Вікова психологія – Сергеєнкова О. П. – Теорії соціального научіння
Дайте мені дюжину здорових немовлят, і я на власний розсуд виховаю їх лікарями, адвокатами чи жебраками, незалежно від їх культурного чи біологічного походження.
Дж. Уотсон
Дослідження в області фізіології школи І. П. Павлова стали підгрунтям для формування концепції біхевіоризму. Його представники вивчали психіку через її зовнішній прояв – поведінку, а психічний розвиток зводили до Научіння як наслідку потужного впливу соціуму на індивіда. Так, за думкою засновника біхевіоризму Джона Уотсона, дитина народжується вільною від досвіду чи схильностей, і виключно батьки несуть відповідальність за те, якою вона стане. Психічний розвиток людини ототожнюється з її научінням, тобто будь-яким набуттям знань, умінь та навичок, і не тільки тих, які спеціально формуються, а й тих, що виникають стихійно. Дослідження розвитку психіки – це виявлення механізмів формування поведінки, зв’язків між стимулами і реакціями, які на них виникають.
Деталізуючи біхевіоральний підхід, Беррес Фредерік Скіннер дослідив, що людські звички розвиваються як результат унікального досвіду Оперантного научіння. Тобто, люди схильні повторювати ті дії, що призводять до приємних суб’єктивно позитивних наслідків, і уникають того, що викликало негативні результати. Наприклад, якщо маленька дівчинка отримає похвалу і цукерку від батьків за співчуття до іншої дитини, то надалі реакція співпереживання стане її звичкою. Відповідно покарання, отримане хлопчиком від дорослих за розбиту вазу, буде стримувати його від маніпуляцій з подібними речами.
Рис. 1.16 Схеми дії оперантного научіння за Б. Скіннером
Виходячи з такого погляду на психіку, біхевіористи дійшли висновку, що її розвиток залежить від соціального оточення, від умов життя, тобто стимулів, які надає середовище.
Однак інший представник теорії соціального научіння – Альберт Бандура стверджував, що нагорода і покарання недостатні для того, щоб навчити новій поведінці. Формування досвіду дитини через імітацію, наслідування, ідентифікацію – найважливіші форми научіння.
Вчений помітив, що багато способів поведінки грунтується на основі спостереження за поведінкою інших представників суспільства. Навчання дитини відбувається не шляхом спроб і помилок, а в ході спостереження, здебільшого свідомого. Бандура виокремив два види научіння:
1) чисте наслідування, характерне для раннього розвитку дітей;
2) вікарне навчання – суб’єкти усвідомлюють і очікують позитивні наслідки дій, які вони наслідують.
До схеми “стимул – реакція” Альберт Бандура включає чотири проміжні процеси для пояснення того, як наслідування призводить до формування нової реакції:
1) увага дитини до дії моделі – людини як зразка для наслідування;
2) пам’ять, яка зберігає інформацію про дії моделі;
3) наявність у дитини необхідних сенсорних можливостей і рухових навичок, які дозволяють відтворити те, що вона сприймає у моделі для наслідування;
Від грец. “вікаріос” – замісний
Діти постійно вчаться як бажаним, так і небажаним реакціям, “тримаючи очі та вуха відкритими”.
А. Бандура
4) мотивація, яка визначає бажання дитини виконати те, вона бачить у моделі для наслідування.
Дитина вже в ранньому дитинстві відчуває, що її особисте благополуччя залежить від готовності поводитися так, як від неї очікують інші, тому малюк починає усвідомлювати дії, які приносять задоволення йому та його батькам, навчається діяти “як інші”.
Когнітивний підхід до психічного розвитку
І Від латин. “когніціо” – знання
В ході адаптації людина прагне встановити рівновагу між зовнішнім середовищем і власними структурами мислення.
Ж. Піаже
Засновник когнітивного підходу Жан Піаже вважав, що основою онтогенезу психіки людини є розвиток її Інтелекту. Відповідно, етапи психічного розвитку – це етапи розвитку інтелекту. В процесі розвитку відбувається Адаптація людини до оточуючого середовища. Інтелект тому і є стрижнем розвитку психіки, бо саме розуміння забезпечує адаптацію до оточуючого світу. При цьому адаптація – не пасивний процес, а активна взаємодія індивіда з середовищем. Ця активність являє собою необхідну умову розвитку, оскільки схема оточуючого світу не дається дитині в готовому вигляді при народженні, немає її і в оточуючому світі. Схема випрацьовується лише в процесі активної взаємодії людини із середовищем, внаслідок чого встановлюється рівновага між ними.
Вивчаючи зміст інтелектуального розвитку, Ж. Піаже розглядає феномен Егоцентризму дитини, що виявляється в своєрідності дитячої логіки, безпосередності сприймання та суб’єктивності тлумачення фактів навколишньої дійсності. Інтелектуальний розвиток Ж. Піаже тлумачить як процес поступового ускладнення когнітивних структур, що відбувається через ряд послідовних стадій:
Тлумачення поняття “егоцентризм” – у словнику
Рис. 1.17. Стадії когнітивного розвитку за Піаже
Впродовж першої стадії немовля пізнає світ через власні відчуття та дії. Дитина дивиться, слухає, мацає, нюхає і пробує на смак, мне, кидає, тягне тощо. Базою для досліджень дитиною дійсності спочатку стають природжені рефлекси, на основі яких поступово формуються нові схеми пізнання світу.
Наступна стадія характеризується оволодінням мовленням дитиною, що сприяє виконанню перших розумових операцій. Ці дії однак обмежені безпосереднім досвідом дитини, тому мають локальний, конкретний і егоцентричний характер (наприклад, уявлення про переміщення сонця чи місяця слідом за дитиною).
Під час стадії конкретних операцій дитина починає використовувати в мисленні логіку, аналіз, оцінку, також з’являється та розвивається здатність класифікувати предмети, формуються уявлення про збереження кількості речовини при зміні форми. Показово, що мислені операції здійснюються дитиною на цій стадії з опорою на конкретні зовнішні дані. Егоцентризм послаблюється і поступово зникає, замінюючись зворотністю мислення – здатністю змінювати хід та зміст розміркувань.
Впродовж стадії формальних операцій усувається залежність мислення від безпосереднього досвіду індивіда, підлітки стають спроможними до оперування абстрактними поняттями, висувають гіпотези і формулюють умовисновки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)