Всесвітня історія – Гончар Б. М. – Стародавній Вавилон
На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію – долину між Тигром і Євфратом – увійшли племена амореїв і заснували тут свою державу зі столицею у Вавилоні. Розташований на перехресті прадавніх караванних шляхів, він швидко збагачувався. Особливо Вавилон піднісся у XVIII ст. до н. е. за царя Хаммурапі (1792- 1750 до н. е.).
Хаммурапі скористався занепадом низки міст-держав (Іссен, Ларса) і добровільно погодився бути васалом аморейської держави. За її підтримки Хаммурапі завоював сусідні міста-держави. Для місцевих селян він спорудив канал, що дало змогу значно розширити площу оброблюваних земель і посилило авторитет царя. Він зміцнив північні кордони країни, а коли помер могутній ассирійський цар Шамші-Адад І, вигнав із сусідньої держави Марі ассирійський гарнізон і посадив там свого намісника.
Поступово Хаммурапі завоював сусідні князівства і контролював величезну територію з важливими торговельними шляхами.
Так виникла перша централізована держава в історії Месопотамії.
Наступникам Хаммурапі довелося вести запеклу боротьбу з племенами каситів, шумерів, які прагнули відродити свою державність, а також із хетами. Вавилон завоювали касити, що заснували II Вавилонську династію. Каситські племена вели напівкочовий спосіб життя і значно поступалися вавилонцям за рівнем розвитку. Верхівка цих племен з часом злилася з вавилонською знаттю.
У середині II тис. до н. е. частішими стали воєнні конфлікти Вавилону з Ассирією. Вавилон користувався допомогою хетів, але у ХП ст. до н. е. їх держава загинула. Одночасно зі Сходу спустошливий набіг здійснили еламці. Каситська династія занепала.
Засновником нової династії в ХП ст. до н. е. став Навуходоносор, який подолав і вигнав каситів, завдав воєнної поразки Ассирії, проте відродити колишню могутність Вавилону не зміг. Занепад Вавилону тривав до VII ст. до н. е., доки на його руїнах не виникло нове царство.
У господарстві Стародавнього Вавилону існувала й ефективно використовувалася іригаційна система, що була “економічним нервом” країни, про яку піклувалися не лише спеціальні чиновники, а й кожний громадянин. Високий рівень землеробства сприяв успішному розвитку тваринництва.
Значно розвинулось ремісниче виробництво: будівельна справа і гончарство, виробництво цегли, ковальство, суднобудування. Вавилон вів активну зовнішню торгівлю, купуючи метали, деревину, натомість продаючи вовну, фініки та зерно. Значного розвитку набуло лихварство, причому найбільшими кредиторами були храми. Позика надавалася під заставу майна чи майбутнього врожаю, бо кредитори були позбавлені можливості обертати боржників у рабство.
Про суспільні відносини в країні свідчать так звані “Закони Хаммурапі”, що є упорядкованою збіркою звичаєвого права. “Закони” захищали приватну власність, юридично оформлювали використання найманої праці. Ці закони були згруповані у відповідні блоки: охорона державної та приватної власності, одержаного від царя майна, операції з нерухомим майном, торговельні відносини, норми сімейного і цивільного права.
Читаючи “Закони”, ми дізнаємося, що важливу роль у громадському житті відігравала община, у певній залежності від якої перебували навіть землевласники. Значного розвитку у державі набувала оренда землі, маєтків, худоби, що також було відображено у “Законах”.
“Закони Хаммурапі” поділяли вавилонське суспільство на мужів, покірних та рабів, хоча соціальна структура суспільства була складнішою. Лише мужі вважалися повноправними членами сільської чи міської общини, власниками певної частки общинної землі. Покірні – пауперизовані селяни та представники інших соціальних груп, які за наявності грошей могли купувати землю.
Багато уваги у “Законах” приділялося відносинам між рабом та його власником. Використання рабської праці вважалося особистою справою рабовласників, які могли також звільняти рабів.
Держава дбала про військо, тому надавала привілеї воїнам. У “Законах” є статті, що забороняють забирати у воїнів майно за борги, продавати їх у рабство. Майно воїна міг успадкувати старший син або частину – вдова. Держава викуповувала своїх воїнів з полону, проте коли воїн не з’являвся своєчасно до війська чи посилав замість себе найманця-непрофесіонала, його суворо карали.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)