Вікова психологія – Павелків Р. В. – 3.7. Періодизація психічного розвитку за Д. Б. Ельконіним

Уявлення Л. С. Виготського про віковий розвиток набули подальшого розвитку в концепції Д. Б. Ельконіна. Він розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає навколишній світ – світ предметів і світ людських стосунків. Тому дитина включається у дві системи стосунків – “дитина – річ” і “дитина – дорослий”. Кожна річ має певні фізичні властивості, а також заключає в собі і суспільно вироблені способи взаємодії з нею. Тому кожна річ – суспільний предмет, діями з якими дитина повинна оволодіти. Дорослий також не тільки людина, що має певні індивідуальні властивості, але й представник певної професії, носій інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і мотивами, нормами стосунків, тобто “суспільний дорослий”. Діяльність дитини в цих двох системах є єдиним процесом, в якому і формується її особистість.

Д. Б. Ельконін розробляв періодизацію вікового розвитку на підставі основних критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Формування особистості здійснюється у ході діяльностей різного типу. Д. Б. Ельконін виокремлює дві групи видів провідної діяльності.

До першої групи належать діяльності, які орієнтують дитину на норми стосунків між людьми. Це безпосередньо емоційне спілкування немовляти, рольова гра дошкільника та інтимно-особистісне спілкування підлітка. Хоча вони значно відрізняються одна від одної за змістом і глибиною, але є діяльностями одного типу, що пов’язані переважно з системою стосунків “дитина – суспільний дорослий”, або “людина – людина”.

Другу групу складають провідні діяльності, завдяки яким засвоюються суспільно вироблені способи дій з предметами і різноманітні еталони: предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього дитинства, навчальна діяльність молодшого школяра і навчально-професійна діяльність старшокласника. Спільна ознака цих видів діяльності полягає у засвоєнні елементів людської культури, вони стосуються системи відносин “дитина – суспільний продукт”, або “людина – річ”.

У діяльностях першого типу розвивається переважно потребово-мотиваційна царина, в діяльностях другого типу формуються операційно-технічні можливості дитини, тобто інтелектуально-пізнавальна царина. Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості, але на кожному віковому етапі одержує переважний розвиток одна з них. Оскільки дитина по черзі засвоює системи стосунків “людина – людина” і “людина – річ”, відбувається закономірне чергування і царин, що найінтенсивніше розвиваються: у період немовляти розвиток мотиваційної царини випереджає розвиток царини інтелектуальної, у наступному, ранньому дитинстві мотиваційна царина відстає і швидшими темпами розвивається інтелект і т. д.

Кожен віковий період характеризується своєю соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю, в якій переважно розвивається мотиваційно-потребова або інтелектуальна царина особистості; віковими новоутвореннями, що формуються у кінці періоду, серед яких можна виокремити центральне, найбільш значуще для наступного розвитку. Межами вікових етапів слугують кризи – переломні моменти у розвитку дитини.

Періодизація Д. Б. Ельконіна є найбільш поширеною у вітчизняній психології. Вона буде покладена нами в основу характеристики вікових періодів, яка розглядатиметься далі.

3.8. Періодизація розвитку особистості за А. В. Петровським

Артур Володимирович Петровський розглядає розвиток особистості як процес інтеграції в різних соціальних групах. Особливого значення при цьому набуває референтна група – група, яка є еталоном цінностей, норм та форм поведінки для особистості. Становлення особистості визначається особливостями взаємостосунків дитини з членами референтної групи. На кожному віковому етапі дитина включається до нової соціальної групи, яка стає для неї референтною. Спочатку такою групою виступає сім’я, далі – група в дитячому садку, шкільний клас, неформальні підліткові об’єднання, студентська група, виробнича бригада тощо. Для будь-якої такої групи характерні своя діяльність (чи набір діяльностей) і особливий стиль спілкування. На формування особистості впливають “діяльнісно – опосередковані” взаємостосунки дитини з групою.

Входження до групи вимагає від дитини уніфікувати свою поведінку до вимог групи, дитина стає такою, як всі. Це перша фаза становлення особистості в соціальній групі – фаза адаптації. Вона передбачає втрату дитиною своїх індивідуальних рис. Це стає передумовою загострення протиріччя між адаптацією до групи та незадоволеною потребою дитини максимально виявляти свої індивідуальні особливості. В результаті цього виникає друга фаза – індивідуалізація. Дитина веде пошук способів вираження своєї індивідуальності в групі.

Третя фаза полягає в інтеграції особистості у групі: дитина зберігає тільки ті свої індивідуальні риси, які відповідають потребам групового розвитку і власній потребі зробити значний внесок у життя групи, а група певною мірою змінює свої норми, сприйнявши цінні для її розвитку риси особистості.

Певні труднощі у розвитку дитини на тій чи іншій фазі можуть призводити до формування в неї певних рис характеру. Зокрема, якщо дитині не вдається подолати труднощі адаптації, у неї може з’явитися така якість як конформність, безініціативність, невпевненість у собі. Якщо не долаються труднощі другої фази і група відторгає індивідуальні риси дитини, це може призводити до розвитку негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватно завищеної самооцінки. Дезінтеграція в групі веде або до витіснення дитини з групи або до її ізоляції в групі. Навпаки, успішна інтеграція дитини в групі сприяє формуванню у неї колективізму як властивості особистості.

Дитина може входити як до просоціальної, так і до асоціальної групи. В останньому випадку в неї розвиваються відповідні асоціальні риси.

Протягом життя дитина включається до численних груп, відмінних за своїми соціально-психологічними характеристиками, може одночасно бути прийнятою в одній референтній групі і відторгнутою в іншій. Недостатня стабільність соціального середовища ускладнює процес розвитку особистості. В результаті зміни вікових періодів у дитини складається відносно стійка структура особистості.

Якщо в якийсь період не відбулася успішна фаза інтеграції, то в наступному буде ускладнена адаптація. Так складаються умови для кризи розвитку дитини.

А. В. Петровський виділяє періоди раннього дитинства: дитсадківського дитинства, молодшого шкільного віку, середнього шкільного віку та старшого шкільного віку. Перші три періоди утворюють епоху дитинства, в якій процес адаптації переважає процес індивідуалізації. Для епохи середнього шкільного віку характерне домінування процесу індивідуалізації над процесом адаптації, для епохи юності – домінування процесу інтеграції над процесом індивідуалізації. Виходячи з концепції А. В. Петровського, дитинство – це, переважно, пристосування дитини до соціального середовища, середній шкільний вік – прояв власної індивідуальності, юність – інтеграція в суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. – М.: Академ, проект, 2001. – 704 с.

2. Вікова і педагогічна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. До-линська, 3. В. Огороднійчук та ін. – 2-е вид., допов. – К.: Каравела, 2009. – 400 с.

3. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. – К. : Рад. шк., 1976.-269 с.

4. Возрастная и педагогическая психология / под ред. М. В. Га-мезо. – М.: Просвещение, 2004. – 256 с.

5. Заброцький М. М. Вікова психологія / М. М. Заброцький. – К.: МАУП, 1998. – 89 с.

6. Кулагина И. Ю. Возрастная психология / И. Ю. Кулагина. – М. :УРАО, 1999.-176 с.

7. Мухина В. С. Возрастная психология. Феноменология развития / В. С. Мухина. – М., 2007. – 640 с.

8. Обухова Л. Ф. Возрастная психология / Л. Ф. Обухова. – М., 2001.-442 с.

9. Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія / В. М. Поліщук. – Суми, 2007. – 330 с.

10. Савчин М. В. Вікова психологія / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. – К.: Академвидав, 2006. – 360 с.

11. Шаповаленко И. В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология) / И. В. Шаповаленко. – М.: Гардарики, 2005. – 349 с.

12. Швалб Ю. М. Возрастная психология: учеб. пособие для студ. вузов / Ю. М. Швалб, Н. Ф. Муханова ; Киев. нац. ун-т им. Т. Г. Шевченко ; Макеев, экономико-гуманитар. ин-т. – Донецк : Норд-пресс, 2005. – 304 с.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Вікова психологія – Павелків Р. В. – 3.7. Періодизація психічного розвитку за Д. Б. Ельконіним