Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – Генеза
13.1. Вступ
Генеза
Вихідними для вироблення напрямів соціальної політики Європейського Союзу стали ст. 117-122 Договору, доповнені ст. 123-125, які закріплювали положення про заснування Європейського соціального фонду. Підвалини цієї політики були закріплені в положеннях, замінених новою сукупністю норм в результаті підписання Амстердамського договору. Спочатку ст. 117 Договору встановлювала загальні напрями і цілі соціальної політики Співтовариства, які полягали у “поліпшенні умов праці й життя працівників для того, щоб надати можливості для їх гармонізації в ході впровадження такого поліпшення”. Ст. 118 Договору визначала сфери, в яких Комісія мала досягти “тісного співробітництва” між державами-членами, а саме: питання зайнятості; трудове законодавство й умови праці; базове професійне навчання і підвищення кваліфікації; попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; соціальне забезпечення; гігієна праці й право створювати професійні об’єднання та укладати колективні трудові угоди. Ст. 119 вимагала дотримання принципів рівної оплати за рівну працю без дискримінації за ознаками статі між чоловіками і жінками.
Тому порівняно із докладними формулюваннями розпоряджень інституцій Співтовариства відносно прийняття гармонізованого та більш зближеного законодавства стосовно інших сфер (наприклад, пересування осіб), законодавча структура щодо впровадження напрямів соціальної політики Європейського Союзу була, безперечно, більш стриманою. Очевидно, автори Договору вирішили, що досягнення Спільного ринку стане головним каталізатором впровадження однаково високих стандартів соціального захисту в межах Співтовариства. Невдовзі після нафтової кризи, яка започаткувала період економічних труднощів у державах-членах, виявилось, що світлі перспективи такого підходу наражаються на деякі обмеження. Однак навіть після того, як політики Співтовариства збагнули це, прогрес у сфері соціальної політики залишався повільним та ледь помітним. Серед головних причин цього можна згадати дві: а) той факт, що законодавство в цій сфері має прийматися одноголосно;
6) опозиційні настрої деяких держав-членів, зокрема Сполученого Королівства, стосовно запровадження будь-яких розширених законодавчих програм у цій сфері.
Тим не менше, загальне бажання розширити діяльність Співтовариства в соціальній сфері було виявлено в Єдиному європейському акті, який додав до Договору, а саме до Розділу про соціальну політику, дві статті. Ст. 118а вимагає від держав-членів приділяти особливу увагу поліпшенню умов праці, а також здоров’ю та безпеці працівників, і визначати загальні цілі гармонізації в цій сфері. Однак у ній також ідеться про те, що в будь-якій директиві, спрямованій на досягнення цих цілей, необхідно уникати впровадження будь-яких перешкод, які б могли стати на заваді розвитку малого та середнього підприємництва! Ст. 118Ь вимагає, щоб Комісія спрямовувала свої зусилля, крім іншого, також на розвиток діалогу між адміністрацією й найманими працівниками, що може привести до відносин, базованих на взаємній згоді.
Загальновизнано, що це вводить поняття соціального виміру Співтовариства, а саме – процесу, за допомогою якого певні аспекти економічної діяльності Співтовариства поєднуються з діяльністю в соціальній сфері. Однак резонанс цієї ідеї був доволі слабким, оскільки очевидний контраст між розширеними і відносно деталізованими положеннями Єдиного європейського акта, які стосуються досягнення єдиного ринку, і лише декількома, доволі простими положеннями ст. 118а і 118Ь Договору. Тому всі відчували, що імпульс до розвитку соціального виміру мав бути наданий за допомогою нових ініціатив. Економічний і соціальний комітет і Європейський Парламент на основі робочого документа Комісії, який мав назву “Соціальний вимір внутрішнього ринку”, рекомендували прийняти Європейську Соціальну хартію. Цей документ було ухвалено на засіданні Європейської Ради в травні 1989 р. Однак Сполучене Королівство, знову демонструючи опозиційне ставлення стосовно діяльності Співтовариства в цій сфері, відмовилося визнати хартію. Це стало головною завадою її впровадження, яка до цього не мала прецедентів у праві Співтовариства. Спочатку планувалося зробити хартію документом обов’язкового характеру, але кінцевою формою, врешті-решт, стала урочиста декларація. До сьогодні питання про точний правовий статус Соціальної хартії залишається невизначеним і заплутаним. Зміст хартії детальніше ми розглянемо нижче (див. с. 282).
Схоже, що прийняття Договору про заснування Європейського Союзу (ДЄС) стало ще однією слушною нагодою вдосконалити ставлення Співтовариства до соціальної сфери. Виявилось, що на переговорах, на яких поступово був підготовлений ДЄС, всі держави-члени, за винятком Сполученого Королівства, засвідчили своє позитивне ставлення до цієї ідеї. У результаті цього Голова Європейської Ради під час головування Нідерландів Рууд Любберс (Ruud Lubbers) прийняв нову тактику: виключення Сполученого Королівства з частини програми ДЄС стосовно соціальної політики; визначення цілей і напрямів Соціальної хартії для надання їй статусу Договору – хоч і у вигляді окремої частини Договору. Це привело до включення до ДЄС “Соціального протоколу” (на який також посилаються як на “Соціальний розділ”). Цей документ закріплює процедури прийняття рішень, відповідно до процедур, застосовуваних у Європейському Союзі; однак рішення про імплементацію Соціальної хартії не будуть прийняті Радою і ці рішення не будуть застосовуватись у Сполученому Королівстві. До Соціальної хартії ми ще повернемось (див. с. 282). ДЄС також ввів до Договору Розділ про економічний та соціальний зв’язок (ст. 130а – ІЗОе).
Єдиною проблемою в цій сфері, яка серйозно непокоїла політиків Євросоюзу, було безробіття. Це доволі помітно в Білій Книзі, представленій Комісією в 1993 р. під назвою “Конкуренція і зайнятість: проблеми та напрями на шляху до 21 століття “. Цей документ зазначив тривожне збільшення безробіття на території всього Співтовариства з 1980-х років, зокрема небезпечну тенденцію довгострокового безробіття до досягнення більших розмірів. З метою усунення цієї проблеми Комісія поставила мету – створити 15 мільйонів нових робочих місць до 2000 р. Незабаром виявилось, що це було надто претензійне прагнення; багато хто вважає, що деякі з інших напрямів політики Європейського Союзу дійсно є причиною збільшення обсягів безробіття (зокрема, слід згадати певні критерії економічної конвергенції, спрямованої на досягнення Економічного і валютного союзу).
З прийняттям Амстердамського договору соціальна політика Європейського Союзу дістала новий стимул. Цей документ надав більшого смислу та додав деяких деталей до глав Розділу 8, які стосуються соціальної політики. До того ж Амстердамський договір ввів новий Розділ про зайнятість, таким чином відбивши наполегливість, з якою політики Євросоюзу взялися за вирішення цієї суттєвої проблеми (див. попередній параграф). Нова структура Договору щодо напрямів соціальної політики буде описана в наступному підрозділі.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)