Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – 3. Обов’язок дітей утримувати батьків
“Хорони мене, Боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і заслужений хліб”.
(Іван Франко).
Сторінки історії
Надавати батькам допомогу в хворобі та старості – споконвічний обов’язок дітей. Залишити батьків без допомоги – це було великим гріхом і водночас – великим соромом.
За звичаєвим правом, найменший син, який зоставався на хазяйстві, мав “дотримати” батьків до смерті, поховати, за це ставав власником майна, яке залишилося після виділення частки іншим дітям.
У артикулі 32 Кодексу 1926 р. містилася норма такого змісту: “Діти зобов’язані давати утримання своїм злиденним батькам у випадку їхньої непрацездатності або безробіття. Розмір участи кожного з дітей у даванні утримання батькам встановлюється в залежності від ступеня потреби й непрацездатності батьків та матеріального стану кожного з дітей.
Судові надається право у виїмкових випадках, в залежності від особливостей взаємин дітей і батьків, звільняти дітей від зазначеного у цьому артикулові обов’язку давати матеріальну поміч злиденним батькам “.
В останньому застереженні, як відзначають автори Науково-практичного коментарю, було взято до уваги потребу нормувати ті взаємини, що склалися в побуті після революції, наприклад, розлад між батьками та дітьми на грунті революційної діяльності дітей або антирелігійної пропаганди, яку вони проводили473.
У частині 2 ст. 81 Кодексу 1969 р. обов’язок утримувати батьків був сформульований інакше: “Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов’язком їх повнолітніх дітей”.
Розмір аліментів батькам, відповідно до частини 1 ст. 90 цього Кодексу, встановлювався судом у твердій грошовій сумі. Законом України від 30 січня 1996 р. були внесені зміни: аліменти на користь батьків належало стягувати “у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища кожного з дітей і батьків, та з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного”. Сукупний розмір аліментів, що підлягав стягненню, не міг бути меншим неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Діти могли бути “притягнуті” до участі в додаткових витратах, викликаних тяжкою хворобою, каліцтвом, необхідністю стороннього догляду та іншими винятковими обставинами.
Діти могли бути звільнені від обов’язку утримувати батьків, якщо судом було встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов’язків.
Абсолютна більшість дітей надавали і надають матеріальну допомогу своїм батькам добровільно, часто і в натуральній, і в грошовій формах.
Сімейний кодекс
Регулюванню відносин щодо утримання батьків у Сімейному кодексі присвячена окрема глава. Підстави для виникнення у матері, батька права на утримання залишилися без змін:
1) непрацездатність;
2) потреба матеріальної допомоги.
Поняття непрацездатності має визначатися згідно із частиною 3 ст. 75 СК: непрацездатними є батьки, які досягли пенсійного віку або є інвалідами І, II чи III груп.
Мати, батько вважатимуться такими, що потребують матеріальної допомоги, якщо їхній сукупний дохід не забезпечує їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ця норма, сформульована у частині 4 ст. 75 СК стосовно права на утримання одного з подружжя, має застосовуватися і до зобов’язань щодо утримання інших осіб.
Однак відомо, що цей “прожитковий мінімум” не забезпечує звичайних життєвих потреб людини, особливо в умовах постійного зростання вартості життя. Тому наявність цього уявного прожиткового мінімуму при достатньо високому рівню матеріальних статків сина чи дочки не може бути формальною підставою для відмови у позові. Справедливість як одна із засад регулювання сімейних відносин підкаже суду, яке рішення йому належить постановити.
У частині 2 ст. 202 СК підкреслено, що обов’язок з утримання матері чи батька, позбавлених батьківських прав, у дитини, щодо якої вони були позбавлені цих прав, не виникає.
Обов’язок з утримання батьків покладний, як і раніше, на повнолітніх дітей.
Одночасно вони зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Як і раніше, у Кодексі немає застереження про те, що утримувати батьків зобов’язані лише ті сини та дочки, котрі є працездатними. І це – правильно. Якщо, наприклад, син є інвалідом П групи, але достатньо матеріально забезпечений, суд неодмінно задовольнить позов батька. Який розмір аліментів буде присуджено – це вже інше питання.
Немає в Кодексі й застереження про те, що носіями обов’язку з утримання батьків є лише ті, що самі достатньо матеріально забезпечені. І це – також правильно: при вирішенні справи суд матиме можливість сам, без законодавчої підказки, оцінити ситуацію і постановити справедливе рішення.
В одній справі троє дітей заперечували проти позову батька про стягнення аліментів тому, що батько зловживає алкоголем, у другій – що батько все, що має, роздає іншим.
Для вирішення цих двох реальних життєвих ситуацій треба було дати відповідь на питання про те, чи є цільове використання батьками аліментів необхідною умовою їх стягнення. Дозволю собі провести одну паралель: та обставина, що пенсіонер витрачає свою пенсію на алкогольні напої, не є підставою для припинення її виплати. Так і з аліментами, адже, якщо протягом кількох місяців батько, наприклад, промарнував одержані кошти, то це ще не значить, що надалі він вчинятиме так само.
Виходом із такої ситуації могло б бути хіба що зменшення розміру присуджених аліментів.
За сюжетом одного із закордонних кінофільмів, мати, яка виростила трьох дітей, завжди у всьому відмовляючи собі, подала до них позов про стягнення аліментів. Діти були обурені: “а що їй треба? ” Вони продовжували ще більше обурюватися, коли дізналися, що за одержані аліменти мама купила собі омріяний капелюшок; що кілька разів вона їздила по місту в кареті; що збирається поїхати на море, якого ніколи не бачила. Але поїздка не здійснилася: матір померла.
Ця хвилююча історія, яку я багато років розповідаю студентам, нікого не залишала байдужим.
Висновок із наведених прикладів один – аліменти, одержані від дітей, є власністю матері чи батька. Отже, ними вони мають право розпоряджатися на власний розсуд. І дітям не варто контролювати, на що витрачаються ці аліменти: на звичайну їжу, дешевий одяг чи на квиток в оперний театр.
Суб’єктами обов’язку утримувати батьків можуть бути кілька дітей. У цьому разі можна говорити про самостійні, автономні зобов’язання кожної дитини з утримання чи про єдине зобов’язання, з множинністю осіб на зобов’язаній стороні?
Насамперед, слід звернути увагу на те, що про солідарне зобов’язання (з одного з дітей суд присуджує усю суму аліментів, з наданням йому права на зворотну, регресну вимогу до інших) мова йти не може. Однак це не означає, що така домовленість між дітьми буде незаконною. Проте виконати її примусово у разі, наприклад, погіршення стосунків між братами буде неможливо.
Мати, батько мають право пред’явити позов до одного з дітей. У цьому випадку суд, визначаючи розмір аліментів, повинен взяти до уваги наявність інших повнолітніх дітей, які також зобов’язані їх утримувати. Ця обставина дає підставу вважати, що у разі наявності кількох дітей існує єдине зобов’язання з утримання матері чи батька, частки в якому кожного з них будуть визначені судом476.
Якщо право на аліменти мають і мати, і батько, то чи можуть вони подати суду одну позовну заяву?
Відповідь має бути ствердною. Однак задовольняти позов без зазначення суми коштів, призначених кожному з них, не слід. Це пов’язане з можливою зміною ситуації: поліпшенням матеріального становища одного з них чи смерті.
Аліменти батькам суд присуджує у твердій грошовій сумі або у відсотках від доходу відповідача. За погодженням між сторонами суд може зобов’язати сина чи дочку надавати утримання в натурі.
Немає перешкод для того, щоб суд постановив рішенням, яким зобов’язав би дочку, сина надати батькам матеріальну допомогу іншого плану, наприклад, відремонтувати будинок.
Аліменти матері, батькові суд присуджує від дня подання позовної заяви.
Було чимало випадків, коли у рішеннях судів зазначалося, що аліменти стягуються до зміни матеріального та сімейного становища. Таку практику не можна підтримати, оскільки не можна спрогнозувати наперед цілий ряд обставин. Та і ці зміни самі по собі не можуть заблокувати виконання рішення суду. Це означає, що для визначення у рішенні суду кінцевої межі стягнення аліментів немає підстави.
Позбавлення права на утримання
Виникнення у батьків права на утримання не залежить від інших умов, окрім тих, про які йшла мова вище. Це значить, що діти матимуть обов’язок утримувати матір чи батька навіть тоді, коли в молодості вони, наприклад, не працювали, зловживали алкоголем. Сімейний кодекс не застосовує тут правила “око – за око” і це – правильно.
І якщо діти не протестуватимуть проти цього обов’язку(не звернуться до суду з позовом про звільнення їх від нього), вони і далі будуть вважатися його носіями. А тому у разі невиконання цього обов’язку син чи дочка, попри все те, що було в минулому, не позбудуться докору сумління.
Відповідно до статті 204 СК, син чи дочка можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір чи батька, якщо вони ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.
Правильне застосування цієї статті потребує наголошення на двох моментах.
Найперше – ухилення передбачає усвідомлення обов’язку і можливість його виконання.
УЛ. після народження двох дітей проявилася родинна психічна хвороба. Щорічно вона неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні, діти виховувалися у дитячому будинку, з матір То майже не спілкувалися. При вирішенні позову про стягнення з них аліментів дочки просили у позові відмовити.
Суд позов задовольнив, оскільки факту ухилення матері від виконання нею своїх обов’язків доведено не було.
Звільнення від обов’язку з утримання батьків можливе лише тоді, коли вони ухилялися від виконання усього комплексу своїх обов’язків щодо дітей, тобто як особистого, так і матеріального характеру.
Звільнення дітей від обов’язку щодо утримання матері чи батька у зв’язку з їх протиправною поведінкою, є водночас для батьків санкцією – позбавленням права на утримання.
Засобом узгодження інтересів матері, батька та сина чи дочки є право суду присудити аліменти тому, хто ухилявся від виконання своїх обов’язків, на визначений термін, але не більше як на три роки.
А якщо син, наприклад, у суді погодиться на п’ять років? Проблем не буде, оскільки відносини з утримання можуть бути врегульовані договором.
Обов’язок неповнолітніх дітей
А. И. Пергамент пропонувала закріпити у законі обов’язок неповнолітніх дітей утримувати батьків. Але ця пропозиція не була підтримана477.
У статті 206 СК вперше передбачено обов’язок дитини, яка достатньо матеріально забезпечена, брати участь у покритті витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за матір’ю, батьком, якщо вони тяжко хворі або є інвалідами.
Навряд чи часто суди розглядатимуть такі справи, але ця обставина не може бути свідченням недієвості цієї норми. Сила її – у тому виховному впливі, який у ній закладений: моральний обов’язок доповнений обов’язком юридичним; діючи разом, ці обов’язки будуть підсилювати у дитини почуття відповідальності перед батьками.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)