Всесвітня історія – Гончар Б. М. – Перебіг подій другої світової війни у 1941-1942 рр

Переконаність радянського керівництва у непорушності німецько-радянської дружби дуже дорого обійшлася СРСР. І хоча до війни інтенсивно готувалися обидві сторони, ініціатива залишилася за Німеччиною. Народи Радянського Союзу були дезінформовані заявами, в яких спростовувалися чутки про очікувану війну між СРСР і Німеччиною.

Вранці 22 червня 1941 р. тисячі гармат німецького вермахту звалили тонни смертоносного матеріалу на прикордонні застави, штаби, вузли зв’язку, аеродроми і райони розташування частин Червоної армії. На величезному фронті від Балтики до Чорного моря на схід розпочався наступ підготовлених, технічно озброєних військ.

Друга світова війна вступила в новий період. Практично за два тижні нацистські війська просунулися на північно-західному напрямку на 500 км, на західному – на 600 км, на південно-західному – на 350 км. За три тижні війни радянські війська втратили близько 1 млн солдат і офіцерів, 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків, 20 тис. гармат і мінометів.

Правлячі кола Англії та США розуміли, що після розгрому СРСР Німеччина зможе завдати удар і по їхніх країнах. 22 червня 1941 р. прем’єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль, а 24 червня президент США Франклін Рузвельт проголосили про рішучість своїх країн підтримати Радянський Союз у його війні проти Німеччини. 12 липня між Москвою і Лондоном була підписана угода про спільні дії у війні проти Німеччини. Водночас були підписані угоди радянського уряду з емігрантськими урядами Польщі і Чехословаччини, відновлені дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Бельгії та Норвегії.

2 серпня 1941 р. уряд США офіційно оголосив про економічну допомогу СРСР. Це започаткувало створення антигітлерівської коаліції. На початку серпня 1941 р. була підписана англо-амери-канська “Атлантична хартія”, що визначила умови і цілі війни з нацистською Німеччиною. СРСР приєднався до хартії.

Антигітлерівська коаліція – військово-політичний союз держав, які у 1941-1945рр. боролися з фашистською Німеччиною та її союзниками. Після нападу Німеччини на СРСР лідери Великої Британії та США заявили про необхідність об’єднання всіх сил, які протистоять гітлеризму. 12 липня 1941 р. у Москві було підписано угоду між СРСР і Великою Британією про спільні дії у війні з Німеччиною, що й започаткувало створення антигітлерівської коаліції. 2 серпня 1941 р. уряд США зробив офіційну заяву про надання економічної допомоги СРСР у боротьбі з Німеччиною. 9-14 серпня 1941 р. на острові Ньюфаундленд поблизу Атлантичного узбережжя Канади відбулася зустріч Черчілля і Рузвельта. Глави урядів Великої Британії та США підписали декларацію про цілі війни (“Атлантична хартія”), яка стала одним із програмних документів антигітлерівської коаліції. 24 вересня того самого року на Лондонській міжсоюзницькій конференції цей документ також підписали представники Бельгії, Греції, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, СРСР, Чехословаччини, Югославії, руху “Вільна Франція”. 29 вересня – 1 жовтня 1941 р. у Москві відбулася тристороння (СРСР, США, Велика Британія) міжсоюзницька конференція, присвячена питанню військово-економічної взаємодопомоги. Важливим етапом на шляху створення антигітлерівської коаліції стала Вашингтонська конференція (22 грудня 1941 р. – 14 січня 1942р.). На цій конференції 1 січня 1942р. представники 26 держав, що виявили готовність боротися проти держав агресорів, підписали Декларацію Об’єднаних Націй. Союзники зобов’язувалися використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси в боротьбі з Німеччиною та її союзниками і не підписувати з ними сепаратного миру. Важливими документами, які зміцнювали антигітлерівську коаліцію, були англорадянський договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників в Європі і про співробітництво й взаємодопомогу після війни від 26 травня 1942р., а також американорадянська угода про принципи взаємної допомоги у веденні війни проти агресії від 11 червня 1942р. Ці два договори остаточно оформили створення антигітлерівської коаліції. Наприкінці війни до Коаліції входили понад 50 держав. Вирішальна роль у розгромі держав-агресорів належала лідерам антигітлерівської коаліції – СРСР, США, Великій Британії. Вагомий внесок у перемогу зробили також Франція, Канада, Китай, Югославія, Польща та ін.

Восени 1941р. відбулася конференція представників СРСР, США і Англії, на якій вирішувалися питання про військово-економічну допомогу СРСР. США поширили на Радянський Союз дію закону про ленд-ліз, надали йому значний кредит. Німецьке командування підготувало наступ на Москву, зосередивши на цьому напрямку 76 дивізій. Неймовірними зусиллями у грудні 1941 р. – на початку січня 1942 р. німці були не лише зупинені, а й відкинуті від Москви.

Влітку 1941 р. керівництво Японії визначило першорядну зовнішньополітичну мету – захоплення території Південної та Пів-денно-Східної Азії. Японський уряд почав посилено готуватися до війни зі США і Великою Британією. 26 листопада японська ескадра у складі 6 авіаносців, 2 лінкорів, 3 крейсерів і 9 міноносців вийшла з гавані на Курильських островах і на 12-й день наблизилася до Гаванських островів. Вранці 7 грудня 1941 р. понад 350 літаків японської авіаносної авіації завдали раптового удару по головній базі Тихоокеанського флоту США в Перл-Харборі на о. Оаху. Американці втратили 19 військових кораблів, 188 літаків, майже 3,5 тис. осіб, японські – 29 літаків. Ця подія призвела до початку збройних дій в Тихому океані й розгортання війни в глобальному масштабі. 8 грудня США, Велика Британія та її домініони оголосили війну Японії. 10 грудня японська авіація знищила тихоокеанську ескадру Великої Британії. У грудні 1941 – березні 1942 р. Японія окупувала Бірму, Індонезію, Малайю, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, тобто захопила колоніальні володіння США, Англії та Голландії.

11 грудня війну США оголосили Німеччина та Італія. Все це значно розширило театр воєнний дій.

У січні 1942 p. у Вашингтоні відбулася нарада представників Англії, Австралії, Бельгії, Греції, Голландії, Норвегії, СРСР, США та ін., на якій було підписано “Декларацію Об’єднаних Націй” про рішучість у співробітництві для розгрому агресорів. У травні – червні 1942 р. окремі договори про взаємну допомогу були підписані між СРСР, Англією і США.

1941 р. Радянський Союз одержав від союзників 750 літаків і 500 танків. З жовтня 1941 р. до червня 1942 р. – 4 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різних транспортних засобів, що мало суттєве значення для технічного оснащення Червоної армії.

Разом з тим гостро постало питання про відкриття другого фронту. Його відсутність дала можливість Німеччині влітку 1942 р. зосередити на радянсько-німецькому фронті 178 дивізій і 8 бригад; 29 дивізій та 12 бригад відправили її союзники. Німецьке командування вирішило розпочати наступ на Сталінград і Кавказ, щоб перетнути найважливіші комунікації СРСР, позбавити його хліба і нафти, забезпечити Німеччину сировиною і продовольством. Після цього передбачалося завдати нищівного удару по Москві й завершити війну. Реалізуючи цей план, німецьким військам вдалося захопити райони Дону і підгір’я Кавказу. Це був пік наступу військ гітлерівської Німеччини й її союзників на території СРСР. На півночі радянсько-німецького фронту тривала блокада Ленінграда. Радянські війська опинилися в надзвичайно складному становищі.

Значення радянсько-німецького фронту розуміли союзники СРСР, його успіхи у війні з Німеччиною, на їхню думку, визначали воєнне становище не лише в Європі. США й Англія збільшили постачання в СРСР через Мурманськ і Архангельськ, Іран і далекосхідні порти військової техніки.

Зосередивши в Швнічній Африці значні військові сили, маючи перевагу в танках, артилерії та авіації, у жовтні 1942 р. англійські війська перейшли в наступ і в битві під Ель-Аламейном здобули значну перемогу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

Всесвітня історія – Гончар Б. М. – Перебіг подій другої світової війни у 1941-1942 рр