Всесвітня історія – Гончар Б. М. – Розквіт Македонії та її гегемонія в Греції
У політичній долі Балканської Греції в V-IV ст. до н. е. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. е. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грецьких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористався скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і домігся від грецьких колоній визнання своїх територіальних претензій.
Значну роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до и. е.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу карбувати золоту монету.
Особливу увагу Філіпп П приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ – важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало маневреність і полегшувало перешикування під час бою. До основного строю фаланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні завдання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці. Македонська армія стала однією з най могутніших армій того часу.
Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.
У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.
Фракійці – індоєвропейці, корінні мешканці Волконського півострова. ЗII тис. до н. е. населяли береги Нижнього Дунаю до Егейського та Чорного морів. Уперше згадуються в Іліаді та деяких грецьких міфах. УІ тис. до н. е. відомі назви багатьох фракійських племен. Основою господарства були землеробство, скотарство та гірнича справа. У V-IV ст. до н. е. утворилася держава. Фракія підтримувала тісні відносини зі Скіфією, Афінами, Македонією. З 342р. у Фракії володарював Філіпп, а потім Александр Македонські. УIII ст до н. е. кілька десятиліть Фракією панували кельти. Влада фракійців на роздроблених територіях північного сходу півострова тривала до 45 р., коли римляни включили провінцію Фракія до складу імперії. Від 284 р. фракійські землі опинилися під владою Константинополя, входили до складу Східної Римської імперії, зазнали спустошливих набігів готів, гунів та аварів.
У середині IV ст. до н. е. полісні відносини увійшли в кризову стадію, розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона. Філіпп II став на бік захисників загальногрецької святині Аполлона, ввів свою армію у Фессалію і розбив армію фокідян, які захопили храм і його багатства.
Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.
Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах. Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували македонців. Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика визнала владу македонського царя.
Афіни примирилися з втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній Фракії і 346 р. до н. е. підписали мир з Філіппом II. Скориставшись виходом Афін із війни, македонці взяли під контроль важливий Фермопільський прохід, стали членом союзу грецьких полісів – охоронців храму Аполлона і тим самим здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції. Тепер Філіпп II вважав реальним встановлення панування Македонії над всією Грецією. У грецьких містах сформувалися промакедонські й антимакедонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником промакедонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ. Він вважав, що в умовах політичного хаосу і відсутності безпеки об’єднання Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян проти персів створить сприятливі умови для вирішення всіх проблем життя грецького світу. Промакедонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи сприятливі для Філіппа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.
Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких прошарків афінського громадянства, побоюючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа П. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантій, Родос; були ізольовані лідери промакедонської групи.
Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіппу П реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об’єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. е. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився молодий Александр – син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.
До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтримку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.
За ініціативою царя було скликано загальногрецький конгрес, який юридично закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни наявного політичного ладу тощо.
На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність – об’єднана під македонським пануванням Греція.
Одним із важливих рішень конгресу було оголошення війни Перській імперії. Після загибелі царя Філіппа II його наступник
– син Александр – продовжив політику свого батька. З цим ім’ям пов’язаний початок нового періоду грецької історії – епохи еллінізму.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)