Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – ГЛАВА 2. Особисті немайнові права та обов’язки матері, батька та дитини

1. Загальні положення

Народження дитини зумовлює виникнення у неї низки прав, а в матері та батька – низки відповідних обов’язків. Реєстрація народження дитини, підтверджена свідоцтвом про народження, засвідчує походження дитини від батька, матері та юридичний зв’язок між ними.

Якщо батьками дитини зареєстровані неповнолітні чи навіть малолітні особи, вони також вважаються носіями обов’язків та прав щодо дитини. У Сімейному кодексі немає мінімального вікового цензу щодо наділення батьків обов’язками та правами щодо дитини (в окремих державах він становить 16 років).

У пресі було описано, якою турботливою виявилася 13-літня матір. Ця історія засвідчила, що позиція, закріплена у Сімейному кодексі України, – правильна. При цьому слід зважати на те, що у статтях 257, 265 СК визначені суб’єкти додаткового, субсидіарного обов’язку – баба, дідо, їхня допомога у разі малоліття матері чи батька дитини може стати в нагоді. В процесі здійснення своїх обов’язків батьки отримують низку прав. З часом дитина стане носієм обов’язків щодо батьків, а останні – матимуть відповідні права.

Права та обов’язки батьків і дітей є особистими, немайновими і майновими. Окремі майнові права та обов’язки також є особистими у тому сенсі, що не можуть бути передані, переуступлені іншій особі.

Мати та батько, відповідно до закону, мають рівні права та обов’язки.

Чи можна сказати, що ці права та обов’язки є однаковими і чи дійсно мати та батько мають рівні можливості їх здійснення?

У самій природі, – писав Іван Франко, – закладена нерівність між людьми426. Немає абсолютно однакових людей, є ціла низка різноманітних відмінностей між жінкою та чоловіком. Нерівними роблять людей життєві обставини. Тому слід зробити висновок про те, що фактичної рівності у правах і можливостях їх здійснення мати та батько не мають.

Європейський суд з прав людини вважає дискримінацією не лише різне поводження з особами, які перебувають в однакових умовах, а й однакове поводження з особами, які перебувають у різних умовах.

Реальний, а не формальний статус того з батьків, хто живе окремо від дитини, також істотно відрізняється. Тому володіння, відповідно до закону, такими самими за назвою правами не означає однакового їх реального наповнення.

2. Особисті немайнові права дитини

Особистих немайнових прав, якими Бог та закон наділив дитину, багато. Усі вони поєднані між собою, оскільки лише системно, вкупі вони можуть забезпечити дитині здійснення її загальнолюдського права на гідне життя.

У цьому параграфі йтиметься про окремі з цих прав.

Право на сім’ю

І досі сниться: вийшла мати… Аж тричі весело цілує, Прийма на руки і годує, І спать несе.

(Тарас Шевченко)

У живій природі так заведено, що піклування про потомство – це поклик природи, це творення майбутнього, в тому числі задля існування себе в ньому, це відповідальність перед ним. Навіть зозулі, хоча і підкидають своїх ще ненароджених дітей у чужі гнізда, знеподалік пильно стежать за їх розвитком.

Прийшовши у цей світ, дитина генетично знає, що вона має матір, а тому порухами губ шукає благодатне джерело свого життя.

Право на сім’ю, що проголошено у статті 291 ЦК, міститься серед тих немайнових прав людини, які забезпечують її природне буття. І це право як право природне належить дитині з часу її народження.

“Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них…” – так записано у ч. 2 ст. 11 Закону України “Про охорону дитинства”. Тому цілком природно має звучати право новонародженої дитини бути забраною з пологової лікарні її батьками, що закріплене у ст. 143 СК.

З боку немовляти, його право на сім’ю – це інстинктивне прагнення мати свій куточок на землі, де можна сподіватися на материнську та батьківську любов і безпеку, на щастя.

Любов творить любов. Якщо дитина не отримала любові, ЇЙ важко буде віддавати її іншим. Можна говорити про право дитини на любов, здійснення якого повною мірою можливе лише в межах сім’ї. Брак чи повна відсутність любові в дитинстві нічим і ніколи не можуть бути компенсовані.

Право дитини на сім’ю може бути здійснене завдяки обов’язку батьків забрати її з пологової лікарні.

Це право може здійснитися і завдяки нормі ч. 2 ст. 291 ЦК, згідно з якою дитина не може бути розлучена з сім’єю, крім випадків, визначених законом.

Розлучення дитини з матір’ю спричиняє насамперед смерть матері під час пологів. Дитина, часто на все життя, розлучається з батьком, з яким її матір не перебувала у шлюбі. Більшість таких батьків, навіть у разі судового визнання батьківства, не лише не спілкуються з дитиною, а й не хочуть навіть побачити її, боячись, певно, що, побачивши хоч раз, зможуть її полюбити, і тоді сухий юридичний обов’язок виховувати дитину перетвориться в обов’язок совісті.

Круглими сиротами роблять дітей нещасні випадки на дорогах, побутові трагедії. Сотні дітей щороку втрачають батьків-шахтарів.

Правовими засобами здійснення природного права дитини, позбавленої батьківського піклування, на сім’ю є усиновлення, інші форми прийняття її в сімейне середовище.

Відповідно до закону, дитина може започаткувати свою сім’ю, якщо вона досягла шлюбного віку або їй було надано право на шлюб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – ГЛАВА 2. Особисті немайнові права та обов’язки матері, батька та дитини