Загальна психологія – Павелків Р. В. – 3.5. Походження та розвиток свідомості людини
Свідомість – це вищий рівень психічного відображення об’єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті.
Характерними рисами свідомості є, по-перше, активність, по-друге, інтенційність. Активність свідомості виявляється в тому, що психічне відображення об’єктивного світу людиною носить не пасивний характер, у результаті якого всі предмети, відображені психікою, мають однакову значущість, а навпаки, відбувається диференціація психічних образів за мірою їх значущості для суб’єкта. Внаслідок цього свідомість людини завжди спрямована на певний об’єкт, предмет або образ, тобто має властивість інтенції (спрямованості).
Ці властивості зумовлюють наявність інших характеристик свідомості, які дають змогу розглядати її як вищий рівень саморегуляції. До таких властивостей свідомості належить здатність до рефлексії (самоспостереження), а також мотиваційно-ціннісний характер свідомості.
Здатність до рефлексії визначає можливість людини спостерігати за своїми відчуттями, станами тощо. Таке спостереження передбачає наявність критичності, тобто людина оцінює себе з точки зору власних цінностей та ідеалів. Ця властивість свідомості визначає можливість формування в процесі онтогенезу людської індивідуальної “Я-концепції”, яка є сукупністю уявлень людини про саму себе та навколишню дійсність. Інформація про навколишню дійсність оцінюється людиною на підставі системи уявлень про себе і, виходячи з системи власних цінностей, ідеалів та мотивів, формується її поведінка. Тому “Я-концепцію” найчастіше називають самосвідомістю.
У вітчизняній психології виникнення та розвиток свідомості людини розглядав О. М. Леонтьєв.
На відміну від тварин, людина не просто пристосовується до умов навколишнього середовища, а намагається підпорядкувати його, створюючи певні знаряддя. Здатність створювати знаряддя для перетворення природи свідчить про здатність свідомо працювати. Праця – це специфічний, властивий тільки людині вид діяльності, який полягає у здійсненні впливу на природу з метою забезпечення умов свого існування.
Головною відмінною рисою праці є те, що вона здійснюється тільки спільно з іншими людьми. Навіть тоді, коли людина виконує найпростіші трудові операції, що носять індивідуальний характер, вона вступає у певні відносини з оточуючими людьми. Таким чином, праця сприяла утворенню певних людських спільнот, які відрізнялися від тваринних зібрань.
Ці відмінності полягали в тому, що, по-перше, об’єднання первісних людей було викликане прагненням не просто вижити, що характерне для тварин, а вижити шляхом перетворення природних умов існування, тобто за допомогою колективної праці.
По-друге, важливою умовою існування людських спільнот і успішного виконання трудових операцій є рівень розвитку комунікації між членами спільноти. Чим вищим є рівень розвитку комунікації, тим вищим є рівень розвитку психіки. Комунікація людини за допомогою мови зумовила принципово новий рівень регуляції психічних станів та поведінки – регуляцію за допомогою слова. Виникнення мови було зумовлене особливостями людських спільнот, що полягають у необхідності колективної праці. У свою чергу мова стала умовою існування свідомості, оскільки думка людини завжди має вербальну (словесну) форму. Підтвердженням цього є люди, які через обставини, що склалися, потрапили в дитячі роки до тварин і виросли серед них. Вони не навчилися говорити, а рівень їхнього мислення хоча і вищий, ніж у тварин, та все ж не відповідає рівню мислення сучасної людини.
По-третє, для нормального існування і розвитку людських спільнот не підходять закони тваринного світу, що грунтуються на принципах природного відбору. Колективний характер праці, розвиток комунікації зумовили розвиток мислення і специфічних законів існування і розвитку людських спільнот. Це принципи моральності та моралі.
Таким чином, існує певна послідовність явищ, що зумовили виникнення свідомості у людини: праця привела до зміни принципів побудови взаємостосунків між людьми. Ця зміна зумовила перехід від природного відбору до організації соціального життя, сприяла розвитку мови як засобу комунікації. Виникнення людських спільнот з їх моральними нормами, які відображають закон спільного життя, стало умовою вияву критичності мислення людини. Водночас відбувався розвиток мови, що сприяло усвідомленню людиною власного “Я”, виокремленню себе з навколишньої дійсності. У результаті цього мова стала засобом регуляції поведінки людини. Усі ці явища і закономірності зумовили появу та розвиток свідомості в людини.
А. В. Петровський, характеризуючи свідомість, виокремлює в її структурі такі чотири її характеристики.
1. Свідомість є сукупністю знань про навколишній світ. Таким чином, до структури свідомості належать усі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява.
2. Закріплення у свідомості відмінностей суб’єкта і об’єкта. Тільки людина з усіх живих істот здатна виокремлювати і протиставляти себе оточуючому світу, має здатність до самопізнання.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)