діяльності. Усередині провідної діяльності не тільки відбувається розвиток суб’єкта, але й готується підгрунтя для виникнення нової провідної діяльності, що визначає перехід до наступного етапу вікового розвитку. О. М. Леонтьєв показав, що саме в провідній діяльності дитини виникають нові відношення до соціального середовища, новий тип знань і способи їх одержання, що змінює пізнавальну сферу і психологічну структуру особистості. Таким чином, усі види діяльності повинні розглядатися як рівнозначні.
Коли говорять про розвиток людської діяльності, то мають на увазі такі аспекти прогресивного перетворення діяльності:
1. Філогенетичний розвиток системи діяльності людини.
2. Включення людини в різні види діяльності у процесі її індивідуального розвитку (онтогенез).
3. Зміни, що відбуваються всередині окремих видів діяльності в міру їх розвитку.
4. Диференціацію діяльності, у процесі якої з однієї діяльності народжується інша за рахунок уособлення та перетворення окремих дій у самостійні види діяльності.
Філогенетичне перетворення системи людської діяльності збігається по суті з історією соціально-економічного розвитку людства. Інтеграція і диференціація суспільних структур супроводжувалася появою в людей нових видів діяльності. Те саме відбувається в міру росту економіки, розвитку кооперації і розподілу праці. Люди нових поколінь, включаючись у життя сучасного для них суспільства, засвоювали і розвивали ті види діяльності, які характерні для даного суспільства.
Цей процес інтеграції підростаючого індивіда в діючу систему діяльностей називається соціалізацією, її поетапне здійснення передбачає поступове включення дитини в гру, учіння і працю – ті три головні види діяльності, які були описані вище. При цьому кожен з названих видів діяльності спочатку засвоюється в найелементарнішому вигляді, а потім ускладнюється і вдосконалюється.
У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом, її об’єктом і відповідно засобом задоволення пов’язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної та духовної культури. По-друге, у діяльності з’являються нові засоби реалізації, які прискорюють її перебіг і вдосконалюють результати. Так, наприклад, вивчення нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знайомство з вищою математикою поліпшує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються в уміння та навички. Нарешті, по-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виокремлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності описано О. М. Леонтьєвим, і одержав він назву – зсув мотиву на мету.
Дія цього механізму така. Деякий фрагмент діяльності-дія – спочатку може мати усвідомлювану індивідом мету, яка, у свою чергу, виступає як засіб досягнення іншої мети, яка слугує задоволенню потреби. Дана дія і відповідна їй мета є привабливими для індивіда, бо вони обслуговують процес задоволення потреби, і тільки через це. У подальшому мета цієї дії може набути самостійної цінності, стати потребою або мотивом. У цьому випадку кажуть, що в ході розвитку діяльності відбувся зсув мотиву на мету і виникла нова діяльність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)