Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – Сервітут
1. Права батьків і дитини на майно
У артикулі 29 Кодексу 1926 р. було записано, що за життя батьків діти не мають права на їхнє майно, а так само й батьки не мають права на майно дітей. У статті 77 Кодексу 1969 р. ця норма була відтворена майже дослівно.
Про які права на майно дитини чи батьків йшлося?
Звичайно, діти не можуть мати права власності на майно, що є у власності їхніх живих батьків, як і батьки не мають такого права на майно, власниками якого є діти. Проте право власності не є єдиним майновим правом.
Сервітут
У структурі речових прав (прав на майно) є не лише право власності на своє майно, а й право користування чужим майном – сервітут467. Відповідно до статті 156 Житлового кодексу 1983 р., члени сім’ї власника житлового будинку, в тому числі й діти, які проживають разом із ним, користуються житловим приміщенням нарівні з власником.
Згідно із частиною 1 ст. 405 ЦК України, члени сім’ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону.
Якщо батьки є власниками будинку, то діти мають право користування ним. Таке ж право мають батьки, які проживають разом із дитиною у помешканні, що їй належить. Це право є особистим довічним сервітутом. Зміна власника помешкання у результаті укладення договору купівлі-продажу, дарування чи прийняття спадщини не припиняє сервітутного права матері, батька чи дитини.
Право, наприклад, батька проживати у будинку, належному дитині, може бути припинене, згідно із ст. 406 ЦК, зокрема у разі його відмови від цього права чи непроживання у цьому будинку протягом трьох років підряд.
Відчуження батьками помешкання, яке їм належить на праві власності, у якому проживає дитина, може відбутися лише з дозволу органу опіки та піклування та з наданням гарантій того, що житлові права дитини не постраждають.
Спільна власність батьків та дітей
За статтею 79 Кодексу 1969 р., батьки та діти могли мати майно лише у спільній частковій власності.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про власність”, майно, придбане за рахунок спільної праці чи коштів членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю. Аналогічна норма міститься у частині 4 ст. 368 ЦК. Отже, дитина може бути співвласником майна, придбаного частково й за її кошти.
Якщо дитина проживала в квартирі державного житлового фонду на момент її приватизації, вона стає співвласником цієї квартири.
На момент приватизації квартири у ній проживали Д. С. та її дитина. Але свідоцтво про право власності на квартиру було оформлене лише на ім’я Д. С.
Невключення дитини у приватизаційні документи є достатньо поширеним явищем. Але ця обставина не може позбавити дитину права власності на квартиру, проте це її право може опинитися під загрозою.
Подружжя К. продало квартиру, у якій з ними проживало двоє дітей і які були учасниками її приватизації. Однак власниками придбаної ними нової квартири діти зазначені уже не були. Прокурор пред’явив позов про захист їхніх прав.
Напередодні приватизації Б. разом з маленькими дітьми умисно виписалася з квартири, але усі вони залишилася проживати у ній. Приватизацію квартири відразу після цього оформив на себе її чоловік. Згодом квартира була ним продана. Згоди органу опіки та піклування на укладення такого договору ніхто не вимагав.
У цій ситуації є всі підстави для висновку, що відбулася фактична відмова батьків від майнового права дитини, але це могло бути здійснено лише з дозволу органу опіки та піклування.
До досягнення дитиною 14-ти років батьки як законні представники управлятимуть майном, співвласником якого є дитина. Батьки не мають права дарувати майно дитини. Інші договори щодо відчуження квартири, будинку, земельної ділянки, співвласником яких є малолітня дитина, можуть бути укладені лише з дозволу органу опіки та піклування.
Якщо співвласником є дитина, якій виповнилося 14 років, вона сама є стороною в договорі. Але на укладення нею договорів щодо своєї частки у спільному майні, потрібна згода її батьків і дозвіл органу опіки та піклування.
Як подарувати дитині квартиру
Г. народила дитину, з батьком якої не перебувала у шлюбі. Коли дитині було три роки, матір виявила бажання подарувати їй свою квартиру. Але нотаріус відмовив посвідчити цей договір: “А хто його підпише від імені дитини як набувача?” І почалися пошуки виходу із цієї ситуації. Були запропоновані різні варіанти: призначити бабусю дитини її опікуном; подарувати будинок спершу бабусі, а потім вона хай подарує внучці; залучити представника органу опіки та піклування до підписання цього договору.
Оскільки маємо дещо незвичну ситуацію, то не слід втискати її у стандартне вирішення питання. Укладення такого договору відповідає інтересам дитини, адже забезпечує її майбутню незалежність. Для заповнення прогалини в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій варто би записати, що договори дарування майна малолітнім дітям їхніми батьками (чи одним із них) можуть посвідчуватися нотаріусами без підпису законного представника дитини. Допоки це станеться (до цього часу нотаріуси на ризик, певно, не підуть) слід використовувати третій із названих вище варіантів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)