Загальна психологія – Павелків Р. В. – 2.3. Метод спостереження
До пізнання особливостей і закономірностей психічного розвитку можна підійти за допомогою двох типів дослідження: так званих поперечних і подовжніх (лонгітюдних) зрізів. Обидва методи мають низку переваг та недоліків.
Лонгітюдні дослідження мають на меті реєстрацію соматичного та психічного розвитку дитини. Цей метод використовували для спостереження за власними дітьми багато спеціалістів, зокрема дитячі лікарі, психологи (подружжя Штерн, Бюлер, Н. О. Менчинська та ін.). Більше 20 років проводив лонгітюдні психологічні дослідження на близнюках Р. Готтшальдт (1960). У Франції тією самою проблематикою займався Рене Заззо. Близнюки є особливо прийнятною моделлю для вивчення впливу конституційних та соціальних чинників. Цей різновид лонгітюдного дослідження одержав назву близнюкового методу.
Метод подовжніх зрізів порівняно з методом поперечних зрізів має низку переваг:
– лонгітюдне дослідження дає змогу проводити обробку даних поперечно по окремих вікових періодах;
– воно дає змогу точніше виявити величину змін у розвитку між двома періодами, визначає індивідуальну структуру і динаміку розвитку кожної дитини;
– тільки лонгітюдне дослідження дозволяє аналізувати взаємовідносини та взаємозв’язки між окремими компонентами особистості, що розвивається, розв’язані питання так званих критичних періодів у розвитку.
Головним недоліком лонгітюдних досліджень є значні затрати часу, необхідні для їх організації та проведення.
Метод поперечних зрізів полягає в тому, що висновок про особливості розвитку роблять на підставі одних і тих самих характеристик у порівнюваних групах дітей різного віку, різних рівнів розвитку, з різними властивостями особистості тощо. Головною перевагою цього методу вважається порівняна швидкість дослідження – можливість одержання результатів протягом короткого часу.
Недоліками методу поперечних зрізів є низька надійність висновків про динаміку процесу розвитку, його безперервність, а також приблизні уявлення про закономірності розвитку.
Порівняльний метод полягає у розгляді окремих механізмів поведінки і психологічних актів у процесі розвитку і в порівнянні з подібними явищами в інших організмів. Найбільше поширення цей метод одержав у зоопсихологи та в дитячій психології. Цей метод називають “порівняльно-генетичним”.
Продуктивне використання вказаного методу в сфері порівняльної психології (зоопсихологи) належало В. А. Вагнеру. Він вперше обгрунтував і використав еволюційний метод, сутність якого полягає у вивченні життя та порівнянні психіки досліджуваної тварини з представниками попередніх та наступних сходинок еволюції тваринного світу.
Особливе місце займає порівняльно – генетичний метод у психологічному вченні Л. С. Виготського, який, вивчаючи історію вищих психічних функцій, застосував порівняльно-генетичний метод для розв’язання проблем вікової та загальної психології, зокрема при вивченні мови та мислення.
2.3. Метод спостереження
Спостереження – це цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом, фіксування досліджуваних явищ з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності.
Спостереження виступає в психології у двох основних формах – як самоспостереження, або інтроспекція, і як об’єктивне спостереження. Традиційно інтроспективна психологія вважала самоспостереження головним методом психології. Це відповідало існуючій у той час позиції, згідно з якою психіка перетворювалася у замкнений у собі внутрішній світ.
Самоспостереження не може виступати єдиним методом пізнання психіки, як того хоче радикальний ідеалізм. Разом з тим, оскільки реальний процес самоспостереження в дійсності завжди є однією з сторін і має місце в об’єктивному спостереженні, досліднику необхідно спрямовувати своїми питаннями досліджуваного не на те, щоб він повідомляв, яким йому уявляється те, що він робить і переживає, а на те, щоб він на вимогу дослідника здійснював відповідну дію і таким чином виявляв неусвідомлювані ним закономірності, які були підгрунтям відповідних процесів.
Об’єктивне спостереження. Застосування методу спостереження повинне виходити з єдності внутрішнього і зовнішнього, суб’єктивного та об’єктивного. Спостереження є одним з найпростіших і найпоширеніших методів дослідження в психології. Від житейського спостереження наукове спостереження відрізняється цілеспрямованістю, чіткою схемою і заданістю одиниць спостереження (що спостерігати) і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання. Тому спостереження як науковий метод дослідження повинне задовольняти певні вимоги.
Перша вимога – наявність чіткої цільової установки: ясно усвідомлена мета повинна керувати спостереженням. Відповідно до мети повинен визначатися план спостереження, зафіксований у схемі. Плановість і систематичність спостереження складає суттєву його рису як наукового методу. Повинен виключатися елемент випадковості, властивий житейському спостереженню. Отже, об’єктивність спостереження залежить насамперед від його плановості та систематичності. Якщо спостереження має чітко визначену мету, то воно набуває вибіркового характеру.
Спостереження стає методом наукового пізнання лише тоді, коли воно не обмежується простою реєстрацією фактів, а переходить до формулювання гіпотез із тим, щоб перевірити їх шляхом нових спостережень. Спостереження стає об’єктивним і науковим у тому випадку, коли воно пов’язане із встановленням і перевіркою гіпотез.
При використанні спостереження як одного з головних емпіричних методів психологічних досліджень необхідно забезпечити: 1) чітке визначення мети спостереження та узгодження її з метою дослідження; 2) мотивований вибір об’єкта, предмета й ситуації; 3) вибір найдоцільніших способів спостереження і способів фіксації явищ; 4) планомірне проведення спостереження за певною схемою; 5) перевірку результатів спостереження щодо їхньої обгрунтованості та надійності.
Розрізняють різні види спостереження: включене і невключене, відкрите і приховане.
Включене спостереження означає, що дослідник сам на певний час стає членом тієї групи, якає об’єктом дослідження. Обов’язковою умовою такого спостереження вважається те, що дослідник є для інших індивідів рівноправним членом групи. Таким чином знімається негативний ефект впливу особистості спостерігача на поведінку досліджуваного.
Значно частіше використовується невключене спостереження – спостереження “збоку”, коли дослідник не належить до учасників групи. Це самостійний прийом дослідження для уточнення і конкретизації гіпотез, визначення методів основного дослідження.
Залежно від позиції дослідника – спостерігача щодо об’єкта розрізняють відкрите і приховане спостереження. Найпоширенішим є відкрите спостереження^ коли досліджувані знають про те, що за ними спостерігають. Приховане спостереження передбачає, що досліджувані не підозрюють, що хтось спостерігає за їхньою діяльністю. У цьому випадку можуть використовуватися спеціальні записуючі пристрої: магнітофони, відеокамери тощо.
Ще одним критерієм для виділення видів спостереження є міра його формалізації, стандартизації. У зв’язку з цим розрізняють напіввільне і формалізоване спостереження. Деякі вчені виокремлюють вільне спостереження, хоча це суперечить самому визначенню цього методу. Цілеспрямованість передбачає виділення для спостереження і фіксації із всього розмаїття явищ тільки тих, які відповідають поставленій проблемі і меті дослідження. Якщо у напіввільному спостереженні фокусування на емпіричних індикаторах досліджуваного явища нечітке, то у формалізованому має місце дуже детальне виділення одиниць спостереження, емпіричних індикаторів, сприймання та фіксація яких свідчить про наявність того чи іншого психологічного явища і його характеристики. У напіввільному спостереженні результати фіксуються в журналі спостереження або реєструються у довільній формі. У формалізованому результати фіксуються в спеціальній картці, у якій кожній одиниці спостереження відведене місце, а спостерігач фіксує тільки ці виділені одиниці.
Виділяють систематичне і несистематичне (випадкове) спостереження. При цьому слід відзначити, що термін “систематичне спостереження” характеризується як періодичність, так і всебічність спостереження за досліджуваним об’єктом або ж спостереження за ним у різних ситуаціях, станах.
Метод спостереження порівняно з іншими методами психології має низку переваг. Головна перевага методу об’єктивного спостереження полягає в тому, що воно дає змогу вивчати психічні процеси в природних умовах, фіксувати події в момент їх перебігу, а також одержувати інформацію про дії індивідів незалежно від їхніх установок на “бажану” поведінку. Однак об’єктивне спостереження, зберігаючи своє значення, у більшості випадків повинне доповнюватися іншими методами дослідження.
Але, незважаючи на широке використання, метод спостереження має й деякі недоліки. Серед них слід виокремити такі:
– вплив суб’єктивного чинника (на інтерпретацію результатів спостереження можуть впливати особисті установки, попередній досвід, емоційний стан дослідника);
– на результатах спостереження позначається і факт знання досліджуваними того, що за ними спостерігають, а це веде до змін у їхній поведінці;
– низька надійність (тривале включене спостереження призводить до адаптації дослідника до групи, внаслідок чого знижується об’єктивність спостереження);
– обмеженість сфери застосування (не всі психологічні явища можна вивчати за допомогою цього методу);
– значні витрати часу.
Спостереження використовується в першу чергу тоді, коли необхідне мінімальне втручання в природну поведінку, стосунки людей, коли намагаються одержати цілісну картину того, що відбувається.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)