Вступ до педагогічної професії – Мешко Г. M. – 4.1. Самовиховання в системі підготовки майбутнього вчителя
Ефективна професійна підготовка майбутнього вчителя неможлива без самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. А це потребує не лише знання форм і методів аудиторної роботи, роботи з книгою та іншими сучасними джерелами інформації, а й застосування вольових зусиль, розвитку певних особистісних і професійних якостей, володіння технологією професійного самовиховання.
4.1. Самовиховання в системі підготовки майбутнього вчителя
Досвід загального самовиховання є необхідною передумовою професійного самовиховання, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно значущих якостей, формування педагогічних умінь і здібностей.
Самовиховання – систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення позитивних якостей та подолання негативних.
Самовиховання бере свій початок у підлітковому віці, коли дитина починає усвідомлювати себе як особистість, розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і намагається правильно оцінювати свої вчинки. Інакше кажучи, необхідною умовою самовиховання є Самоусвідомлення – усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.
Самоусвідомлення людини – єдність трьох складових:
1) пізнавальної (самопізнання) – дослідження, пізнання самого себе;
2) емоційно-оцінної (самоставлення) – самооцінювання;
3) дієво-вольової, регулятивної (саморегулювання) – уміння керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.
Отже, самовиховання нерозривно пов’язане зі здатністю людини до самоаналізу і самооцінювання, з умінням контролювати свою поведінку і діяльність, ставити перед собою значущі цілі.
Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера), Почуттів (емоційна сфера), Волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегулювання внутрішнього світу людини відповідно до дійсності.
Успішність педагогічної діяльності значною мірою залежить від уміння і здатності педагога мобілізовувати свої зусилля на систематичну розумову працю, раціонально вибудовувати свою діяльність, переборювати труднощі під час самостійної підготовки до занять, знімати емоційні та психічні перевантаження, керувати своїм емоційним станом.
Існує думка, що педагогічні здібності, педагогічний талант – це щось вроджене, тому часто студенти байдужі до самоосвіти і самовиховання. Однак запас потенційних сил у людини настільки великий, що навіть студент, який має середні здібності, може всебічно розвивати свою особистість і виявити талант у професійній діяльності. “Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме”, – зауважував А. Макаренко.
Чи стане студент справжнім педагогом, залежить від його уміння працювати над собою, установок, інтересів, потреб, активності в оволодінні науковими знаннями і вміннями, а також від того, наскільки цілеспрямовано, свідомо і наполегливо він працює над розвитком у собі тих якостей, які формують особистість фахівця. Німецький педагог А. Дістервег зазначав, що для вчителя святим обов’язком є “своє виховання зробити завданням власного життя”. Він вважав, що педагог “лише до того часу здатний насправді виховувати і навчати, доки сам працює над своїм власним вихованням і освітою”. Йдеться про професійне самовиховання.
Професійне самовиховання – свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії.
Професійне самовиховання майбутнього вчителя починається з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і своїми реальними можливостями. Мотив – збудник роботи над собою – розуміння невідповідності Я-реального і Я-ідеального. Це можливе у тому разі, якщо в майбутнього вчителя є професійний ідеал і здатність до самопізнання.
Цілеспрямованість, осмисленість, стійкість професійного самовиховання залежать насамперед від:
– наявності професійного ідеалу;
– вольових якостей;
– мотивів вибору студентом педагогічної професії;
– морально-психологічного клімату в студентській групі;
– стилів керівництва й спілкування професорсько-викладацького складу;
– фактора вільного часу;
– організації та постійного вдосконалення навчальної і самостійної роботи студентів;
– участі в різноманітній позанавчальній роботі.
Як і будь-яка інша діяльність, професійне самовиховання має у своїй основі складну систему мотивів і джерел активності. Його рушійною силою і джерелом є потреба в самозміні та самовдосконаленні. Ця потреба виникає з протиріччя між вимогами, що ставляться суспільством, та наявним рівнем професіоналізму і підтримується власними джерелами активності (переконаннями, почуттям обов’язку, професійною честю тощо).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)