Всесвітня історія. Історія цивілізацій – Орлова Т. В. – Тема 13. Північноамериканська цивілізація
У всесвітній історії впродовж останніх півтора століть спостерігається піднесення північноамериканської цивілізації” основою якої є Сполучені Штати Америки з прилеглою Канадою. Деякі дослідники не вважають її за окрему, називаючи відгалуженням європейської або об’єднують обидві під назвою євроатлантичної цивілізації. Самі американці наполягають на існуванні відмінної культурно-історичної спільноти, хоча і визнають, що вона є дочірньою щодо європейської. Дійсно, ця культурно-історична спільнота відрізняється особливою історичною долею, особливою структурною і змістовою своєрідністю. Північноамериканська цивілізація є наймолодшою із нині існуючих цивілізацій світу. Вона перебуває на стадії підйому, хоча останнім часом побільшало аргументів різного рівня і спрямування з приводу того, що вона занепадає. До цієї цивілізації належать народи США і Канади, однак історія та вигляд її конституюються все ж таки Сполученими Штатами. Після закінчення холодної війни, у якій Радянський Союз програв, США залишилися єдиною супердержавою світу. Вона на теперішній час найбільше впливає на розвиток інших країн, які по-різному на це реагують.
Північноамериканська цивілізація утворилася внаслідок складного процесу змішування різноманітних етнічних компонентів. Перші люди на американському континенті були вихідцями з північно-східної Азії, які прийшли сюди між 40 та 15 тис. рр. тому. Незабаром південні та західні частини континенту стали освоюватися вихідцями з Полінезії. Поступово утворилося багато індіанських племен (на Алясці мешкали ескімоси). Упродовж півтора тисячоліття Північна Америка значно відставала за своїм розвитком від Центральної і Південної Америки, де існували держави майя, ацтеків, інків з достатньо високою, як на той час, культурою. Як відомо, від кінця XV ст. відбувалася європейська колонізація Центральної та Південної Америки. Колонізація Північної Америки розпочалася у XVI ст. У ній брали участь іспанці, французи, англійці, голландці, шведи. Росіяни досягли Аляски в 1741 р., а у 1867 р. продали її США разом з Алеутськими островами. З усіх колоністів найбільший успіх у Північній Америці мали британці. У 1607 р. Джеймстаун став першим постійним британським поселенням й основою Вірджинської колонії. У1643 р. утворилася конфедерація “Сполучені колонії Нової Англії”. До 1732 р. було засновано 13 колоній Великої Британії (Вірджинія, Нью-Хемпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія, Делавер, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Джорджія). Згодом британці витіснили своїх конкурентів, зокрема французів. Розвиток британських колоній супроводжувався війнами з місцевими племенами та їх масовим винищенням. У серпні 1619 р. у Новий світ прибув голландський корабель, який доставив до Америки перших африканців. Негри ставали рабами на все життя. Рабська праця була основою плантаційного господарства, де вирощували головним чином тютюн і бавовник.
Американська нація “переплавила” в собі представників націй і народностей усіх континентів, тому інколи її називають “нацією іммігрантів”. Проте основу складали вихідці з Європи. Після відкриття Нового світу Європа формувала нові суспільства за своїми моделями: Південь Америки – за католицькою, її Північ – за протестантською. Творення північноамериканської цивілізації можна розглядати як своєрідне втілення революційних настроїв, яким було тісно у старій Європі, що і виявилося у зіткненні протилежно спрямованих тенденцій. Це – протистояння свободи й обмежень, індивідуалізму та ієрархічних порядків, природних прав і монархізму, вільного підприємництва та меркантилізму, соціальної мобільності й корпоративної жорсткості, духу першопрохідців і намагань зберегти statue quo. Боротьба велася у природних умовах, що значно відрізнялися від європейських.
По-перше, це були величезні простори континенту, який омивався океанами. Водні простори захищали Америку від війн та династичних розбратів, що мало особливе значення на першому етапі її історичного становлення. По-друге, жодна інша країна не наділена такими природними ресурсами – родючими землями, лісами, енергією рік, мінеральними корисними копалинами. Коли перші переселенці з Європи висадилися на американському березі, природа вразила їх багатоманітністю фауни і флори. По-третє, згодом виявилося, що від Атлантичного узбережжя далеко і глиб континенту простяглися великі ліси, які змінювалися неосяжними рівнинами, вкритими високою травою преріями, потім йшла майже гола суха земля, гори, пустелі, що переходили в родючі долини Тихоокеанського узбережжя і новий масив великого лісу, що простягнувся вздовж узбережжя на північ. Усі кліматичні зони – від холодних районів Півночі до тропічних низин і боліт Флориди – живилися багатьма повноводними бурхливими річками. Це дійсно багата земля. Католики з Іспанії та Португалії їхали в Новий світ зі сподіванням знайти Ельдорадо – країну, де золото і дорогоцінне каміння буквально валяються під ногами – тільки бери, або забирай в індіанців. Північну Америку від початку освоювали англосакси – протестанти, переконані, що на їх чекає не чарівне Ельдорадо, а тяжка праця в незнайомих землях. Показовим є запис у щоденнику одного із засновників Вірджинії Дж. Сміта: “Нічого не можна тут чекати крім того, що можна здобути за допомогою праці”.
Хоча американській цивілізації притаманний релігійний плюралізм, що свідчить про особливу цінність свободи вибору в усьому, у тому числі й у віросповіданні, протестантизм є визначальним фактором у формуванні її специфіки. Навіть у перше десятиріччя XXI ст. протестанти різних напрямів становили 61 % Населення США, а на початку її історії – 99 %. На підгрунті протестантизму формувався етос праці, що не могло не вплинути на прискорене складання капіталізму; політична культура, стрижньовим елементом якої став юридичний лібералізм; моральні засади, у яких цінувалася сила характеру. Упродовж двох століть, аж до другої половини XX ст. панувала традиційна протестантська мораль, найважливішими настановами якої були:
O шанування сім’ї, яку очолював чоловік-годувальник і яка виключала жінку зі сфери суспільної праці;
O норми особистої поведінки з опорою на власні сили, стриманість і самодисципліну;
O повага до економічного та політичного авторитету;
O беззастережний патріотизм;
O релігійна віра тощо.
Звичайно, останніми десятиліттями відбулися значні зміни в суспільній свідомості американців, проте протестантські підвалини міцно увійшли в ментальні структури. Це, насамперед, християнська моральна самодисципліна і визнання людських успіхів як благодатне свідчення Всевишнього.
У Сполучених Штатах Америки роль релігії дещо відрізняється від тієї, яку вона виконує деінде. Від початку історії Америки організована релігія виявилася втягненою до суспільно-політичного життя країни. Вона була активною силою, що лежала в основі більшості гуманітарних рухів. Чимало релігійних діячів брало участь в американській революції, церковні діячі перебували в перших лавах борців за скасування рабства, заборону спиртних напоїв, надання права голосу жінкам, взагалі, поширення дії закону про цивільні права. Американські церкви виявили активність у більшості масових рухів – від акцій на захист прав споживачів до виступів проти війни у В’єтнамі (1965-1973 рр.). Широких масштабів досягла благодійницька діяльність церков, які збирають і розподіляють між нужденними мільярдні пожертви. Таким чином, від початку церква давала людям перші уроки участі у громадському житті.
Разом із тим релігія в США характеризується крайньою заземленістю. Працелюбність й успіх у бізнесі у протестантизмі вважаються засобами служіння Богу, успіх чи невдача в економічній діяльності розглядаються як ключ до розуміння духовного стану людини. Незабаром розвиток цієї настанови призвів до того, що різниця між служінням Богу та служінням самому собі поступово зникла. Матеріальний достаток трактується як схвалення Богом, як нагорода за працелюбність і мирські чесноти. Поступово сама релігійна дисципліна стала розглядатися як засіб досягнення успіху в мирських справах, й особливо в економічній діяльності. Відбулося одухотворення матеріального успіху та його найбільш наочного вираження – грошей. На підтвердження цьому можна згадати, що на доларах написано “In God we trust” (“У Бога ми віримо”). Прагматизм американців виразився в тому, що вони поставили Бога на службу досягненню своїх земних цілей. Починаючи з XIX ст., протестантська церква включилася до справи прославляння бізнесу, виступаючи із проповіддю “Євангелія бізнесу”. Дехто навіть розглядає гроші як символ самого Бога. Таким чином, релігія в США набула прагматичного характеру: вона стала гарантією морального та матеріального успіху. Слід зазначити, що серед провідних рис північноамериканської цивілізації – прагматизм і націленість на успіх. Причому американці пішли далі: вони не дозволяють церкві накладати на них тягар, який важко нести, тому обмежуються, головним чином, формальним виконанням віри.
Релігійність перших переселенців характеризувалася більшою суворістю, оскільки серед них нараховувалося багато пуритан. Атмосфера їх перших поселень була далеко не життєрадісною: суворі люди мовчки і безупинно очищали лани, будували шляхи, без радості і пісень зустрічали народження дітей, без пишних промов проводжали небіжчиків. У цьому середовищі формувалися принципи життєвої моралі – респектабельність, ощадливість, самообмеження, аскетизм, відданість професії як своєму покликанню. Проте повітря свободи від феодальних пут Європи здійснило свій вплив. У найкращих своїх проявах пуританізм служив обгрунтуванню винахідливості, активності, спрямованості в майбутнє. Окремий індивід почав розглядатися як самостійна економічна одиниця, власність – як природне право людини. Центральним інститутом економічної системи стає ринок, а її головними принципами – індивідуалізм, вільна конкуренція та вільне підприємництво. На провідну рису американського національного характеру перетворюється прагматизм. За визначенням відомого німецького соціолога К. Зігфріда, різниця між американською та європейською цивілізаціями полягає в тому, що першу робив homo faber – людина-творець, а іншу – homo sapiens – людина-мислитель. В Америці велике виробництво втягує індивідуум повністю, у Європі людина розглядається не тільки як засіб виробництва і прогресу, але і як незалежний дух, і як самоціль. Американський національний характер суперечливий, поєднує індивідуалізм й ідеалізм із конформізмом і грубим матеріалізмом; поряд з ідеєю рівності, дотриманням законів і моралізмом співіснують насильство, корупція й інші соціальні вади. Річ у тім, що людині було несила самотужки освоювати простір, технології і комунікації без контактів з іншими людьми. Весь процес історичного становлення північноамериканської цивілізації так чи інакше поєднував високу міру індивідуалізації людини з високою мірою ії соціалізації в малій групі – у парафії, у локальній спільноті, на виробництві, у широкому контексті громадянського суспільства. Наявний безперервний конфлікт цих двох взаємодоповнюючих ліній американського цивілізаційного розвитку – індивідуалізму і жорстких систем соціалізації-часто супроводжувався багатьма індивідуальними і груповими зривами, ексцесами, насильством, неврозами. З іншого боку, слід мати на увазі те, що люди шанували особливий юридичний етос й особливі процедури правової регуляції конфліктів. Однак разом із тим індивід завжди мав право кинути виклик усьому світу (дуже популярним в Америці є слово “challenge” – “виклик”) і перемогти. Як у свій час була переможена колоніальна влада метрополії.
Мешканці американських колоній ще у середині XVIII ст. вважали себе відданими патріотами Британської імперії. Вони спілкувалися англійською мовою, сповідували європейські традиції та звичаї, були прихильні до британських літератури, мистецтва, архітектури. Велике значення мали військово-політичні й економічні узи. За англійським урядом зберігався контроль за політичним й економічним життям колоній. Прийняті в Англії наприкінці XVII – у першій половиш ХУІІІ ст. закони утискали економічні інтереси американських колоній і перетворювали їх на сировинний додаток метрополії та ринок збуту готової продукції. Дискримінаційна політика метрополії перешкоджала розвитку американської промисловості і сільського господарства. Наприклад, заборонялося поселення на захід від Аппалачів і встановлювалися норми оподаткування колоній. Серед колоністів зростало невдоволення. Це й зрозуміло, адже до Нового світу їхали найбільш активні, енергійні, волелюбні люди. Перед останньою третиною XVIII ст. склалися певні суттєві фактори, що зумовили формування американської нації зі специфічною національною свідомістю. Ними були:
O спільність економічних інтересів, що протистояли економічним інтересам Британської імперії;
O спільність території, де вони спільно мешкали впродовж тривалого часу;
O спільність мови;
O певні соціально-психологічні та духовні елементи. Зміцнювалася ідея виборювання незалежності від британського диктату.
Активними прибічниками і пропагандистами ідей американської незалежності були Б. Франклін, Т. Джефферсон, Т. Пейн. У вересні 1774 р. почав свою роботу І Континентальний конгрес. Він виробив Декларацію прав, що містила заяву про права американських колоній на “життя, свободу і власність”. 19 квітня 1775 р. почалася війна за незалежність. Командувачем американськими військами став генерал Дж. Вашингтон. У травні 1776 р. П Континентальний конгрес ухвалив рішення про необхідність відокремлення колоній від Великої Британії і перетворення їх на незалежні республіки. 4 липня 1776 р. конгрес прийняв Декларацію про незалежність – основний документ американської революції (це була перша буржуазно-демократична революція в історії Америки). 13 колишніх англійських колоній об’єдналися і створили самостійну державу – Сполучені Штати Америки. Саме в той час з’явився сучасний прапор США, де 7 червоних і 6 білих смуг означають 13 штатів, які увійшли до складу єдиної держави. У лівому верхньому куті розташований синій прямокутник з білими зірками, кількість яких відповідає кількості штатів, що входять до федерації. На першому офіційному державному прапорі, прийнятому в 1777 p., нараховувалося 13 зірок. У наш час – 50. У 1777 р. були ухвалені Статті Конфедерації – тимчасова конституція країни. Останні бої Війни за незалежність мали місце восени 1782 р. Того ж року у Парижі було укладено мирний договір, за яким Велика Британія визнавала незалежність США. 4 липня 1788 р. набрала чинності Конституція США. Першим президентом став Дж. Вашингтон (1789- 1797 pp.). У 1791 p. були прийняті перші 10 поправок до Конституції (Білль про права), що проголосили основні демократичні свободи, проте тоді її положення не поширювалися на жінок, чорношкірих рабів й індіанців.
Фактично до кінця XIX ст. в економічному житті США домінуюче становище займало сільське господарство. Головною дійовою особою був фермер, який уважався втіленням простої, чесної, незалежної, здорової, щасливої людини. Фермер позиціонувався носієм чесності та щирості, недосяжних “зіпсованим мешканцям міст”. Проте поступово дедалі більших темпів і масштабів набував промисловий розвиток, що призвело до економічної революції. Ті характер визначався такими факторами:
O наявність величезних природних багатств;
O ранній початок промислового розвитку;
O панування ідеї “рівних можливостей для всіх”, що сприяло припливу робочої сили з-за кордону;
O використання результатів та досвіду технічного розвитку Європи, а також частини капіталів Старого світу;
O можливість заробляти більше, ніж у Європі;
O ставка на раціоналізм науки та швидке впровадження її винаходів у виробництво;
O розвиток зовнішньоторговельних зв’язків.
Усе це також сприяло зміцненню позицій капіталізму в країні. Разом із тим неосяжні простори і природні багатства в поєднанні із духом свободи привели до формування “ковбойської економіки” – безоглядної експлуатації природних ресурсів, що мало велику шкоду для довкілля. Вирубування лісів, варварське використання земель, на яких рік у рік вирощувалася одна і та сама культура, насамперед бавовник і тютюн, призводило до ерозії грунтів, буревіїв, торнадо, псування водних артерій тощо. Зростання промисловості також посилювало екологічні проблеми. У наш час навантаження, яке здійснює кожен новонароджений американець, у сім разів перевищує аналогічний показник італійця і в тисячу разів – ефіопа. Будучи найголовнішим забруднювачем довкілля, США не приєднуються до міжнародних угод щодо його охорони, зокрема до Кіотського протоколу 1997 р. про зменшення викидів парникових газів в атмосферу. Щодо вичерпання природних ресурсів, то ця проблема турбує США, які стали поміркованішими у використанні власних запасів і намагаються встановити контроль над чужими. Відомо, що сучасна міжнародна політика зумовлюється насамперед фактором паливно-енергетичним. Якщо піти далі, то виникає питання про кризу домінуючого цивілізаційного архетипу на основі надлишкового споживання і моральне старіння політичної філософії та практики, які не здатні забезпечити розвиток без руйнівних впливів на планетарну природну систему.
У XVIII – першій половині XIX ст. йшов процес екстенсивного розвитку плантаційного сільського господарства південної й активної колонізації західної частин континенту. Політичні інтереси промислової Півночі, що розвивалася капіталістичним шляхом, і сільського рабовласницького Півдня, який зберігав феодальні відносини, часто призводили до зіткнень. Утворилися партії, орієнтовані на інтереси різних географічних регіонів і верств населення. Дж. Вашингтон, який завершив своє президентство в 1797 р., у прощальному посланні до нації застеріг співвітчизників від небезпечних партійних чвар і від “постійних союзів, тісних контактів із будь-якою частиною закордонного світу”. Це було проявом наступного тривалого Ізоляціонізму Америки, тобто небажання втручатися в міжнародну політику, у якій активну роль тоді відігравала Європа. Другий президент Дж. Адамс (1797-1801 pp.) сприяв прийняттю законів, спрямованих як проти зовнішніх ворогів, так і проти політичної опозиції всередині країни. Після обрання президентом Т. Джефферсона (1801-1809 pp.) почався перегляд основних напрямів зовнішньої та внутрішньої політики. У 1803 р. США придбали французьку Луїзіану загальною площею понад 2,6 млн кв. км, внаслідок чого американська територія збільшилася майже вдвічі. У тому ж році у Європі почалася 12-річна англо-французька війна. Ворожнеча між європейськими державами поширилася І на їхні американські володіння і позначилася на зовнішній торгівлі та судноплавстві США. Обсяг американського експорту скоротився у п’ять разів. У США збільшувався обсяг нереалізованих продовольчих і промислових товарів, зростали безробіття І кількість банкрутств. Виникла небезпека розколу країни.
Адміністрація наступного президента Дж. Медисона (1809-1817 рр.) зіштовхнулася із серйозними зовнішньополітичними, внутрішньополітичними й економічними проблемами. Зростаючі обсяги промислового виробництва, приплив переселенців з Європи вимагали розширення території СПІА. Країна розділилася на два табори. Південні і західні штати виявляли інтерес до територіальної експансії за рахунок англійської Канади й іспанської Флориди, а також за рахунок земель на Заході, які належали індіанським племенам. У червні 1812 р. розпочалася англо-американська війна. У серпні 1814 р. англійці зайняли столицю США – м. Вашингтон. До вересня 1814 р. в їх руках опинилася значна частина північного заходу США. У 1814 р. було підписано Гентський мирний договір, згідно з яким обидві сторони зберегли кордони, що існували до війни. Уряд США примусив індіанські племена поступитися значною частиною своїх земель. За договором 1819 р. Іспанія віддала США Флориду.
До кінця 1819 р. у складі США нараховувалося вже 22 штати (11 вільних і 11 рабовласницьких). У подальший період продовжувався процес капіталістичного розвитку країни, що супроводжувалося загостренням внутрішньополітичної боротьби між промисловою Північчю та рабовласницьким Півднем. У 1845 р. анексовано Техас, який став 28-м штатом. У 1846 р. США придбав у Великої Британії значну частину Орегону, а внаслідок американо-мексиканської війни 1846-1848 рр. анексував 1,36 млн кв. км мексиканської території. У1845 р. США проголосили концепцію “визначеної долі”, що виправдовувала право домінувати над будь-якою частиною Нового світу від Атлантичного до Тихого океану. До складу держави приймалися нові штати.
Це загострювало відносини між Північчю та Півднем на предмет поширення рабства на нещодавно приєднані території. У країні зростав рух за скасування рабства. Виразником інтересів політичних, економічних та соціальних сил, які виступали проти рабства, став А. Лінкольн, обрання якого президентом США в 1860 р. стало приводом для розколу країни. 20 грудня 1860р. Південна Кароліна ухвалила рішення про відокремлення від Союзу, її приклад наслідували Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджия, Луїзіана і Техас. 8 лютого 1861 р. штати, що відкололися, оголосили про створення Конфедеративних Штатів Америки. 12 квітня 1861 р. в країні розпочалася громадянська війна, яка тривала до травня 1865 р. (перший етап другої буржуазно-демократичної революції). Вона завершилася поразкою Півдня. Незадовго до її закінчення А. Лінкольна було вбито (під час відвідання театру в нього вистрілив актор Дж. Бут), Президентську посаду посів Б. Джонсон (1865-1869 рр.). При ньому поновилися права для штатів, що відкололися. Почалася Реконструкція – другий етап другої буржуазно-демократичної революції (1865- 1877 рр.), коли йшла боротьба за завершення буржуазно-демократичних перетворень у південних штатах. Вона не могла відразу стерти суперечності між Північчю та Півднем.
Громадянська війна одним зі своїх наслідків мала сприяння розвитку американської економіки. Перетворення аграрної країни на індустріально розвинену державу особливо виявлялося в північно-східних і західних регіонах країни. Зростали міста, створювалися фабрики і заводи, закладалися копальні з видобування золота, срібла і залізної руди. Будувалися трансконтинентальні залізниці. Почали складатися і набувати економічної могутності, а потім і політичного впливу великі виробничі об’єднання в галузі металургійної, нафтової, хімічної, харчової і текстильної промисловості, а також у сферах транспорту і зв’язку. Швидкий розвиток промисловості і сільського господарства супроводжувався зростанням концентрації промисловості і централізації фінансового капіталу. Великий монополістичний капітал США вийшов на позиції лідера як у національному, так і в міжнародному масштабі. Так ознаменувалося настання ери державно-монополістичного капіталізму в країні й епохи імперіалізму у світи
Уже в 1895 р. Сполучені Штати Америки вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва. Вартість промислової продукції держави на той рік складала 9 млрд 498 млн дол., тоді як Великої Британії – 4 млрд 263 млн дол., Німеччини – 3 млрд 357 млн дол., Франції – 2 млрд 900 млн дол. Отже, уже наприкінці XIX ст. за обсягами промислового виробництва США посідали домінуюче місце у світі1. Зрозуміло, що економічне посилення підштовхувало США до вступу в боротьбу за переділ світу.
У 1898 р. внаслідок іспано-американської війни США відвоювали в Іспанії острови Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни. У цей же час сферою інтересів США стає Латинська Америка. Президент Рузвельт (1901-1909 рр.) проголосив політику “великого кийка” і визначив обов’язок США – виконання ролі міжнародного поліцейського на всій території Центральної та Південної Америки.
Після початку Першої світової війни адміністрація президента В. Вільсона (1913-1921 рр.) проголосила нейтралітет, а американський капітал узяв на себе роль постачальника і кредитора країн Антанти. 6 квітня 1917 р. США вступили у війну на боці Антанти, хоча у військових діях американські збройні сили участі майже не брали. Вони змогли зміцнити свій вплив на Тихому океані, військові поставки принесли величезний прибуток американським підприємцям, посилилася роль країни у світовому господарстві. Сполучені Штати перетворилися на кредитора багатьох країн. У червні 1919 р. у Версалі було підписано мирний договір, що поклав край війні. У підготовці цього документа та його складової – Статуту Ліги Націй – брав активну участь американський президент В. Вільсон. Хоча самі Штати до цієї організації не увійшли. У 1921-1922 рр. відбулася Вашингтонська конференція, результатом якої стала Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин. Вона охоплювала увесь світ і будувалася насамперед на інтересах країн-переможниць, утискаючи інтереси переможених, а також новоутворених держав. її суперечливість і нестабільність стали однією з причин, що призвели до Другої світової війни.
Історія США знає два тяжких періоди. Перший – громадянська війна між Північчю та Півднем, коли загинуло 618 тис. осіб, тобто 2 % тодішнього населення (загальні втрати США у Другій світовій війні становили 450 тис). А другий розпочався 25 жовтня 1929р., у чергову “чорну п’ятницю” – так збіглося, щодо того два рази жорсткі фінансові кризи в цій країні розпочиналися саме у п’ятницю – 24 вересня 1869 р. і 19 вересня 1873 р. Проте 25 жовтня 1929 р. стало початком світової економічної кризи 1929 р., що тривала до 1933 р. Відтоді “чорна п’ятниця” започаткувала традицію називати “чорним” днем тижня той день, коли в тій або іншій країні починається фінансова криза.
У ту ж п’ятницю відбулося катастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищеною біржовими спекулянтами, що й викликало паніку на нью-йоркській біржі. Сума збитків складала 15 млрд дол. “Чорна п’ятниця” поклала край фінансовому й економічному піднесенню 1920-х рр. Розпочалася грандіозна криза, що охопила не тільки США. а й усі розвинені країни світу. Головна причина випливала з невідповідності величезного зростання виробничих потужностей купівельній спроможності населення. Надто багато коштів у попередні роки спрямовувалося на розширення виробництва, і надто повільно зростала заробітна плата. Це була типова криза перевиробництва. Хоча банки й намагалися запобігти коливанням біржового курсу шляхом випуску додаткової кількості акцій, однак це не відвернуло обвалу. У жодній країні тодішня криза не виявилася такою руйнівною, як в Америці. Обсяг промислового виробництва за період з 1929 р. до липня 1932 р. скоротився в 2 рази. Зазнали краху 135 тис. компаній, 900 тис. фермерських господарств, майже б тис. банків. У 47 із 48 штатів, що тоді існували, повністю припинилися ділові операції, закрилися банки. Загальне падіння економіки повернуло Сполучені Штати на рівень 1905 р. У значної частини населення виникли проблеми життєзабезпечення, оскільки кожен третій працездатний американець втратив засоби до існування. Заговорили про нову громадянську війну, революцію, розвал країни.
Адміністрація президента Г. Гувера (1929-1933 рр.) не спромоглася подолати кризу та ЇЇ наслідки. На виборах 1932 р. перемогу над республіканцями одержала Демократична партія та її кандидат Ф. Рузвельт – каліка, прикутий до інвалідного візка. Проте він виявився здатним витягти свою країну із жахливої кризи і зробив не тільки це. Його президентство тривало 12 років (1933-1945 рр. – єдиний американський президент, який обирався на цю посаду 4 рази) й ознаменувалося великими історичними трансформаціями. Йому належать такі слова: “Історія людства розвивається за містичними циклами. Одним поколінням багато дається, з інших багато вимагається, нинішнє покоління американців зустрічається з долею”. Для подолання кризи
Ф. Рузвельт разом із групою вчених-інтелектуалів – “мозковим трестом” – запропонували програму, що увійшла в історію під назвою “новий курс”. Вони розуміли, що однією з важливих причин кризи стало ще зазначене К. Марксом протиріччя між капіталом і робітниками: адже працювали всі, а основний прибуток одержував приватний власник. Хоча американська економіка мала стрімкий розвиток у перші десятиріччя XX ст., проте це не вплинуло на поліпшення життя переважної більшості населення. Постала необхідність перебудовувати механізм виробництва і розподілу національного багатства США на користь тих, хто в іншому випадку міг стати могильщиком капіталізму. Такий підхід сприяв розв’язанню відразу кількох проблем. У соціальному аспекті це дозволяло зменшити класову нерівність у суспільстві, збільшити зарплати і гарантії для людей праці; в економічному – збільшити споживання товарів на внутрішньому ринку і в такий спосіб змусити економіку працювати; у політичному – забезпечити національну єдність країни. Попри всю складність ситуації Ф. Рузвельт залишився прихильником демократичного розвитку. Хоча він і виступав за сильну президентську владу, проте заперечував тоталітаризм – шлях виходу із кризи, обраний на той час Німеччиною і Радянським Союзом (СРСР не зазнав негараздів світової економічної кризи, проте в нього була своя).
Сенс політики Ф. Рузвельта полягав у переході від безмежного лібералізму, що заперечував будь-які рамки конкуренції, до посилення державного регулювання економіки у поєднанні із проведенням реформ у соціальній сфері. Головною вважалася боротьба з усевладдям монополій (тоді вся Америка належала 200 корпораціям), які сконцентрували у своїх руках понад половину національного багатства і встановили непомірно високі ціни на товари та послуги. Цінова політика монополій призвела до кризи надвиробництва, зупинок підприємств, безробіття. Були ухвалені закони, які суттєво обмежували прибутки монополістів, зокрема до 80 % відрахувань корпоративних прибутків спрямовувалося на зарплати та податки. Було ухвалено низку заходів зі стабілізації фінансової системи, наведення ладу в банківській сфері. У промисловість і сільське господарство впроваджувалися принципи планової економіки: планування виробництва відповідно до потреб ринку виявилося ефективним засобом подолання кризи, а також усунуло нечесну конкуренцію. Держава часів Ф. Рузвельта стала своєрідним гарантом чесних правил гри в економіці і захисту прав людей. Вважається, що успіх “нового курсу” забезпечувався розумінням проблем простих американців. Кредо Ф. Рузвельта – турбота про “забуту людину”. Були здійснені заходи з підтримки безробітних, реорганізовувалося приватне підприємництво (скорочено робочий день, підвищено зарплати, обмежено конкуренцію), здійснювалися програми створення нових робочих місць, встановлювалася компенсація фермерам за зменшення виробництва сільськогосподарської продукції тощо. Дії, започатковані урядом Ф. Рузвельта, одержали розвиток у майбутньому, коли розвинені країни Заходу прийняли модель соціально орієнтованої держави (welfare state). Президент постійно пояснював сутність здійснюваних заходів, виступаючи по радіо, надихаючи своїх співвітчизників на подолання складнощів. Саме в цей найтяжчий час народилася “американська мрія” – упевненість, що шляхом наполегливої праці можна здійснити будь-який задум1. Провідним став тип “self-made man” – “людини, що створила себе сама”, яка поєднує у своїй життєвій практиці силу релігійного самоусвідомлення з відносно високим рівнем життєвого успіху і зовнішнього визнання. Іншим важливим соціально-психологічним зрушенням у масовій свідомості виявилося те, що американці стали набагато швидше пристосовуватися як до вимог технічного прогресу, так і до змін ситуації на ринку праці. Отже, важливу роль відіграло прагнення більшості населення подолати складнощі, попри досить поширене переконання: США вийшли з кризи завдяки тому, що нажилися на Другій світовій війні. Насправді ж Велику депресію було подолано до 1939 р.
До Другої світової війни США утримувалися від прямої участі в європейських справах. Проте після її початку у вересні 1939р. стали надавати дедалі більшу підтримку жертвам агресії з боку гітлерівської Німеччини. У березні 1941р. ухвалюється закон про ленд-ліз, який передбачав надання їм допомоги зброєю і стратегічною сировиною. Після нападу Німеччини на СРСР дія цього закону поширюється і на Радянський Союз. Ф. Рузвельт уважав, що країна завжди має бути готовою до війни, але, по можливості, не брати в ній участь. Сполучені Штати вступили у Другу світову війну після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор 7 грудня 1941 р. Під час війни США увійшли до антигітлерівської коаліції разом із Великою Британією та Радянським Союзом. Основні військові дії за участю Сполучених Штатів та Британії розгорталися в Північній Африці, Італії та на о-ві Сицилія, а другий фронт проти Німеччини був відкритий у Нормандії (Франція) лише в червні 1944 р.
У квітні 1945 р. Ф. Рузвельт помер. І президентську посаду зайняв Г. Трумен (1945-1953 рр.), який переглянув курс на подальше співробітництво із СРСР. Під час останньої зустрічі “великої трійки” у Потсдамі виявилися розбіжності між СРСР та США з низки аспектів повоєнної політики. Боротьба за світове лідерства між Америкою та Росію увійшла в нову фазу. Атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі в серпні 1945 р. продемонстрували намір США скористатися монополією на ядерну зброю, хоча пізніше вони до цього не вдавалися. І ядерна зброя не завадила масштабному поширенню впливу СРСР на повоєнний світ, зокрема створенню світової соціалістичної системи. Почалася доба холодної війни і гонки озброєнь. Здійснюючи курс “стримування СРСР”, США уклали протягом 1945-1949 рр. двосторонні оборонні пакти із 42 державами. Післявоєнним зовнішньополітичним інтересам США відповідали проголошені адміністрацією план Маршалла (5 червня 1947 р.), доктрина Трумена (теж 1947 р., надання допомоги Греції та Туреччині з метою недопущення перемоги там лівих сил і посилення впливу Радянського Союзу). За ініціативи США у квітні 1949 р. було підписано Північноатлантичний пакт, що передбачав створення НАТО. У 1950 р. розпочалася війна в Кореї, де по різні боки фронту брали активну участь збройні сили США і КНР. Війна закінчилася в 1953 р. – Корея досі розділена навпіл.
За роки Другої світової війни Америка дуже посилилася в економічному та військовому аспектах. Після її закінчення вартість промислової продукції США становила 2/3 вартості промислової продукції всіх капіталістичних країн. На той час США зосередили 73 % світового золотого запасу. За роки війни чистий прибуток американських монополій склав 87 млрд дол. Збройні сили США в 1945 р. нараховували 12 млн осіб, розміщених на 2300 військових базах по всьому світу. Сформувався потужний військово-промисловий комплекс.
У внутрішній політиці головною проблемою вважалося повернення до мирного життя. Було здійснено конверсію воєнної промисловості, тобто переведення її на виробництво мирної продукції. Щоб уникнути соціальних потрясінь при демобілізації з армії, було видано спеціальний закон, названий Солдатським біллем про права. Він надавав демобілізованим пільги в одержанні освіти, кредиту на житло і при відкритті свого бізнесу. У 1948 р. Г. Трумен висунув програму “Справедливого курсу”. Вона передбачала;
O підвищення мінімуму заробітної плати до 75 центів за годину (у 2009 р. – 7,25 дол.);
O розширення системи соціального забезпечення;
O запровадження медичного страхування;
O будівництво дешевого житла за рахунок федеральних коштів для сімей з низькими прибутками;
O забезпечення сталого прибутку фермерів;
O обмеження расової дискримінації тощо.
Не всі окреслені заходи були втілені у життя. Однак прогрес у соціальній сфері став помітним. У повоєнний період в економічній та соціальній сферах тривали реформи, розпочаті програмою “Нового курсу” президента Ф. Рузвельта ще до війни.
Політичне життя США у другій половині XX – початку XXI ст. характеризувалося такими рисами:
O наявність двопартійної системи управління (партії демократична і республіканська);
O боротьба національних меншин (негри, індіанці та ін.) за громадянську рівноправність;
O рецидиви внутрішньополітичного
(2 votes, average: 2,50 out of 5)