Управління людськими ресурсами – Воронкова В. Г. – 1.3. Самоорганізація і саморегуляція в контексті структурного аналізу
Фундаментальною властивістю синергетичних об’єктів виступає складність, під якою розуміється здатність до самоорганізації, ускладненою своєю просторово-часовою структурою на мікрорівні в силу змін, що відбуваються на цьому рівні. Розрізняють три типа процесів самоорганізації. Перший – це самонародження організації, тобто виникнення із деякої сукупності цілісних об’єктів певного рівня нової цілісної системи із своїми специфічними закономірностями. Другий тип – процеси, завдяки яким система підтримує певний рівень організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов функціонування. Третій тип процесів самоорганізації, пов’язаний з розвитком систем, які здатні накопичувати і використовувати минулий досвід.
Саморегуляція – це цілісне функціонування живих систем різних рівнів організації і складності. Саморегуляція є одним із рівнів регуляції активності цих систем, який виражає специфіку реалізуючих її психічних засобів відображення і моделювання дійсності, в тому числі рефлексії суб’єкта. Саморегуляція здійснюється в єдності енергетичних, динамічних і змістовно-смислових аспектів. При всій багатоманітності видів виявлення саморегуляція має наступну структуру:
* прийнята суб’єктом мета її доцільної активності;
* модель умов діяльності;
* формат власне виконавчих дій;
* інформація про реально досягнуті результати;
* оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху;
* вирішення питання про необхідність і характер кореляцій діяльності.
Як синергетика, так системний аналіз і системний синтез досліджують феномени самоорганізації, сумісну дію багатьох підсистем, в результаті яких виникає відповідне функціонування. Згідно з Г. Хакеном, в багатьох випадках самоорганізація виникає із хаотичних станів, тобто саме із хаотичних станів виникають високо упорядковані просторові, часові і просторово-часові структури. На думку Є. Князевої і С. Курдюмова, хаос на мікрорівні – це не фактор руйнації, а сила, що прямує до тенденції самоструктурування нелінійного середовища. Сучасна синергетика розглядається як “теорія хаосу”, так як порядок і безладдя виявляються тісно пов’язаними – один включає в себе інший, і цю констатацію ми можемо оцінити як головну зміну, що відбувається в універсумі сьогодення. Полі варіантність самоорганізаційних процесів обумовлює таку властивість синергетичних систем як їх нелінійність.
Фундаментальним механізмом, що забезпечує реалізацію нелінійності розвитку, виступає в синергетиці Біфуркаційний механізм. Біфуркаційний перехід – це об’єктивація (вибір системи) одного із варіантів розвитку, перехід системи в стан, радикально відмінний від висхідного. Чим складніше система, тим більше біфур-каційних переходів буде на її шляху. Проте вже первинна біфуркація верифіцює еволюційний процес, обумовлюючи його принципову нелінійність і поліваріант-ність. Феномен біфуркації є джерелом інновацій і диверсифікацій, оскільки саме завдяки їй в системі з’являються нові рішення.
Відповідний інваріант системи, що не залежить від меж екзистентності, називають структурою. Структура – це сукупність стійких зв’язків об’єкта, що забезпечує відтворення при змінних умовах. В холістичному розумінні структура прирівнюється до системи, яка розуміється як елементи плюс зв’язки між ними. Холі-стичне визначення поняття “структура” визначається такими характеристиками, як цілісність чи єдність.
Структура повинна відповідати трьом умовам: 1) цілісності; 2) трансформації; 3) саморегулюванню. Вже у вченні І. Канта можна знайти зв’язок частин будь-якого організму, створеного з певною метою. Ідеальна частина (зокрема, управлінська) може бути створена тільки на основі використання природного потенціалу самовідтворюючої системи з врахуванням її власних законів, наприклад, механізму самоуправління.
Дійсне мистецтво самоуправління заключається в здатності підпорядкувати організацію не ззовні нав’язаним системам, а в здатності створити самоорганізовані системи із вже даних елементів в даному конкретному середовищі. Іншими словами, система повинна відповідати реальним фізичним умовам самозбереження і саморозвитку системи, слугувати певним функціям і цілям розвитку. Тим більше, що функції системи не повинні декларуватися, а передвизначатися відповідним чином спроектованою структурою. Адже неможливо зшити собі костюм згідно з чужою міркою і моделями, точно также не можливо побудувати нове “суспільство з людським обличчям” згідно з чужими схемами і моделями розвитку. Дуже часто декларована роль організації не співпадає з роллю, фактично нею виконуваною/ тому система являє собою єдність тотожності і відмінності, відображає єдність внутрішніх і зовнішніх умов свого існування.
Структура суспільства, так і управління суспільством, не являє собою на певному відрізку часу єдиний соціальний організм, хоча сьогодні створюються і територіальне самоуправління, і муніципальні самоутворюючі громадян, що забезпечують розвиток і самозбереження відповідного середовища для своїх громадян; створюються регіональні самоуправлінські одиниці. Проте управління як єдиний соціальний організм розпадається на ряд самоуправлінських одиниць. Деякі не-життєстійкі управлінські одиниці імітують життєдіяльність організму, так як в їх системі порушені деякі необхідні взаємозв’язки. Елементи зовнішнього середовища повинні корелювати поміж собою, створюючи більш чи менш стійкі просторово-часові структурно-процесні структури, обмежуючи свободу змін зовнішніх для організму параметрів (наприклад, прийняття певних законів).
Управлінська система, флуктуючи, переміщається в певному базовому просторі, в якому змінена взаємодія з середовищем, що не викликає порушення рівноваги її стану. Таку направлену дію слід назвати дрейфом (повільно направлена дія певних частин – організацій, інститутів). Проте зміни системи можуть бути різними:
1) є ціленаправлені зміни системи в порядку реалізації певного плану;
2) але є дрейф, який відбувається мов би сам по собі, прямуючи до змін економічних, соціальних, політичних. Він проявляється в зміні пріоритетів, режимів функціонування, процедур, виявляє себе часто “де факто”. Чим менш жорстко і однозначно визначені параметри елементів і регламентовані зв’язки між ними, тим більший простір для дрейфу між ними. Така система менш ефективна, але більш живуча (наприклад, тоталітарні режими були менш ефективними в економічному плані, але більш ефективними в плані ідентифікації з суспільством). Велика вірогідність того, що дрейф може привести систему не до того стану, до якого прагне система (наприклад, “не туди йдемо”, “не те будуємо”).
Тому в числі задач управління складними системами слід мати на увазі і прогнозування дрейфу, створення певних передумов для того, щоб дрейф з меншою вірогідністю привів би систему до небажаного стану цього фазового простору (ка-таклізми, кризи, перевороти, катастрофи, революції). Причиною дрейфу можуть бути не тільки зовнішні сили, але і внутрішні, напруги, що виникли внаслідок змін станів елементів чи їх взаємозв’язків, параметрів, флуктуацій. Все це визначає конфігурацію поля в певному фазовому просторі:
1) розвиток повинен відбуватися по лінії найменшої дисипації (розсіювання) сил;
2) по лінії переходу в оптимальний стан при найменшій втраті сил (цю лінію слід назвати креолом);
3) визначення найбільш вірогідного напрямку дрейфу і еволюції системи;
4) характер поведінки систем при певних внутрішніх і зовнішніх умовах її існування;
5) відсутність детермінації системи повністю, оскільки фактична лінія розвитку не тільки піддається флуктуаціям, але і проходить через критичні точки біфуркацій (роздвоєння).
Тобто креод характеризує поведінку системи при певних внутрішніх і зовнішніх умовах її існування. Рух системи навколо креолу аналогічно прокоментувати як падіння м’ячика згори, хоча траєкторія його падіння буде різною. Тим більше, що в соціальних системах на дію креолу здійснюють вплив:
1) внутрішні флуктуації (боротьба різних політичних сил);
2) випадкові зовнішні впливи;
3) інтенсивність цих впливів.
Рухаючись навколо креолу, система до певного часу зберігає ту ж саму структуру. Час існування системи залежить від того, який вибір система здійснила в точках біфуркацій. Але поки що цей вибір залишається тільки результатом флуктуації, і часто все вирішує випадок, хоча не можливо виключити детермінованості соціальних процесів.
Будь-яка соціальна система на мікрорівні складається з деякої сукупності істотних параметрів, що відображають сили взаємодії між ними, але це не виключає можливості існування і інших взаємодій між іншими елементами системи. “Приховані” взаємозв’язки можуть приводити до утворення достатньо стійких* субструк-тур, що пронизують мікроструктури. Чим складніше організм і складові його елементи, тим різноманітніші фактори, що на нього впливають, тим динамічніші і стохастичніші ці впливи, тим більший креодогенетичний ландшафт розгортається як поле для поведінки системи. Чим коротші відрізки креолів і частішими є біфуркації, тим в більшій мірі поведінка системи зумовлюється послідовністю виборів в точках біфуркацій, а ці вибори чи альтернативні повороти зумовлюються субстру-ктурою системи, зумовлюючи ті чи інші субструктурні відносини. Щ субструктур-ні відносини концептуально оформляються і в специфічних ситуаціях стають ключовими. Тому мистецтво управління завжди заключається в тому, щоб передбачити точки “нестійкої рівноваги” в розвитку подій. Ознакою біфуркації завжди є зростання частоти і інтенсивності флуктуації, що потребує самобудови певної субструктури, налагоджуючи систему як оркестр.
Роль субструктур в поведінці управлінських організмів не можливо переоцінити ще й тому, що саме вони є фізичним субстратом, який робить можливим інформаційну взаємодію організмів поміж собою, всередині себе і з оточуючим середовищем. При русі навколо креолу, при відсутності біфуркацій і пов’язаних з ними актів вибору система не управляється, а направляється рівнодійними навколо креоду силами. Якщо в такій системі і існує орган управління, то його єдина роль – боротьба з флуктуаціями. Якщо вибір в точках біфуркацій здійснюється випадковим чином, то це буде лише стохастична (неу поряд кована) активність і про ефективне управління не може йти мови. Суб’єктом прийняття рішень, що здійснює використання інформації, може бути система в цілому чи її окремий елемент, органічно включений у функціоновану структуру і детермінований нею, є частиною того чи іншого процесу самоорганізації і самосвідомість. Адже, свідомість – це усвідомлене відношення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок. Самосвідомість виражається також в емоційно-смисловій оцінці своїх суб’єктивних можливостей, що виступають в якості засад доцільних дій і вчинків.
Якщо управління діє як єдиний соціальний організм, то всі параметри управляючої системи діють організовано і ефективно. Якщо взаємодія через “сигнали” є чіткою, а не дезорганізованою, то повинно бути співпадіння тезаурусів. Саме в організмах складної системи основною формою взаємодії є інформаційна взаємодія. Саме тому ефективність функціонування в таких системах визначається багатством мови, розвитком інформаційної структури і збігом тезаурусів взаємодіючих елементів. Організація управління і самоуправління потребує певної підготовки елементів системи, їх самодобудови, щоб тезаурус всіх складових збігався, роблячи можливим швидке взаєморозуміння.
Рушійною силою самоорганізації активності будь-якого організму є прагнення до самозбереження системи в змінюючому зовнішньому середовищі. Програмування діяльності заключається у виборі конкретних цілей чи деяких результатів майбутньої активності, що виявляється засобом для ефективного функціонування системи як єдиного цілого. Слідуючи принципу найменшої дисипації (розсіювання) енергії, управлінська система втрачає свою якісну визначеність через:
* абсурдизацію способів досягнення цілей;
* тупцювання на місці;
* нерішучість у прийнятті рішень;
-появу феномена “викривлених дзеркал”;
* існування “перевернутого царства цінностей” – ерзац – цінностей, анти-цінностей;
* політичний камуфляж.
Щоб соціальна система сприяла задоволенню потреб членів свого суспільства, повинен відбутися перехід від стохастичної пошукової активності до конструктивної поведінки, що потребує правильного вибору цілей, можливих способів і траєкторій в досягненні поставлених цілей.
Якщо мета активності детермінується ззовні (централізоване планування), то ми маємо справу не із самоорганізацією, а з деяким приватним випадком чи процесом організації управління, чим і займається місцева влада в умовах централізованої економіки.
Управління відцентровим рухом потребує точного вибору при найменшому супротиві в даний момент; при відцентровому русі переважає часто негативна мотивація (влада натовпу, охлократія, камуфляж, популізм). Напроти, доцентровий (цілеспрямований) рух характеризується дією позитивної мотивації, що притягує організм в певну точку простору, пов’язану з досягненням обраної мети. При відцентрованому русі слід мати точну інформацію про вибір тієї чи іншої дії в точках біфуркації, тобто володіти інформацією, так як вибір шляху може бути як цілеспрямованим, так і випадковим. Попереднє накопичення інформації може врятувати від ризику, пов’язаного з випадковим пошуком. Іноді випадковий пошук може привести до бажаного результату, але поведінка самоорганізованої системи не завжди буває конструктивною. Випадковий пошук може слугувати засобом подолання деякого негативного впливу на систему. В результаті інформаційної взаємодії виникає можливість:
– акумуляції організмом чужого досвіду;
– підвищення цілеспрямованості ефективності її поведінки;
– можливість дезінформації;
– відсутність абсолютно надійних тезаурусів (дискурсів взаємопорозуміння);
– відсутність абсолютних надійних каналів зв’язку.
Результатом процесу такої інформованості може бути спотворене уявлення про світ і деструктивну поведінку організму.
Структура є неоднозначним системним поняттям, в залежності від рівня розвитку пізнання вона несе різне смислове навантаження. Під структурою розуміють образ, стійке бачення взаємних відношень елементів цілісного об’єкта. Саме форма історично передувала поняттю структури як сутності об’єкта. При обгрунтуванні поняття структури оперують категорією системи, з позицій якої структура відображає закономірну картину зв’язків елементів; структура є багатоманітність елементів, які знаходяться у взаємодії в специфічному порядку для здійснення функцій. Структура відтворює взаємозв’язки складових частин системи, структура означає організованість системи, упорядкованість її елементів і зв’язків. Розрізняють наступні структури:
1. Сітьова структура – декомпозиція складної структури – в часовому вимірі.
2. Ієрархічна структура – ієрархічні структури існують в неживій природі, біологічній, соціальній, економічній, політичній сферах, в автоматичному управлінні, системах обробки інформації.
3. Стратифікаційна структура – при відображенні складної системи необхідний компроміс між простотою опису, збереженням цілісності об’єкта. Структурний аналіз направлений на виявлення структури (єдиних структурних закономірностей) як сукупності відносин, інваріантних при деяких перетвореннях. Структури слід розрізняти:
– по сфері існування – матеріальні (фізичні, біологічні, хімічні);
– ідеальні (психічні, пізнавальні, логічні);
– по характеру зв’язку – порядкові, композиційні, топологічні;
– по напрямку – субстанцій ні і функціональні; по різноманітності зв’язків – прості і складні.
Таким чином, самоорганізація – це 1) один із процесів самоуправління, що означає перехід досліджуваного об’єкта із одного якісного і кількісного стану в інший, більш високий; 2) один із найважливіших принципів організації особистої праці керівника, який заключається в необхідності використання в повсякденній роботі раціональних прийомів і методів планування.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)