Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – Обов’язок батьків виховувати дитину
Указом ПВР СРСР від 8 липня 1944 р., який скасував можливість судового встановлення батьківства, були передбачені заходи, спрямовані на розширення мережі дитячих установ, на виховання до яких могли передаватися діти одиноких та багатодітних матерів.
З тих пір у суспільній свідомості поволі почала утверджуватися думка про наявність у батьків, насамперед у матері, права на відмову від дитини.
Вироблялися в органах ЗАГС примірні зразки текстів таких відмов: “відмовляюся від своєї дитини, жодних претензій ніколи, нікому пред’являти не буду”. Непоодинокими були випадки, коли від дитини відмовлялися і батько й мати через те, що у них уже є діти, а цю неочікувану дитину вони, через погані житлово-побутові умови, не мають де примістити.
У частині 2 ст. 155 СК відмова батьків від дитини визнана неправозгідною, такою, що суперечить моральним засадам суспільства. Цією нормою відмова від дитини надалі була унеможливлена.
Залишився, однак, інший варіант поведінки – не забрати дитину з пологового будинку (ст. 143 СК). Правового механізму заставити батьків забрати дитину немає. Отже, відмовитися від дитини неможливо, але залишити її в лікарні – можна. З цього випливає, що норма ч. 2 ст. 155 СК дає нам головним чином лише ідеологічний виграш.
Ж. вийшов з квартири на коридор і почув, що щось скиглить: у кутку лежала дитина, народжена, як згодом визначили лікарі, 10 днів тому. Вона була доглянута, у дорогому одязі, що виказувало високий матеріальний рівень Ті матері.
Випадковий перехожий знайшов дитину у лісосмузі.
Двірничка виявила немовля у металевому баку для сміття.
Дітей “забувають ” на вокзалі, на лавочці у парку, біля відділків міліції тощо.
Обов’язок зареєструвати дитину
Оскільки вважалося, що хрещення дитини забезпечить їй Божу опіку, батьки намагалися охрестити дитину якнайшвидше. Після хрещення дитини священик у церковній книзі робив запис про ім’я та дату народження дитини, про її батьків, про кумів.
Створення державних органів реєстрації актів громадянського (цивільного) стану призвело до позбавлення юридичного значення хрещення та відповідного запису про це в церковних книгах.
Відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, дитина реєструється відразу ж після народження. Жодного застереження щодо можливого відстрочення моменту реєстрації дитини у Конвенції немає.
Насамперед слід звернути увагу на те, що в Конвенції йдеться про реєстрацію дитини. У всіх законодавчих актах УРСР йшлося про реєстрацію народження. У Сімейному кодексі ця термінологія залишилася без змін.
У частині 1 ст. 144 СК батьків зобов’язано зареєструвати народження дитини “невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини”.
“За несвоєчасну, без поважної причини реєстрацію народження дитини” передбачена адміністративна відповідальність – штраф від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-1 Кодексу про адміністративні правопорушення)440. Дієвим засобом стимулювання батьків до негайної реєстрації народження дитини є виплата їм державної допомоги у зв’язку з народженням дитини.
Обов’язок батьків виховувати дитину
Слово “виховувати “має багато синонімів: вирощувати, плекати, ростити, формувати, виколисувати, виколихувати, ліпити, виліплювати, муштрувати, школити, отісувати, обтісувати, обшліфовувати, струнчити441. Цей синонімічний ряд засвідчує, який багатогранним є обов’язок батьків виховувати дитину.
З молодого, як з воску, що хоч, те й виліпиш
(Укр. нар. прислів’я) .. .він.. .плекав, навчав, ростив, як мати своїх дітей.
(Олесь Гончар)
За звичаєвим правом, батько мав приготувати сина до ведення господарства, а мати – навчити дочку всьому тому, що могло би їй знадобитися у житті як дружині, як матері.
Як буде син, призвичаю й його до господарства, а дочка – вигляди, викохай її і віддай заміж за доброго чоловіка.
(Панас Мирний)
Одним з основних обов’язків матері було навчити своїх дітей звичаю, тобто нормам спілкування у суспільстві. А мати хоче научати, та соловейко не дає; Чи я діточок непевних звичаю не вчила?
(Тарас Шевченко)
У артикулі 16 Кодексу 1926 р. батьки зобов’язувалися “піклуватися особою неповнолітніх дітей, їхнім здоров’ям та фізичним розвитком, вихованням їх у напрямку, що відповідає цілям держави та державним завданням виховання, освітою і підготуванням їх до суспільно-корисної праці”.
У частині 1 ст. 61 Кодексу 1969 р. обов’язок батьків виховувати дитину був визначений дещо інакше: “батьки повинні виховувати своїх дітей у дусі морального кодексу будівника комунізму, піклуватися про їх фізичний розвиток, навчання і підготовку до суспільно-корисної праці”.
Для аналізу цих двох положень звернімося до Івана Франка:
“Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилося би мертвою духовною муштрою… Люди виростали б і жили в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер в найабсолютніших поліцій них державах нема й мови”442.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 січня 1991 р. зміст ч. 1 цієї статті було змінено: “Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готування їх до праці”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)