Юридична психологія – Александров Д. О. – 2. Напрями та форми забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів
Численні факти злочинних зазіхань на життя і здоров’я працівників правоохоронних органів України під час виконання ними службових обов’язків (причому останні досить часто виступають безпосередньою метою нападу або ж перешкодою на шляху досягнення основної злочинної мети) потребують теоретичного аналізу і детальної розробки обгрунтованих науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення їх особистої безпеки. Між іншим, проблема ця у сучасній спеціальній літературі практично не представлена, що зумовлює необхідність у визначенні та висвітленні її базових понять.
Особиста безпека – це система організаційно-правових, фізичних і тактико-психологічних заходів, які дозволяють забезпечити збереження життя та здоров’я працівника правоохоронних органів і підтримання високого рівня ефективності його професійних дій.
Особиста безпека є результатом реалізації комплексу заходів, спрямованих на зниження рівня професійного ризику до реально можливого мінімуму, що дозволяє гарантувати збереження життя і здоров’я, нормального психічного стану і дієздатності працівника при високій ефективності вирішення ним професійних завдань.
Особиста безпека визначається специфікою умов, змісту і форм професійної діяльності; ступенем професійної захищеності працівника, у тому числі-наявністю спеціальних заходів організаційно-правового. управлінського і матеріально-технічного характеру; рівнем професійно-психологічної підготовленості працівника і наявністю у нього спеціальних знань та вмінь із забезпечення особистої безпеки при вирішенні професійних завдань, або у ситуаціях, пов’язаних із професійною діяльністю.
Загалом безпека працівників правоохоронних органів забезпечується такими блоками:
1) організаційно-правовий – комплекс об’єктивних передумов для ефективного І безпечного здійснення професійної діяльності;
2) мотиваційно-особистісний – морально-поведінкові установки, психологічна готовність “на виживання”, тобто дотримання норм, правил і спеціальних процедур, що гарантують особисту безпеку.
Суб’єктами першого блоку є відповідні Державні інституції (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів України, МВС України та ін.), що вирішують, насамперед, завдання науково обгрунтованої реалізації правових, економічних, матеріально-технічних та інших можливостей, наданих державою для забезпечення захисту як системи в цілому, так і її конкретних працівників. Суб’єктами першого блоку виступають також Керівники органів і підрозділів, Які для ефективного вирішення питань особистої безпеки працівників повинні:
– аналізувати організаційно-правові та соціально-економічні умови здійснення правоохоронної діяльності і чинники, що визначають реальний рівень професійного ризику:
– формулювати та подавати у відповідні державні структури пропозиції щодо підвищення рівня захищеності і безпеки працівників, забезпечувати впровадження науково-практичних розробок із зазначеної проблеми;
– здійснювати результативні контакти з державними органами (у тому числі з іншими правоохоронними органами і органами юстиції), громадськими і приватними організаціями та об’єднаннями, засобами масової інформації, населенням із метою забезпечення більш високого рівня професійної захищеності і безпеки працівників;
– мобілізовувати наявні економічні і матеріально-технічні можливості для підвищення рівня особистої безпеки працівників;
– приймати спеціальні управлінські рішення з метою підвищення рівня професійної захищеності і безпеки;
– організовувати навчання працівників стратегії, тактиці та засобам забезпечення особистої безпеки в системі бойової та службової, а також професійно-психологічної підготовки.
Суб’єкти другого блоку – працівники – для забезпечення особистої безпеки повинні:
– знати і неухильно виконувати відповідні директивні вказівки керівництва;
– знати основні тактико-операційні та психологічні прийоми забезпечення особистої безпеки у різноманітних ситуаціях професійної діяльності;
– уміти аналізувати і узагальнювати досвід безпечної поведінки колег по роботі та інших працівників у екстремальних умовах оперативно-службової діяльності;
– знати, застосовувати і творчо збагачувати тактику, прийоми і засоби забезпечення особистої безпеки та безпеки колег.
Слід наголосити, що будь-які організаційно-правові, матеріально-технічні, управлінські та інші заходи не можуть бути ефективними без усвідомлених і цілеспрямованих зусиль самого працівника по забезпеченню особистої безпеки. Передусім, – це діяльність по підвищенню свого професійного рівня, активне осмислення професійного досвіду своїх колег. Крім цього, необхідно постійно вивчати й удосконалювати стратегію, тактику, засоби і прийоми забезпечення особистої безпеки, особливо якщо йдеться про виконання службово-оперативних завдань в екстремальних умовах. І, найголовніше, слід не тільки засвоювати такі знання і уміння, а й формувати готовність до їх реалізації у ході вирішення оперативно-службових задач.
Центральним у характеристиці сутності ситуації, коли може бути завдано шкоди фізичному та психічному здоров’ю працівника правоохоронних органів, є поняття – небезпека” – стрес – чинник, що відображає усвідомлення працівником обставин, за яких дія відповідних впливів може завдати йому фізичних та психічних ушкоджень, призвести до нещасного випадку чи загибелі. Можна виділити такі види небезпеки:
1) реальна – наслідок несприятливої динаміки оперативно-службової ситуації з наявними чинниками загрози життю, та здоров’ю працівника:
2) потенційна – виникає при будь-якому можливому контакті з негативними якостями об’єктів чи суб’єктів ситуації;
3) провокована – виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей працівника (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної протиправної реакції на них із боку інших осіб;
4) уявна – є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлумачення мовних повідомлень.
Проведений нами аналіз надзвичайних подій, під час яких працівники правоохоронних органів були поранені або загинули, дозволяє констатувати, що Існують тактико-операційні та Ситуативно-психологічні чинники, Дія яких спричиняє непоправні наслідки.
Тактико-операційні чинники “небезпечної” поведінки працівника:
– низький рівень професійних знань, фізична і тактична непідготовленість, недостатнє володіння зброєю;
– обрано недоцільну чи хибну тактику поведінки;
– невдале виконання запланованих дій;
– дії без підтримки (прикриття) при перевірці документів, затриманні, супроводженні правопорушників;
– відсутність зброї напоготові;
– не здійснено чи здійснено недостатньо ретельно особистий огляд правопорушника, не використані наручники;
– не контрольовано ситуацію, поведінку та психічний стан правопорушника.
Ситуативно-психологічні чинники “небезпечної” поведінки працівника:
– переоцінка своїх можливостей, відсутність контролю за своїм психічним станом;
– відсутність почуття небезпеки, впевненість, що знаходження у службовому приміщенні та статус працівника правоохоронних органів є гарантією від фізичного насильства;
– втрата пильності, ігнорування ознак небезпеки, невміння вчасно її розпізнати:
– стереотипні дії, розрахунок на те, що “буде, як завжди”;
– несприятливий психічний стан (перевтома, конфлікти на службі або в родині, похмільний синдром тощо).
Залежно від індивідуально-психологічних та психофізіологічних особливостей працівників та рівня їх професійної підготовленості безпека діяльності може бути різною. Це зумовлює необхідність своєчасного та науково обгрунтованого визначення керівниками служб та підрозділів осіб, схильних до нещасних випадків, зі зниженим імунітетом до небезпечних ситуацій. Чинники, що визначають цю категорію працівників, можна представити у вигляді такої схеми.
1. Стійкі (сталі) протипоказання до небезпечних видів діяльності:
– низька психологічна стійкість та схильність до психічної дезадаптації;
– високі показники тривожності;
– емоційна неврівноваженість та імпульсивність;
– підвищена схильність до ризику;
– низький інтелектуальний рівень;
– уповільненість реакцій;
– недоліки розподілу та концентрації уваги;
– функціональні непатологічні зміни в організмі (серцево-судинної, дихальної та інших систем);
– схильність до алкоголізації і наркотизації.
2. Тимчасові чинники обмеження використання працівника в небезпечних ситуаціях:
– недостатня професійна підготовленість І Психологічна готовність;
– недосвідченість.
3. Ситуативні психічні стани особистості як наслідок службових чи сімейно-побутових конфліктів та психічних травм:
– підвищена неадекватна активність, надмобілізованість;
– вкрай низька активність, загальмованість;
– тривожність, страх.
4. Віктимні особистісні якості, що роблять працівника уразливим щодо злочинних зазіхань:
– запальність, гарячковість;
– самовпевненість, пихатість;
– легковажність та/чи гіпертрофована довірливість. Слід зазначити, що однією з найбільш вагомих детермінант
Виникнення надзвичайних подій у сфері професійної діяльності працівника правоохоронних органів є така індивідуально-психологічна особливість, як Схильність до ризику.
Готовність до ризику безпосередньо пов’язана з мотивацією особистості на досягнення мети або на Запобігання невдачі Проведеними психологічними дослідженнями встановлено такі закономірності:
– працівники, які орієнтуються на досягнення мети, віддають перевагу середньому рівню ризику, а ті, хто боїться невдачі, – найменшому або, навпаки, надмірно великому ризику;
– працівники, у яких є острах перед нещасним випадком, потрапляють у неприємності частіше, ніж ті, хто орієнтований на досягнення Успіху В своїй діяльності.
Основними напрямами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів слід вважати формування:
– тактико-психологічних прийомів забезпечення безпеки при затриманні правопорушників та взаємодії з об’єктами професійної діяльності;
– вмінь безпечного вирішення конфліктних ситуацій;
– вмінь і навичок безпечного спілкування на службі та в побуті;
– вмінь і навичок психічного саморегулювання та захисту від маніпулятивного і сугестивного впливу;
– вмінь і навичок протидії шантажу та провокаціям;
– психологічної готовності до застосування заходів фізичного впливу та застосування зброї на поразку.
Основними формами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів є:
1) спеціально-тактичні – навчання основам професійної діяльності, майстерному володінню зброєю, спеціальними засобами і засобами зв’язку та Індивідуального захисту; формування готовності до застосування зброї і засобів активної оборони в екстремальних ситуаціях;
2) педагогічні – індивідуальні бесіди, наставництво, аналіз виконання оперативно-службових завдань з позиції дотримання особистої безпеки; навчання операційно-тактичним І психологічним прийомам безпечної поведінки у різноманітних ситуаціях оперативно-службової діяльності;
3) психологічні – вивчення індивідуально-психологічних особливостей працівників і прогнозування їх поведінки в екстремальних ситуаціях; проведення практичними психологами психокорекційної роботи; формування мотиву професійного зростання, нерозривно пов’язаного з дотриманням заходів особистої безпеки.
Можна стверджувати, що особиста безпека, а в більш загальному вигляді – рівень та ефективність діяльності працівників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях значною мірою залежить від їх психологічної стійкості та психологічної готовності.
Психологічна стійкість-активно-дієвий стан особистості, що відображає зміст І умови професійного завдання і виявляється у здатності зберігати стан нормального функціонування психіки, доцільно діяти, незважаючи на перепони. Найбільш вагомими складовими такої здатності є вміння співробітника за допомогою волі долати негативний вплив емоцій на діяльність, переборювати страх, нерішучість, а також зберігати самовладання при подальшому ускладненні ситуації.
Психологічна готовність працівника – сукупність якостей І властивостей особистості, що зумовлює стан змобілізованості психіки, настроєність на найбільш доцільні, активні та рішучі дії в складних чи небезпечних умовах виконання службових обов’язків.
Структура психологічної готовності працівника правоохоронних органів представлена такими компонентами:
1) мотиваційний-установка не тільки на найбільш доцільні, активні та рішучі дії, а й на власну безпеку;
2) орієнтпаційний-вивчення та усвідомлення умов і особливостей діяльності, способів можливих дій при різних варіантах розвитку ситуації, необхідних для цього властивостей та якостей особистості;
3) оціночний – об’єктивна оцінка ступеню небезпеки ситуації і власної підготовленості для її вирішення, прогнозування можливих результатів, внесення відповідних поправок у план Дій;
4) вольовий – самоконтроль, самомобілізація та керування своєю поведінкою, саморегуляція;
5) операціональний-уміння та навички реалізовувати професійні дії.
За наявності зазначених компонентів працівник у змозі настроїтися на певну поведінку, на виконання дій, необхідних для досягнення поставленої мети; підготувати, за необхідності, матеріальну базу для виконання завдання чи створити умови для цього (здобути відсутню інформацію, провести тренування, змоделювати схеми можливого розвитку подій); з початком дій уважно слідкувати за динамікою ситуації обставин, оцінювати адекватність своєї поведінки, модель якої була побудована раніше, прагнути реалізувати оптимальні методи й засоби досягнення мети, свідомо керувати своїми емоційними станами і поведінкою в цілому
Достатня розвиненість усіх компонентів та їх цілісна єдність – показник високого рівня психологічної готовності працівника правоохоронних органів, його активності, самостійності та творчого підходу до діяльності, що відповідає поняттю “професіоналізм”. Відсутність одного чи декількох компонентів або їх недостатня розвиненість свідчить про недостатній рівень його готовності, ймовірність чинників ризику стосовно особистої безпеки при перебуванні в екстремальних ситуаціях.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)