Вікова психологія – Павелків Р. В. – Теорія научіння І. П. Павлова і Дж. Уотсона
Дослідники в європейських країнах значною мірою були зацікавлені в аналізі якісних особливостей процесу розвитку. їх цікавили стадії чи етапи розвитку поведінки в філо – і онтогенезі. Австрійський психолог К. Бюлер запропонував теорію трьох ступенів розвитку: інстинкт, дресура, інтелект. К. Бюлер пов’язував ці ступені, їх виникнення не тільки з дозріванням мозку і ускладненням відносин з навколишнім середовищем, але і з розвитком афективних процесів, з розвитком переживання задоволення, пов’язаного з дією. На його думку, перший етап – інстинкти – характеризуються тим, що насолода наступає в результаті задоволення інстинктивної потреби, тобто після виконання дії. На рівні навичок задоволення переноситься на самий процес здійснення дії. З’являється поняття: “функціональне задоволення”. Але існує ще передбачуюче задоволення, яке з’являється на етапі інтелектуального розв’язання задачі. Таким чином, перехід задоволення “з кінця на початок”, за К. Бюлером – основна рушійна сила розвитку поведінки. К. Бюлер переніс цю схему на онтогенез. Проводячи на дітях експерименти, К. Бюлер помітив подібність примітивного використання знарядь у людиноподібних мавп і дитини, і тому сам період прояву первинних форм мислення у дитини він назвав шимпанзе-подібним віком. Вивчення дитини за допомогою зоопсихологічного експерименту було важливим кроком до створення дитячої психології як науки. Незадовго до цього, В. Вундт писав, що дитяча психологія взагалі неможлива, оскільки дитині недоступне самоспостереження.
К. Бюлер ніколи не відносив себе до біогенетистів. В його працях можна знайти навіть критику біогенетичної концепції. Однак його погляди – ще глибший прояв концепції рекапітуляції, оскільки етапи розвитку дитини ототожнюються зі ступенями розвитку тварин. Л. С. Виготський вважав, що К. Бюлер намагався привести до одного знаменника факти біологічного і соціокультурного розвитку та ігнорував принципову своєрідність розвитку дитини. К. Бюлер поділяв однобічний і помилковий погляд сучасної йому дитячої психології на психічний розвиток як на єдиний і біологічний за своєю природою процес.
Дещо пізніше критичний аналіз концепції К. Бюлера дав К. Лоренц. Він указав, що уявлення К. Бюлера про надбудову в процесі філогенезу вищих ступенів поведінки над нижчими суперечать істині. На думку К. Лоренца, це три незалежні одна від одної лінії розвитку, що виникають на певному етапі тваринного царства.
Теорія научіння І. П. Павлова і Дж. Уотсона
Досить тривалу історію має підхід, пов’язаний з загальними настановами біхевіоризму. Цей напрямок в американській психології ототожнює поняття розвитку з поняттям научіння, набуттям нового досвіду. Значний вплив на розроблення цієї концепції мали ідеї І. П. Павлова. Американські психологи сприйняли в учінні І. П. Павлова ідею про те, що пристосувальна діяльність характерна для всього живого. В американську психологію увійшла сама ідея проведення строгого наукового експерименту, створеного І. П. Павловим ще при вивченні системи травлення.
Вже в перших експериментах І. П. Павлова з виведеною назовні слинною залозою була реалізована ідея зв’язку залежних і незалежних змінних, яка проходить через всі американські дослідження поведінки і її генезис не тільки у тварин, зле і в людини. Геніальність І. П. Павлова, на думку американських колег, полягала в тому, що йому вдалося показати, як прості елементи можуть бути ізольовані, підлягали аналізу і проконтрольовані в лабораторних умовах. Розробка ідей І. П. Павлова в американській психології відбувалася переважно в одному з аспектів цього простого, але все ще невичерпаного в американській психології явища – феномену умовного рефлексу.
В ранніх дослідженнях научіння на перший план вийшла ідея поєднання стимулу і реакції, умовних і безумовних стимулів. Так виникла асоціаністська концепція научіння (Дж. Уотсон, Е. Газрі). Коли увагу дослідників привернули функції безумовного стимулу у встановленні нового асоціативного стимульно-реактивного зв’язку, виникла концепція научіння, в якій головний акцент було зроблено на значенні підкріплення (Е. Торндайк і Б. Скіннер). Пошуки відповіді на запитання про те, чи залежить научіння від таких станів досліджуваного, як голод, спрага, біль, які одержали в американській психології назву драйву, привели до виникнення складніших теоретичних концепцій научіння – концепцій Н. Міллера і К. Халла. Саме тут намітився поворот від строгого поведінкового експерименту павловського типу до вивчення мотивації і пізнавального розвитку дитини.
Пізніше американські вчені звернулися до аналізу орієнтувального рефлексу як необхідної умови вироблення нового нервового зв’язку, нових поведінкових актів. У 50-х – 60-х роках значний вплив на ці дослідження мали праці радянських психологів, особливо, Є. М. Соколова і О. В. Запорожця.
У свідомості американських психологів особливим чином переломилась ще одна ідея павловського експерименту – ідея побудови нового поведінкового акту в лабораторії, на очах експериментатора. Вона вилилась в ідею “технології поведінки”, її побудови на основі позитивного підкріплення будь-якого вибраного за бажанням експериментатора поведінкового акту (Б. Скіннер). Такий механістичний підхід до поведінки повністю ігнорував необхідність орієнтування суб’єкта в умовах власної дії.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)