Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – Відповідальність у сімейному праві

Санкція – необхідний елемент правової норми, у якій закріплені міри можливого державного примусу.

Санкцією є і конкретний вид державного примусу, який уже застосований до певної особи за невиконання нею свого правового обов’язку: стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення тощо.

Характерною особливістю санкції є її об’єктивна невигідність, оскільки нею “відкушується” від особи частина її особистого і (або) майнового права або блага. Траплялося однак чимало випадків, коли особа, позбавлена батьківських прав, сприймала це без щонайменшого докору сумління, сприймала навіть як полегшення. Але суб’єктивне несприйняття особою застосованої до неї санкції як кари, як обтяження не позбавляє санкцію і в цьому випадку елементу невигідності.

Ознакою невигідності володіє і попередження про необхідність належного виконання своїх обов’язків під загрозою настання в майбутньому більш жорстких наслідків. Так, суд, відмовляючи в позові про позбавлення батьківських прав, може попередити батьків, що у разі продовження протиправної поведінки вони будуть позбавлені батьківських прав. Суд може зробити таке попередження і в рішенні про відмову у задоволенні позову про розірвання шлюбу, якщо має достатні підстави для висновку про можливість збереження шлюбу.

Невигідність такого попередження полягає у публічному визнанні протиправності поведінки особи та її осуді76.

Санкції в сімейному праві є особисті та майнові (матеріальні).

До особистих санкцій можна зачислити, зокрема, позбавлення батьківських прав, примусову зміну місця проживання дитини, розірвання шлюбу. Майновою санкцією буде стягнення аліментів, стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Не є юридичною санкцією судове визнання батьківства, оскільки воно не є наслідком невиконання юридичного обов’язку.

За обсягом державного примусу сімейно-правові санкції є простими та складними. Простою санкцією буде примусове стягнення аліментів, стягнення пені. Складна санкція одночасно впливає на різні сторони сімейних відносин, створюючи різноманітні правові наслідки. Складною санкцією є визнання шлюбу недійсним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення тощо.

Відповідальність у сімейному праві

У літературних джерелах досить широко використовуються терміни “сімейно-правова”, сімейному праві “земельно-правова” і навіть “процесуально-правова” відповідальність. Отже, за основу взято “прив’язку” відповідальності до певної сфери суспільних відносин, а не її характерні риси.

Хоча словосполучення “сімейно – правова відповідальність” може імпонувати патріотам сімейного права, до яких долучаю й себе, та все ж, на мою думку, є більше підстав для дещо іншої конструкції: “відповідальність у сімейному праві”.

Відповідальність у сімейному праві – це особливий вид санкції, що застосовується до учасника сімейних правовідносин. Вона проявляється у:

1) позбавленні права;

2) обмеженні обсягу права;

3) анулюванні правовідносин;

4) припиненні правовідносин;

5) відшкодуванні матеріальної шкоди;

6) відшкодуванні моральної шкоди.

Відповідальність у сімейному праві грунтується на загальних підставах юридичної відповідальності, якими є:

1) протиправна поведінка;

2) негативний наслідок протиправної поведінки;

3) причиновий77 зв’язок між протиправною поведінкою та її негативним наслідком;

4) вина.

Протиправна поведінка – це акт порушення чужого права або інтересу; це невиконання правового обов’язку78.

Критерієм правозгідності чи неправозгідності (протиправності) поведінки особи у її стосунках з дітьми є відповідність цієї поведінки інтересам дитини.

Відповідно до арт. 26 Кодексу 1926 р., залишення дитини з одним із батьків мало відповідати “дійсним” інтересам дитини. У Кодексі 1969 р. до слів “інтерес дитини “не було додано жодного означення. У постановах Пленумів Верховного Суду СРСР та Верховного Суду УРСР неодноразово вживалося словосполучення “інтереси, які заслуговують на увагу”. Поширеним є словосполучення “законний інтерес”.

У Конвенції про права дитини вжито терміни “якнайвищий інтерес”, “найвищий інтерес”, а у Європейській конвенції про здійснення прав дитини (Страсбург, 1996 р.) – “найвищий інтерес”. У статті 207 СК зазначено, що усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах.

З наведеного випливає, що інтереси дитини можуть бути різними: такими, що відповідають потребам її фізичного та духовного розвитку, і такими, що сприяють її фізичному та духовному нищенню; інтереси звичайні і найвищі.

Мірою правильності поведінки особи у ставленні до дитини мають бути саме її найвищі інтереси.

“Найвищий “інтерес – категорія оцінювана, наявність такого інтересу буде визначатися судом з врахуванням конкретної життєвої ситуації.

Кожна протиправна поведінка особи є шкідливою, – зазначав професор Г. К. Матвеєв.

У сфері сімейних відносин таким шкідливим наслідком протиправної поведінки є насамперед душевні страждання, які презюмуються, тобто не потребують доведення.

Причиновий зв’язок у структурі відповідальності у сімейному праві не потребує концентрації особливої уваги, за винятком випадків, коли йде мова про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, де такий зв’язок має бути доведений.

Для того, щоби міру державного примусу застосовувати до учасника сімейних відносин, має бути його вина у формі умислу або необережності.

Заподіяння дитині важких тілесних ушкоджень за непослух, залишення дитини без засобів до життя, знущання над дружиною та інші прояви насильства в сім’ї – всі ці дії чиняться з усвідомленням протиправності поведінки, з бажанням настання негативних наслідків або коли на реальність їх настання особа не звертає уваги.

Часто сімейні обов’язки не виконуються з недбалості.

При розгляді сімейних справ, особливо про скасування усиновлення чи позбавлення батьківських прав, суду належить звертати увагу на наявність вини, на її форми. Від цього залежатиме справедливість судового рішення.

Скасування усиновлення вважатиметься відповідальністю, якщо воно є наслідком протиправної поведінки та вини усиновлювача.

Відповідальністю буде і відібрання дитини від одного з батьків, але, звичайно, не тоді, коли він є психічно нездоровим.

Чи може вважатися відповідальністю розірвання шлюбу?

Відповідь на це запитання не може бути однозначною. Розірвання шлюбу – це припинення шлюбних правовідносин. Якщо причиною розірвання шлюбу стало, наприклад, побиття чоловіком дружини, то рішення суду про розірвання шлюбу стосовно чоловіка – буде актом відповідальності, навіть якщо цей наслідок не сприймається ним як кара. Для дружини – рішення суду про розірвання шлюбу буде актом захисту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – Відповідальність у сімейному праві