Вступ до мовознавства – Кочерган М. П. – Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем
У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.
Сильні позиції – позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.
Слабкі позиції – позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).
Для голосних сильна позиція – наголошена, слабка – ненаголошена. Так, наприклад, у слові села [села] фонема <е> знаходиться в сильній позиції, а в слові село [се”ло] – в слабкій.
У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація (від лат. neuter “ні той, ні інший”) двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові:
Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою – перед іншими приголосними. Так, у слові просити фонема <с> знаходиться в сильній позиції, бо стоїть перед голосним, а в слові просьба ця сама фонема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці [з*]. Фонеми російської мови <Г>, <к>, <з>, <с> у словах голос, колос, зной, сниться знаходяться в сильній позиції, бо стоять перед голосними і сонорними, а в словах легкий [л’бхк’ид], к дому [г дому], сдать [здат*] – у слабкій, бо стоять перед шумними приголосними, через що реалізуються в звуках [х], [г], [з].
У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській, польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації приголосних з’являються пари слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення: рос. луг [лук] і лук [лук], гриб [гр’ип] і грипп [гр’ип] ; польськ. pod [pot] “під” і pot [pot] “піт”, grad [grat] “град” і grat [grat] “стара річ”; нім. Bund [bunt] “союз” і bunt [bunt] “пістрявий”, Rad [rat] “колесо” і Rat [rat] “рада”.
В українській та англійській мовах позиція в кінці слова є сильною для приголосних: Важ хліб [важ хл’іб] – Ваш хліб [ваш хл’іб], Знайшов гриб [зна і шбу гриб] – Захворів на грип [захвбр’іу на грип]; англ. bag [baeg] “сумка” – back [Ьазк] “спина”; wide [wald] “широкий” – white [wait] “білий”, hard [ha:d] “сильний” – heart [ha:t] “серце”.
Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або алофонами (від гр. alio “інший” і phone “звук”):
Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем – це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території (полтавське пом’якшене [л*] ([мол’окб]), галицьке м’яке шепеляве [сш] ([л’в’і Усш’юц]) тощо). Такі варіації називають територіальними. Прикладом позиційних варіацій може слугувати акомодація голосних після м’яких приголосних (укр. ляля [л’а л’*а], рос. мял [м’*ал] тощо), а також перехід у російській мові звука [и] в [ы] після прийменників і префіксів, які закінчуються на приголосний: идейный – безыдейный, исторический – предысторический, я с Иваном []а сыванъм].
На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення), варіації – це “невинні відтінки”, які не впливають на розуміння слів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)