Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – Виникнення проблеми
Виникнення проблеми
За умови заснування Співтовариства на дійсно федеральній моделі, навряд чи виникло б питання щодо того, як право Європейського Союзу має бути пристосованим до національних конституційних систем. Нікому й ніколи не спадало на думку вивчати питання, як штат Юта засвоює американське федеральне право, або як із законодавством Німеччини (Gesetzgebung) узгоджуються конституційні норми землі Баден-Вюртемберг. Нинішня правова система Співтовариства залишається зверненою більше до міжурядової моделі, ніж до федеральної. Вона залишається такою, що значною мірою залежить від методу, за допомогою якого правові порядки окремих держав пристосовуються до неї. А це, у свою чергу, залежить від національного конституційного устрою, який встановлює зв’язок із правом Співтовариства.
Концепції монізму і дуалізму
Враховуючи все, про що йшлося, правові системи держав – членів Європейського Співтовариства (як і великої кількості інших держав світу) можна поділити на дві категорії, відповідно до яких вони застосовують міжнародні договори: а саме згідно з теоріями монізму і дуалізму. Теорія монізму виходить із припущення, що міжнародні договори і національне право становлять частини одного правового порядку. В межах цього правового порядку міжнародне право має пріоритет над правом національним. Згідно ж із теорією дуалізму робиться протилежне припущення, яке полягає в тому, що міжнародне й національне право являють собою два різних правових порядки. Отже, міжнародне право може стати частиною національного права лише за допомогою трансформації в національне законодавство. Більшість країн Європейського Союзу (Франція, Бельгія, Нідерланди, Іспанія) прийняли моністичний підхід. А такі, як Сполучене Королівство й Італія, застосовують дуалістичну модель.
Поділ правових систем на моністичну і дуалістичну впливає на спосіб, за допомогою якого національні конституції пристосовуються до права Співтовариства. При цьому необхідно зважати на дві точки зору. Перша з них полягає в тому, що ця відмінність підходів не створювала ніяких значних практичних проблем для впровадження права Співтовариства, зокрема з його прямої дії та верховенства. Згідно з другою точкою зору – необов’язково вважати, що складнощі, які виникають, в основному мають місце в країнах, які застосовують дуалістичну систему. І це підтверджують труднощі, з якими стикаються деякі суди в країнах з моністичною системою, визнаючи верховенство права Співтовариства. Показовим прикладом цього може послужити ситуація у Франції, Верховний адміністративний суд якої до недавнього часу доволі часто не міг улагодити колізію з прецедентним правом Суду Європейських Співтовариств.
Слід також зазначити, що навіть у тих країнах, які мають кодифіковані конституції, відносини між правом Співтовариства і національним правом не регулюються незмінно спеціальним конституційним положенням. У деяких конституціях (наприклад, у конституції Нідерландів) ці відносини врегульовані конституційним положенням, що повністю присвячено праву Співтовариства. У конституціях інших країн, таких як Люксембург, усе ще не запроваджено ніяких положень, спрямованих на регулювання відносин між міжнародним і національним правом, і тому в прагненні розвинути поняття верховенства права Співтовариства вони покладаються на національні суди. Сполучене Королівство взагалі не має писаної конституції. Положення права Співтовариства в цій країні регулюється звичаєвим законодавством. Саме це і буде предметом розгляду в наступній частині цього розділу.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)